Рибка розбрату: Чим суперечка Британії та ЄС загрожує Україні

Сьогодні Верховна Рада 303 голосами схвалила угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Великою Британією, яка в майбутніх двосторонніх стосунках покликана замінити чинну угоду про асоціацію після брекзіту. Через це могло скластися враження, що із останнім вже всі проблеми вирішено. Що Лондон та Брюссель узгодили всі механізми та процедури непростого політичного та економічного розлучення – і тепер залишається укласти угоди з політично важливими, але економічно далеко не першочерговими партнерами. На кшталт України. Втім, ратифікація нашої угоди британським парламентом може дещо запізнитися.

Адже впродовж всього минулого тижня прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон і глава Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн "змагалися в песимізмі". Перший розповідав, що "невдача переговорів більш ніж вірогідна", в той час як друга назвала надію на успіх переговорів "дуже слабкою".

Причини такого скептичного ставлення учасників перемовин до шансів на успіх були, за великим рахунком, три. Перша з них стосується контролю над територіальними водами Британії. Де французькі рибалки, у випадку угоди з Британією, дуже хочуть продовжувати ловити рибу. І в Берліні та Брюсселі наразі не готові відмовити Парижу у цій маленькій слабкості. В той час як у Лондоні почали стягувати до місця ймовірного вилову британської риби військові кораблі, готуючись зайнятися виловом європейських рибалок. Що, напевно, має символізувати непересічну рішучість у справі захисту питомо британської тріски. 

Друге питання стосується добросовісної конкуренції – у ЄС вимагають, щоб Лондон, якщо хоче зберегти вільний доступ на ринки континентальної Європи, відмовився від державних дотацій чи будь-яких інших форм підтримки своїх виробників, які б були вищими, аніж дозволені в ЄС.

Третє питання пов'язане із тим, що Півінчна Ірландія після брекзіту мала б залишитися частиною спільного ринку ЄС. Відповідно, для руху товарів між Північною Ірландією та рештою Британії, з точки зору Брюсселя, необхідно ввести якусь подобу митного контролю. У Лондоні не просто відкинули цю ідею. Уряд Джонсона вніс на розгляд до парламенту законопроект про внутрішній ринок, який прямо виключає можливість подібного контролю. Що однозначно не сприяло знаходженню спільної мови між Брюсселем та Лондоном. Багато спостерігачів вирішили, що цей законопроект – це демонстрація готовності Джонсона до брекзіту без угоди. Ну, або його останній, відчайдушний блеф у спробі виторгувати якісь поступки від Брюсселю. 

Втім, не зважаючи на всі ці моменти, сьогодні Урсула фон дер Ляйєн заявила, що "бачить вузький шлях до угоди" – хоча гарантувати не може ніхто і нічого. Єдиним питанням, з якого категорично відсутній будь-який прогрес, залишається проблема вільної риболовлі в британських водах. Чи справді сторони досягли компромісу з серйозних питань, і проблемою залишилася тільки риба, чи може в подібний спосіб як ЄС, так і Британія просто маскують свою нездатність домовитися хоч про щось – сказати наразі складно. Але ймовірність повторення "війни за тріску" – яка, до речі, вже відбувалася між 1958 та 1970 роками між Британією та Ісландією – явно є доволі високою. Втративши тоді можливість ловити тріску біля ісландських берегів, британці готові захищати свої ресурси з рішучістю колонії пінгвінів. 

Втім, якими б не були справжні мотиви всіх учасників трагікомедії із брекзітом, вся ця історія вже багато років відвертає увагу британських та європейських дипломатів від інших проблем. На кшталт агресивної зовнішньої політики Росії. І якщо увесь цей геополітичний анекдот закінчиться "хаотичним брекзітом", то виграє від цього не так британська тріска, що щасливо уникне французьких пателень, як знову-таки Росія та США, які отримають помітне дипломатичне та економічне послаблення свого потужного геополітичного конкурента.