Розпуск парламенту Молдови: Чи зможе Санду усунути від влади проросійські сили

Сьогодні стало відомо, що президентка Молдови Мая Санду прийняла рішення розпустити парламент 23 березня. В акурат за три місяці після того, як Молдова залишилася без уряду.

На перший погляд, це може здатися стандартним і конституційним способом виходу з глибокої політичної кризи, в якій опинилася Молдова після того, як президентом країни стала проєвропейськи налаштована Санду, а в парламнті проросійський соціаліст Ігор Додон сколотив більшість, об'єднавшись з напівкримінальними елементами із партії Шор, проти лідера якої розслідується справа про крадіжку мільярда доларів, та перекупивши кілька додаткових "багнетів". Раніше Додон вимагав екстрадиції "бандита Шора", який керує своєю фракцією з Ізраїлю — але ті справи, схоже, в минулому. В результаті законодавча і виконавча влада зайшли в глибокий клінч, який супроводжується взаємним блокуванням роботи як президента, так і парламенту. При тому в країні відсутній уряд, довкола призначення якого і розгорілися баталії останніх днів.

В реальності рішення про розпуск парламенту — це, з боку Санду, гра на межі фолу. Оскільки уряд в країні відсутній через те, що президентка не подає кандидатури прем'єра до парламенту. Себто, сказати, що зовсім не подає — це теж було б перебільшенням. Оскільки формально було подано кандидатуру ексочільниці Мінфіну Наталії Гавріліци — але не те що опозиція, а навіть партія самої Санду за неї не голосувала. Таким чином, Гавріліца стала своєрідним рекордсменом, отримавши на голосуванні нуль голосів на свою користь. Після чого Санду пообіцяла повторно висунула ту ж кандидатуру. За поданням додонівських соціалістів, Конституційний суд країни визнав таку поведінку президентки ніби як неконституційною, але примусити її висувати бажану для опозиції кандидатуру ця інстанція також не має права.

Теоретично, Додон міг би нанести руйнівний удар по Саду, розпочавши процедуру імпічменту президентки. І для першого, парламентського етапу, він, ймовірно, міг би назбирати навіть необхідні дві третини голосів. Але потім імпічмент потрібно буде доводити до кінця за допомогою референдуму, на якому проти президентки повинні проголосувати більше виборців, ніж проголосувало за неї на президентських виборах.

І отут на Додона чекає підступна пастка — оскільки симпатії громадян до Санду поки не ослабли. І, окрім того, якщо стане зрозумілим, що імпічмент було ініційовано через бажання зберегти парламент — він з тріском провалиться. Оскільки законодавчий орган Молдови має колосальний антирейтинг, і його хочуть розпустити та переобрати не тільки прихильники Санду та прозахідного вибору, але й переважна більшість населення країни, незалежно від політичних поглядів. Тому від імпічменту чинна президентка надійно захищена.

Атакувати її можуть, тільки зробивши спробу "тимчасово відсторонити від виконання повноважень". За іронією долі, саме за допомогою такого прийому свого часу люди Влада Плахотнюка регулярно "нейтралізовували" Додона, який був тоді президентом країни. Чи вдасться реалізувати такий фокус зараз, коли контроль Додона над парламентом та виконавчими структурами є помітно слабшим — питання неоднозначне.

В будь-якому випадку, політичні баталії в Молдові ближчим часом не втихнуть. У випадку, якщо Додон зуміє відсторонити Санду — він отримає масштабний вуличний протест, підігрітий тим фактом, що соціаліст пішов на союз з явними корупціонерами з "Шору". А у випадку, якщо перемога буде на боці Санду — на країну очікує гостра і конфліктна парламентська кампанія, результати якої, насправді, також є непередбачуваними. Спроба розриву суспільства Молдови як з російською геополітичною орбітою, так і з "олігархічним феодалізмом" епох Плахотнюка не буде ні простою, ні легкою. Втім, як і в інших пострадянських держав.