Новий "великий договір": Де Зеленському слід шукати захисту для України

Чутки про "велику угоду", що періодично з'являлися чи не від самого початку президентства Зеленського, нарешті знайшли якесь практичне підґрунтя. Про ідею підписання масштабного міжнародного договору за участю провідних світових держав, який би "на століття" закріпив суверенітет і територіальну цілісність України, розповів в інтерв'ю помічник президента із міжнародних справ Андрій Єрмак.

На його думку, слід узгодити і підписати масштабний міжнародний договор, в якому взяли б участь "усі найбільші гравці – США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Китай". Які б зафіксували "на роки, а ліпше на століття, наш суверенітет, територіальну цілісність".

Далі в описі цієї чіткої і простої, на перший погляд, ідеї Єрмака з'являється прогалина. Згадавши, що Україна вже має досвід непрацездатних документів і гарантій, і явно натякнувши в такий спосіб на невеселу і безглузду загалом долю Будапештського меморандуму, Єрмак заявляє, що як "один з елементів гарантії, в Україні мають з'явитися штаб-квартири міжнародних організацій". Які саме міжнародні організації повинні при тому пакувати валізи й вирушати до Києва, і яким саме чином все це допоможе протидіяти російській агресії, Єрмак не уточнює.

Зазначає, що своєрідною "вродженою вадою" Будапештського меморандуму, який Росія спочатку підписала, а потім розпочала війну проти України, була відсутність санкцій, і що новий договір, без сумніву, повинен їх містити.

Пан Єрмак – звичайно, юрист, і мислить категоріями, в кращому випадку, міжнародного публічного права. Хоча і в тій сфері людського знання договір – це не закон. Чимало міжнародно-правових документів є радше демонстраціями волі і намірів, ніж кримінальним кодексом. Саме таким і був Будапештський меморандум, і підписати щось інше Україні навряд чи вдасться.

По-перше, з тієї причини, що в рамках чинного міжнародного права зазвичай обов'язковим для виконання стає тільки той договір, який держава сама ж і підписувала. Зважаючи на той факт, що Росія давно і чітко задекларувала, що вважає Україну зоною своїх інтересів і відступатись від цієї ідеї не поспішає, шанси на підписання Кремлем такого документу невисокі. Зламати рішучість Росії може або жорсткий і запеклий опір України, який продемонструє, що повернення Києва на довколомосковську орбіту є неможливим, або зміна влади на Росії, або ж економічна нездатність продовжувати геополітичні авантюри. Втім, в разі настання подібних обставин неоголошена війна припиниться і без якихось багатосторонніх договорів.

По-друге, наразі не існує загальновизнаної міжнародної сили, яка би карала порушників міжнародного права – і з її існуванням були б згодні всі без винятку (чи бодай якась помітна частина) сучасних держав. Тим більше, не існує сили, яка втілюватиме якісь каральні заходи стосовно якої не якої, але ядерної держави.

Зважаючи на подібну реальність, "великий договір", згідно з умовами якого Європа, США і Китай на додачу всією міццю своїх армій захищали б Україну від Росії, видається цілковитою утопією.

При тому що вигадувати велосипед – пардон, новий геополітичний формат зі "справжніми і дієвими гарантіями для України" немає жодної потреби. Такий формат існує вже 70 років. І називається він Організацією Північноатлантичного договору. Простіше кажучи – НАТО. Звичайно, ця структура теж переживає не найпростіші часи, внутрішні конфлікти і різне бачення майбутнього блоку створюють чимало напружень всередині організацій. Але нічого більш діявого сучасна реальність, на жаль, не пропонує. Тому, можливо, світлим головам адміністрації Зеленського слід зосередитись на спробах вступити до НАТО і перестати ганятись за юридичною "жар-птицею".