Як Меркель та Пенс поховали у Мюнхені трансатлантичний союз

Як уже писало Depo.ua, ключовим питанням заходу мало стати формування нової, "триполярної" моделі світу на тлі протистояння США, Китаю та Росії. Втім, дискусії на цю тему не вийшло - при тому з очевидних причин.

Стосовно Росії - то очільник російської дипломатії Сергій Лавров не привіз на захід нічого такого, про що мало б сенс говорити. Звичайно, він зустрічався з європейськими посадовцями - і говорив про "необхідність виконання Мінських домовленостей". Зустрічався з очільником МЗС Японії - і говорив про те, що мирну угоду між країнами заключати треба - але поспішати із цим не варто. Справді, всього лиш сімдесят з гаком років обговорюються її умови - а Токіо вже хоче підписати фінальний документ.

Публічної розмови між США та Китаєм також не вийшло - і також із цілком логічних причин. Торговельні війни, на відміну від звичайних, вимагають для свого врегулювання розмов не тільки і не стільки дипломатів, як фінансистів. І доля торговельного протистояння між США та Китаєм вирішувалась у ці дні в Пекіні, на переговорах віце-прем'єра Держради КНР Лю Хе і міністра фінансів США Стівена Мнучіна. Судячи з усього, переговори між ними йдуть непросто - але таки йдуть, оскільки президент США говорить про "значний прогрес" - але зазначає, що період дії мораторію на введення додаткових митних тарифів, цієї своєрідної угоди про припинення вогню, доведеться продовжити і після 1 березня. Що свідчить як про брак шансів на мирну угоду - так і про готовність сторін все-таки домовитись.

У такій ситуації цілком логічно, що своєрідною кульмінацією конференції стали два виступи - канцлерки Німеччини Ангели Меркель та віце-президента США Майка Пенса. Які організатори конференції свідомо розмістили один за другим.

Перша говорила несподівано відверто і жорстко, чи не вперше відкрито демонструючи публіці ступінь свого розчарування чинною адміністрацією США.

"Якщо ми всерйоз говоримо про трансатлантичне партнерство, для мене, як німецького канцлера, не дуже легко читати... що американське міністерство торгівлі, очевидно, вважає німецькі та європейські автомобілі загрозою національній безпеці Сполучених Штатів Америки" - констатувала фрау канцлерін.

З приємних для України новин - канцлер закликала країни ЄС погоджувати нові антиросійські санкції, в тому числі пов'язані з інцидентом в Керченській протоці. Крім того, Меркель висловила впевненість, що транзит російського газу через Україну в Європу повинен тривати.

Меркель заявила, що Німеччина, попри закиди з боку США, істотно нарощує свої військові витрати. Зал, де переважала європейська публіка, аплодував Меркель стоячи.

Втім, це не завадило Майку Пенсу холоднокровно вдарити у відповідь. "Ми не можемо бути бездіяльними, поки союзники НАТО купуватимуть зброю у наших супротивників", - сказав він, очевидним чином натякаючи на план Туреччини купити російську систему протиракетної оборони С-400. У цьому пункті американський посадовець знайшов певну підтримку залу, де Туреччина - і її новий політичний курс не мали великого натовпу прихильників.

Але далі пішли гіркі істини, які присутнім подобались явно менше. "Ми не можемо забезпечити захист Заходу, якщо наші союзники залежать від Сходу" - заявив Пенс, явно натякаючи на "Північний потік - 2", який збільшує залежність Європи від російського газу.

А потім Пенс розповів про свій візит до Освенціму - і додав, що іранська риторика про Ізраїль несе відлуння від Голокосту. "Коли авторитарні режими викидають мерзенну антисемітську ненависть і загрози насильства, ми повинні змусити їх відповісти за свої слова", - сказав Пенс, явно критикуючи Європу за продовження співпраці з Іраном - попри санкції США. "Боже, благослови Сполучені Штати Америки" - завершив промову Пенс, явно сподіваючись підкреслити ефект від своєї промови.

Втім, попри всю ораторську виваженість і блиск виконання, вчорашні промови ключових учасників Мюнхенської конференції не могли порадувати нікого - окрім, хіба що, Сі Цзиньпіна і Володимира Путіна. Бо ступінь різкості й відчуженості між колишніми уже трансаталантичними союзниками продемонстрували, що стратегічне партнерство між ЄС і США якщо й не мертве - то перебуває при смерті.

Звичайно, зміна господаря у Білому домі можливо й приглушить войовничу риторику у стосунках між державами. Але причини нинішніх суперечностей від того не зникнуть. Стратегічні інтереси ЄС та США дедалі більше розходяться - а в Брюсселі та європейських столицях вважають, що мають більше прав на власну політику, ніж то було впродовж десятиліть першої "холодної війни".

І в цьому, насправді, немає великої трагедії. Все питання лиш в тому, що готовий ЄС підтримувати свою економічну та дипломатичну самостійність іще й силовою компонентою.

З одного боку, якихось явних ознак того, що "європейська армія" готується зробити крок із паперів в реальність, наразі немає. З іншого боку, розуміння того, що без силової компоненти неможливою є і самостійна політика, в Європі теж глибшає. В цьому плані показовою є ініціатива офіційного кандидата на посаду президента Єврокомісії від Європейської народної партії Манфреда Вебера, який вважає, що Євросоюз має побудувати систему протиракетної оборони за участі України.

"Дія ДРСМД завершилася, і ми опинилися перед новими викликами. А якщо ми запропонуємо спільно побудувати проракетну систему – Німеччина, Франція, Польща, Литва, Україна? Йдеться не про наступальну, а про систему захисту", - констатував німецький політик, зазначивши, що це допоможе повернути єдність на європейський континент у період зростання ядерної загрози. Петро Олексійович, що брав участь в цій панельній дискусії, Вебера підтримав. Тепер питання за тим, де саме будуть обидва учасники дискусії через рік - і чи не випарується до того моменту готовність Брюсселю виходити в самостійне політичне плавання.