Україна може пройти до НАТО поза конкурсом

Михайло Самусь, Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння для «Деловой столицы»

Дискусія про ймовірність євроатлантичного майбутнього України розгорілася з новою силою після заяви про намір відмовитися від позаблокового статусу. «Раніше Україна офіційно дотримувалася позиції позаблоковості. Зараз уряд оголосив, що країна позбудеться цього статусу, і таке рішення ми поважаємо. Якщо Україна подасть заявку на вступ до НАТО, вона буде розглянута», - повідомив генсекретар НАТО Йенс Столтенберг, нагадавши про рішення бухарестського саміту альянсу.

Дійсно, в 2008 р під напором всюдисущого Володимира Путіна, який не бажав, щоб Україна та Грузії надавали так званий План дій щодо членства в НАТО, Німеччина і Франція наполягли на прийнятті унікального рішення - пообіцяти Києву і Тбілісі, що вони стануть членами альянсу без традиційної процедури, прийнятої для країн-кандидатів. На той момент Путін вважав таке рішення бухарестського саміту своєї беззастережною перемогою над «європейськими імпотентами». Але раптово полковнича спритність обернулася небажаної для Москви стороною.

Оскільки НАТО вже пообіцяло Україні та Грузії членство (тобто політичне рішення альянсу прийнято), виявилося, що для запуску процедури прийняття до лав організації залишилося виконати лише технічні формальності - подати заявку і працювати над досягненням необхідних критеріїв і стандартів. Саме тому Росія так наполягала на нашому позаблоковому статусі - щоб в принципі виключити можливість подачі заявки. Однак, почавши війну проти України, Москва сама підказала Києву вірне рішення: розтоптавши всі мислимі норми міжнародного права, Росія не залишила Україні вибору, окрім як шукати захисту в оборонному союзі НАТО. Нічого більш ефективного просто не залишилося.

І саме ця порожнеча може виявитися найсерйознішою перешкодою на шляху України до НАТО. Злети активності путінського лобі Європа за участю США вчиться купірувати все швидше, але залишається ще ціла когорта традиційних партнерів Москви, які відчувають серйозні побоювання перед остаточним з нею розривом. У цьому сенсі дуже показова позиція німецького істеблішменту. Естафету глави МЗС Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера, який зізнався, що «не бачить» Україну в НАТО, прийняв його співвітчизник, голова комітету Європарламенту із закордонних справ Ельмар Брок. Він досить різко відреагував на слова Столтенберга. «Зараз не час для дискусії про членство для наших східних сусідів - України, Молдови і Грузії, - заявив Брок. - Дебати про можливе членство в НАТО цих країн контрпродуктивні». Щоправда, він не пояснив, у чому, власне, полягає контрпродуктивність таких дебатів. І, зрозуміло, не сказав, коли настане той самий час, коли можна буде поговорити про забезпечення безпеки східних сусідів ЄС.

Штайнмаєр є ключовим спікером Соціал-демократичної партії, яка мала прекрасні відносини з російським керівництвом, і давнім другом газпромівського управлінця Герхарда Шредера, який будучи канцлером, вперше очолив МЗС. Брок же ж пройшов до Європарламенту за списками ХДС, тобто є однопартійцем Ангели Меркель. І така одностайність - дуже тривожний сигнал.

Побоюючись надмірного залучення Вашингтона в європейські справи, Берлін, досі виступав у ролі незаперечного авторитету на континенті, цілком може почати фрондерствувати. Причому не стільки в питаннях колективної оборонної політики, безпосередньо зачіпають і безпеку самої Німеччини, скільки в питанні розширення альянсу. Це буде тим легше, чим менш успішним буде реформування і модернізація української державної машини. І тут, до речі, криється інша небезпека: нашому істеблішменту буде вкрай важко втриматися як від спекуляцій на тему вступу до НАТО у внутрішній політиці, так і від використання її як козира під час чергового раунду торгів з Москвою.

Питання в тому, витягнув Київ уроки зі своїх же трагічних помилок або сподівався, як звичайно, що вже цього разу пронесе.