Що спільного в Порошенка, Лукашенка і Путіна

Виступ білоруського лідера Олександра Лукашенка вийшов жвавим, сповненим метафорами і дуже динамічним. Від душі говорив бацька, від душі. Врешті, як завжди. І зводився цей виступ до того, що цілі розвитку тисячоліття - а також століття, десятиліття і останньої п'ятирічки, Білорусь виконала і перевиконала. В Білорусі вже немає бідності, соціальної нерівності, материнської смертності (що це значить - питайте в Лукашенка), а дитяча смертність - найнижча у світі. А все через те, що білоруський президент дбає про стабільність.

А найбільшою загрозою для стабільності - і, відповідно, для виконання цілей тисячоліть і п'ятирічок - є звичка західних країн сприяти падінню диктаторів. Від чого народ в країнах, де правили ті диктатори, живе все гірше і гірше. Тут Лукашенко проявив дивовижну геополітичну поінформованість. Він згадав Саддама Хусейна і Каддафі. Він не забув про Туніс і нагадав про Башара Асада. Склалося стійке враження, що до долі диктаторів - особливо скинутих і фізично знищених - лідер "по-справжньому демократичної" Білорусі (це теж з його виступу) відчуває просто-таки хворобливу цікавість.

А по суті, увесь виступ Лукашенка зводився до одного. "Залиште мене в спокої і дайте робити з Білоруссю те, що я робив дотепер. Інакше буде вам нова Сирія. Чи Донбас".

Текст промови українського президента Петра Порошенка був складений настільки халтурно, що місцями виглядав як пародія, де очевидно неправдиві твердження змінювалися якимось набором слів, взагалі позбавлених сенсу.

"Українське суспільство зосереджено сьогодні, в першу чергу, на боротьбі з корупцією... ефективній системі охорони здоров'я... здоровому навколишньому середовищі". Можна скромно промовчати про боротьбу з корупцією - про мертвих ні слова. Як і про масоване виведення грошей з України - всіх отих "тридцяточок" і "сороківочок" (мільйонів доларів, якщо що) про які доводиться писати українським журналістам впродовж останнього місяця. Виведених, помітимо, не "попередниками", а чинним українськими посадовцями.

Але як можна "зосередитись на здоровому середовищі"? Піти милуватись карпатськими краєвидами - в тих нечисельних місцях, де туристи ще не загидили сміттям все, що могли? І невже не можна скласти 5-хвилинну промову так, щоб не познущатись над граматикою? А якщо все сказане не має жодного сенсу - то нащо все це говорити? Можна просто обмежитись хвилиною мовчання в пам'ять убитих російськими військами і сепаратистами на Донбасі - та й по всьому. Чуркін все одно втік би з залу, а когось би і за душу взяло.

Втім, бюрократичний етикет вимагав промови - тому промову Порошенко виголосив. По-пунктах і по-школярськи доповівши про небачені успіхи в досягненні попередніх "цілей тисячоліття" - хоч і не так радикально, як Лукашенко. Бідність у нас "скоротилась втричі", дитяча смертність - "майже вдвічі" (до речі, це майже правда, якщо не рахувати Донбасу), а захворюваність на СНІД і туберкульоз - у невизначену кількість разів. І епідемії у нас можуть виникнути тільки через війну на Донбасі - а не через тотальну відсутність вакцин від чого завгодно, включно зі сказом і поліомієлітом.

Суть виступу нашого президента зводилась до наступного: "Зупиніть Путіна, а з Україною і українцями я і сам якось впораюсь".

Звичайно, російський президент Володимир Путін ще не виступав на Генасамблеї. Проте він і сам старанно проспойлерив свою майбутню промову американським журналістам, і Лаврову доручив розписати слухачам черговий сеанс боротьби "з одержимістю Заходу санкційними заходами".

Тому, з високою ступінню ймовірності, ми отримаємо черговий звіт про "надої та урожайність" - пардон, про бідність та смертність, а потім прослухаємо анонсовані роздуми про роль СРСР у створенні ООН, і про глобальну загрозу тероризму, перед вирішенням якої повинні відступити всі інші міркування - зі здоровим глуздом включно. При тому обов'язково буде уточнено, що донецькі сепаратисти, які обладнують стрілецькі позиції в дитсадках, російські відпускники, які збивають пасажирські літаки, і президент Асад, що призвів до загибелі кількох десятків тисяч своїх співгромадян заради збереження своєї влади - це не терористи. На відміну від сирійської опозиції, яка воює з Асадом, і українських військ, що воюють з сепаратистами.

Суть виступу Путіна зводитиметься до наступного: "Дайте мені зжерти Україну, втримати Асада і для розваги ганяти бомбардувальники там, де я хочу - і я завжди говоритиму вам, що ви не ідіоти, а борці з міжнародним тероризмом - найгіршою загрозою людству. Ага, і на демократичну революцію в Росії не надійтесь - втоплю в крові".

Хоча, за великим рахунком, і позиція Лукашенка з Порошенком, і позиція Путіна секретом не є. Вони були озвучені вже десятки раз. І всі три ці позиції не мають практично нічого спільного ні з розвитком людства, ні з боротьбою з бідністю чи хворобами, ні з утвердженням демократії. Всі вони є вузько специфічними бажаннями еліт конкретних країн - за винятком, частково, Путіна, який хоче нав'язати "путінізм" ще й кільком сусідам.

Втім, зважаючи на те, що й сама Організація об'єднаних націй вже давно перетворилась на дискусійний клуб, наділені ядерною зброєю учасники якого мають право ветувати будь-які розмови учасників, що не володіють цим останнім аргументом геополітичних суперечок, то все сказане президентами "братніх народів" дуже логічно впишеться в загальний контекст. В ті години пустопорожньої балаканини багатих і ситих про долю бідних і хворих, які їх не цікавлять, і про мир на планеті, встановити який більшість із промовців не хоче, і жоден з них - не може.