Демарш України: Чому Східна Європа готова розпрощатися з ПАРЄ

Коли структура, створена для моніторингу дотримання демократичних цінностей та прав людини, припинила свою програмну діяльність - стало зрозуміло, що чимало країн здатні існувати і без неї. Тому адекватна реакція на демарш України та наших східноєвропейських союзників - питання виживання для Ради Європи

Реакція України на події в ПАРЄ, хоч і не блискавично - а також без належної участі чинного президента країни - все-таки формується. Парламентський комітет із закордонних справ схвалив доволі жорстке рішення - призупинити участь української делегації в сесії ПАРЄ до рішення Венеціанської комісії щодо повноважень делегатів від російської Держдуми, обраних за участю мешканців Криму. Хоч Венеціанська комісія формально і є дорадчим органом Ради Європи з правничих питань, але при тому перебуває доволі далеко від сфери тієї химерної "realpolitik", якої користувалися у Берліні та Парижі, приймаючи рішення про "тріумфальне" повернення росіян. Тому як керівництво Ради Європи, так і дипломати держав, які сприяли поверненню росіян, можуть опинитись у вельми цікавій позиції після рішення юристів. Проігнорувати яке їм не вдасться, адля виконання доведеться просити російську делегацію покинути залу.

Також комітетом ВР було рекомендовано відновити роботу української делегації "лише після виконання Росією головних пунктів резолюцій ПАРЄ", в які включено безумовне звільнення моряків і політв‘язнів, а також забезпечення прав кримських татар в анексованому Криму". Що на практиці, загалом, може бути синонімом слова "дуже нескоро". На додачу було прийнято рекомендації голові Верховної ради відкликати запрошення ПАРЄ брати участь в спостереженні за виборами в Україні та відмовитися від участі у конференції голів парламентів в рамках ПАРЄ у вересні. Все це відбувається не у вигляді одностороннього демаршу "ображеної України" - оскільки і спільний фронт держав, які протестують проти повернення Росії до ПАРЄ, також формується достатньо швидко. Принаймні, якщо вірити маршалу польського Сенату Станіславу Карчевському, який після зустрічі з представниками країн, запрошених на святкування 450-річчя підписання Люблінської Унії, заявив, що Польща, Литва, Латвія, Естонія, Україна, Словаччина і Грузія готують спільну резолюцію стосовно повернення росіян, і резолюцією справа ніби не обмежиться. Врешті, вже цього тижня польська делегація оголосила, що не візьме участі у засіданні Комітету ПАРЄ з питань культури.

Можна, звичайно, припустити, що активно зайнявшись критикою європейських інституцій і підтримкою України Варшава переслідує якісь свої цілі. Наприклад, створення східноєвропейського блоку, здатного протистояти - бодай частково - домінуванню Берліну та Парижу у формуванні політичної повістки ЄС. На користь цієї гіпотези говорить інша польська дипломатична ініціатива - формування групи країн, готових заблокувати обрання президентом Єврокомісії нідерландця-соціаліста Франса Тіммерманса. Але та група - це союз правих політиків, в якому немалу роль відіграють угорці та чехи. Запідозрити яких у готовності підтримувати Україну якось не виходить. І у цьому мвсці виникає враження, що східноєвропейські країни готові влаштувати жорсткий конфлікт, а в разі - і грюкнути дверима в ПАРЄ (а з часом, не виключено, і в Раді Європи) не тільки, а може й не стільки через любов до України. Чи навіть через неприйняття капітулянтства європейських важковагновиків перед Росією.

Подібна готовність свідчить про те, що структура, яка задумувалась як гарант дотримання демократичних цінностей та прав людини, після того, як публічно відмовилася від своєї місії, просто стала нецікавою. Її існування продовжується "за інерцією". Але якщо достатня кількість країн продемонструє, що може існувати, не обтяжувати свій бюджет членськими внесками - то процес може стати лавиноподібним. Кожна країна, з тих чи інших причин незадоволена якимось рішенням Ради Європи, зможе скористатися правом на вихід з дискредитованої структури. Бо всі без винятку міжнародні інституції - це результати виконання певних домовленостей. І у випадку, коли демонстративно порушуються домовленості, які є в основі тієї чи іншої організації - від неї залишається назва, архів з непотрібними документами, купка добре оплачуваних бюрократів. І більше - нічого.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна