Іранське дзеркало для Путіна: Як виглядатиме кінець "агресивної бензозаправки"

Вчора Велика Британія, Канада, Україна та Швеція направили до Ірану офіційне повідомлення стосовно претензій, пов'язаних зі збиттям літака МАУ біля Тегерану – а також наступним "розслідуванням" та подальшими кроками іранської сторони.

Список вимог вийшов вельми розлогим. Серед них - визнання Іраном вчинення неправомірних дій (замість повідомлення про "помилку", яке Тегеран озвучував дотепер), повний звіт стосовно обставин, що спричинили ракетну атаку на пасажирський літак, та публічні вибачення. Також сторони вимагають повернення зниклих та вкрадених особистих речей жертв, декларації про недопущення подібних дій у майбутньому, і, найголовніше, забезпечення прозорості кримінального розслідування та справедливу компенсацію збитків, завданих жертвам та їхнім родинам. У розмірі, передбаченому міжнародним законодавством, а не визначеному іранцями.

Виглядає дуже ймовірним, що ця публічна заява стала логічним наслідком третього раунду переговорів у справі про збитий літак, який проходив 2-3 червня у Києві. І, судячи із тону та формулювань спільної заяви країн, постраждалих від дій Ірану, ці переговори не завершилися нічим добрим.

Скоріше за все, Іран відмовився як від прозорого розслідування інциденту, так і від виплати адекватних компенсацій. Просто тому, що гроші на купівлю російських ЗРК у Тегерана були, а от на виплату компенсацій за результати використання цих ЗРК їх і справді, ймовірно, немає.

На подібну ситуацію натякає ціла низка супутніх обставин. Іран, наприклад, втратив право голосувати на Генасамблеї ООН – через дворічні борги зі сплати внесків до цієї організації.

Паралельно з тим інфраструктура країни – як цивільна, так і військова – стрімко деградує. В якості прикладу можна навести флагман іранського флоту, Khark, який позавчора загорівся, а невдовзі - і затонув в Оманській затоці біля берегів південного порту Джаск. Паралельно з тим вчора горів найбільший в країні нафтопереробний заводі Tondguyan. Який вдалося загасити тільки за добу. При тому іранські посадовці, махнувши рукою на політес, чесно визнали, що причина пожежі на заводі полягала не в діях ізраїльських саботажників, а в дірявому газопроводі, який періодично ремонтували – але все ніяк не могли замінити цілком. Не виключено, що й Khark, чесно відслуживши сорок із гаком років, також просто надто постарів для адекватного використання.

Вся ця невесела картина країни-вигнанця, яка, витрачаючи колосальні кошти на підтримку повстанців-хуситів в Ємені, на "ствердження свого геополітичного впливу" у Сирії, та інші геополітичні прожекти, втратила контроль над власною економікою, не кажучи про шанси на регіональне лідерство – це наочна демонстрація того факту, що економічні санкції проти "країн-бензоколонок" все-таки зовсім непогано працюють.

І ситуація, в якій опинився сьогодні Іран, є цілком реальною перспективою для путінської Росії. Вартість видобутку вуглеводнів у якій, попри все, є далеко вищою ніж в Ірані. Якщо путінський режим не змінить свою зовнішньополітичну лінію (що викликає обгрунтовані сумніви), а Захід не захоче вкотре "почути Москву" (що є цілком можливим) іранське сьогодення – це завтрашній день Росії.