Обама накричав на Путіна, а той відповів: "Ша!"

Промова Барака Обами на Генасамблеї ООН вийшла ефектною. Все було продуманим і майже досконалим. Очільник США говорив те, про що всім було цікаво послухати - і говорив так, що байдужих до його промов не залишилось. А пасаж про те, що Росія розпадеться, якщо Путін придушуватиме мирні протести, вийшов просто таки полум'яно-революційним.

Єдиною невеликою проблемою цієї промови можна назвати її легку відірваність від реальності.

Бо можна скільки завгодно говорити, що "наша країна володіє могутніми збройними силами, і ми не мовчимо в плані захисту своїх союзників і друзів, шляхом застосування сили тоді, коли це буде потрібно". Але при тому дуже хотілось би почути список друзів, яким США допомогли силою зброї впродовж періоду президентства Барака Обами.

Нехай ми навіть не будемо нагадувати про безконечні обіцянки передачі американської зброї Україні, всі ті не сповнені мрії про "Джавеліни", які так і не приплили в українські порти. Подякуємо за те, чим нам допомогли, бо всякий дар - це дар. І повіримо (принаймні, зробимо вигляд, що віримо) роздумам експертів з адміністрації Обами про те, що передача зброї Україні могла призвести тільки до ескалації війни з Росією. Може, й так.

Але чому США скромно самоусунулись, коли кілька тисяч відморозків з Ісламської держави розпочали свій марш по Іраку, скропленому кров'ю і американських солдатів? Чому не допомогли дружньому до Вашингтону уряду? Чому вони толерували звірячі вбивства тисяч невинних, і чекали, поки з банди фанатиків вийде армія фанатиків? США не почали проти них ні власну наземну операцію, ні не вдались до послуг партнерів - хоч би й тієї самої Туреччини. При тому що всі їх союзники в регіоні - Саудівська Аравія, Іракський уряд, курди, врешті-решт - були б їм вдячні? Звичайно, в зростанні і зміцнінні ІД, є вина і уряду Іраку, і кривавого Асада, і також всіляких племінних вождів і вождиків, які не зуміли об'єднатись перед лицем смертельної небезпеки. Але вина Вашингтону, який не хотів допомогти "силою зброї", вирішивши пошвидше евакуюватись з Іраку, в цих подіях теж є.

Натомість рівень жорсткості і агресивності в промові Путіна залишився цілком звичайним. Нам ще раз нагадали, що в нас відбувся інспірований з-за кордону збройний переворот, що призвів до громадянської війни. А ще - всім охочим розказали, що без Асада, який призвів до громадянської війни в Сирії, цю війну зупинити просто неможливо. З відносно нового - тільки анекдотична і непряма пропозиція розпустити НАТО. Хоч і ця страва не першої свіжості. Та той факт, що російський президент, який раніше виголошував промови, тепер їх занудно читає непевним голосом. Що в когось може й вселить якусь не надто доброчесну надію.

А в сухому залишку, промови на ювілейній Генасамблеї продемонстрували, що Україні, схоже, не уникнути Мінських угод - на добре чи на зле. А Сирії не уникнути нового раунду війни - тільки тепер за спинами бійців Асада проглядатимуть російські літаки та бронетехніка, а за спинами сирійських опозиціонерів американські. В такий спосіб великі держави продемонструють сирійцям відданість ідеалам непорушності державного суверенітету (в першому випадку) та ідеалам демократії (в другому). А ООН закликатиме всіх до миру.

P. S. Судячи з усього, і зустріч президентів США та Росії практично нічим не відрізнялась від їхніх промов на Генасамблеї. Жодних домовленостей що стосовно України, що стосовно Сирії досягнути не було. Як розповів журналістам Путін, розмова була "конструктивною та відвертою". А от Барак Обама з коментарем до преси не вийшов.