Шляхами Байдена: Чому Макрон віддав Малі росіянам

Сьогоднішні стосунки між США та Францією далекі від ідеалу — країни сперечаються із багатьох причин, а геополітичні рішення Вашингтона, внаслідок яких Париж втратив багатомільярдний контракт на будівництво субмарин для Австралії, навіть стали приводом для голосного дипломатичного скандалу із відкликанням послів.

Різкій критиці з боку Франції та ЄС загалом було піддане і рішення США про виведення військ із Афганістану, яке призвело до швидкого колапсу законного уряду і повернення до влади талібів.

Тим цікавішим на цьому тлі виглядає факт, що Франція практично повторила політику США стосовно Афганістану у Малі. От тільки замінять французьких солдатів там не таліби, а російські найманці із ПВК "Вагнера".

Останній етап активної військової співпраці між Малі та Францією (незалежність від Франції Малі проголосила в 1960-х) розпочався в 2012 році. Тоді у Парижі вирішили допомогти Малі боротися з повстанцями-туарегами, а також ісламістами, які взяли під контроль усю північ країни. З туарегами влада Малі невдовзі підписала мирний договір, а от з ісламістами пішло гірше — їхня діяльність крізь напівпрозорі африканські кордони невдовзі поширилась і на сусідні держави регіону Сахель. Франції довелося розмістити в регіоні 5 тисяч військових, які тренували збройні сили Малі та воювали разом із ними.

Але подібний експедиційний корпус — річ недешева. Як у фінансовому, так і в рейтинговому вимірі, оскільки французька армія несла втрати. Хай і невеликі — трохи більше 50 бійців за шість років, та все ж. 

І от цього липня Макрон вирішив операцію в Малі потроху згортати. Для початку скоротивши військову присутність з 5 до 2 тисяч військових, і закривши половину французьких баз.

У Бамако, ясна річ, не дуже зраділи цьому факту. І намагалися якийсь час переконати французів залишитися. А коли стало зрозуміло, що ті таки підуть — вирішили підписати угоду з дияволом. Точніше, з ПВК "Вагнера" — про залучення як мінімум однієї тисячі бойовиків для допомоги у стримуванні ісламістів.

І тут у Парижа трапився напад роздратування. Суть якого зводилася до того, що воювати разом із росіянами вони не збираються. І у випадку реалізації контракту між Малі та Росією з країни будуть виведені всі без винятку французькі сили. Розкритикували позицію Малі й дипломати ЄС — вочевидь, задля збереження хороших стосунків з Єлисейським палацом. Але на пропозиції Бамако залишити в країні французькі сили в теперішньому обсязі Париж і далі не погоджувався.

Тож влада Малі підписала контракт з росіянами. А прем'єр-міністр країни Шогель Кокалла Майга дозволив собі заявити, що Франція, прийнявши рішення про виведення військ, "кинула" Малі.

І тут президента Макрона просто порвало на шматки. Він виголосив цілу промову про недоліки малійського уряду, характеризувавши під кінець заяву про "кидок" наступним чином: "Це ганьба і це не робить честі цьому уряду, який навіть не є таким, оскільки створений в результаті двох державних переворотів".

В цій ситуації особливо гостро стає зрозуміла одна проста річ. Можна скільки завгодно — і абсолютно виправдано — критикувати путінську Росію, яка розсилає своїх бойовиків по всьому світу.

Можна також критикувати уряди країн третього світу, які запрошують до себе вагнерівських відморозків — ймовірно, не розуміючи, чим це закінчиться. Чи навпаки, добре розуміючи — адже "вагенрівців" можна використати, наприклад, для фізичної ліквідації опозиції нітрохи не гірше, ніж для війни з ісламістами. Можливо, саме тому послуги "вагнерівців" є настільки популярними — ними користуються зараз у Лівії, Судані і ЦАР. А невдовзі після Малі російських найманців, дуже ймовірно, запросять і у Гвінею, де після військового перевороту новий президент також хоче завести собі "пригожинську гвардію".

Та абсолютно очевидно, що для просування своїх геополітичних інтересів сучасному Заходу, напевно, слід бути дещо більш рішучим. Звичайно, прикро витрачати ресурси і людей в далекій африканській країні впродовж багатьох років — без особливих надій на перемогу. Особливо якщо поряд воюватимуть росіяни, які робитимуть за гроші те, що французи робили задарма.

Але у цьому випадку питання виникають все одно до Парижа, який погодився на цю війну — не доклавши праці розібратися, якими будуть втрати та шанси на виграш. А потім, кинувши союзників, взявся звинувачувати їх у всіх гріхах. Все це виглядає трохи інфантильно — і гірше навіть, ніж поведінка Байдена. Який виводячи війська з країни, де було втрачено у тисячі разів більше як грошей, так і людських життів, бодай стримався від зайвих коментарів.

Звичайно, і російські найманці навряд чи зможуть радикально змінити ситуацію на африканському континенті, та перетворити арени хаотичних збройних конфліктів на міцні диктатури. Скоріше за все, путінський режим, прикриваючись тезою про "розповсюдження геополітичного впливу Росії" банально заробляє кошти експортом гарматного м'яса. Бо разом із доларами на рахунки Пригожина в російську глибинку невдовзі вирушить і потік запаяних цинкових трун. Але це вже, звичайно, проблеми Володимира Путіна та його вірних виборців.