Ілюзія оборони: Чому країни ЄС втратили свої армії

Військовим доводиться використовувати цивільний транспорт. Солдати вимушені обмінюватись і позичати один одному найбільш необхідне - включно з бронежилетами. Критично бракує важкого обладнання.

Це не про початок україно-російської війни, це звіт, підготований для Бундестагу про реалії німецької армії в Афганістані. Армії, яка отримує на свої потреби не 4, а 49 мільярдів доларів США щорічно. І персонал якої скаржиться на перманентні проблеми з обладнанням, запчастинами та притоком адекватних новобранців.

При тому співавтор звіту, військовий комісіонер Бундестагу Ганс-Петер Бартельс, констатує, що доволі часто виникають ситуації, коли менш ніж половина бронетехніки, літаків та військових кораблів Бундесверу були здатні виконувати бойові задачі.

На думку Бартельса, причина невеселої реальності не тільки, а подеколи - і не стільки брак коштів, як перетворення армії на "бюрократичного монстра".

На ці недостойні закиди міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйен відповідає, що армія "рухається в правильному напрямку". Вочевидь, це просто не всім помітно.

Втім, якщо уважніше придивитись до публічних заяв чинного міністра оборони Німеччини, то можна переконатись, що минулорічне збільшення військового бюджету Німеччини на 5 мільярдів євро не пройшло все-таки зовсім намарне.

В кінці грудня 2018-го року дер Ляйєн повідомила, що починається формування нового танкового батальйону. Одного.

Його формування планують завершити до кінця 2021 року. "Це перше збільшення німецької армії з часів Холодної війни" - з гордістю коментує міністр оборони Німеччини.

І, наскільки відомо, наразі єдине. Бо хоч уряд Німеччини і взяв на себе зобов'язання довести чисельність армії до 198 500 осіб "активного персоналу" до 2025 року - кількість рекрутів минулого року склала лише 20 тисяч осіб - супроти 23 тисяч у 2017.

Все це, помітимо, стосується країни, третьої за рівнем витрат на армію в ЄС. Ну, чи другої. Це залежно від того, вважати Британію вже не частиною ЄС - чи все-таки ще трішечки частиною. Врешті, і з Британією ситуація, здається, виглядає схожим чином. Якщо вірити колишньому командувачу флотом Її Величності адміралу серу Алану Вільяму Джону Весту, то країні "не вистачає кораблів для патрулювання власних територіальних вод".

Таким чином, на п'ятий рік війни в Європі - і на третій рік збільшення витрат на оборону - в Німеччини практично немає танків (на службі перебуває 320 машин, а за ворота ангарів, якщо вірити Бартельсу, здатні виїхати сотня-півтори), а у Великої Британії - кораблів.

При тому обидві країни - рівно як і всі їхні європейські союзники - визнають, що надіятись на стовідсоткову військову підтримку з боку США вони вже не можуть. Рівно як і погоджуються - принаймні, публічно - з тим фактом, що в ЄС є вороги, при тому достатньо потужні.

Ситуація, напевно, дещо турбує лідерів цих країн. Але за політичними перипетіями Брексіту, виходу Меркель на пенсію та іншими важливими справами, "бавитися в літачки і танчики" якось немає часу.

Тому можна скільки завгодно ображатись на Трампа, який влаштовує істерику на протокольному заході, і з інтонаціями та повадкою рекетира вимагає, щоб ЄС почало витрачати на оборону якісь адекватні кошти. На свою власну, помітимо оборону.

Можна будувати які завгодно плани щодо кращої координації армій членів ЄС, влаштовувати штабні навчання, боротися з тероризмом і кіберзагрозами, і підсилювати співпрацю всередині НАТО до небаченого рівня.

Але доки армія залишатиметься "бюрократичним монстром", в якому зникають мільярди євро, і який, при тому, здається, є не надто боєздатним - доти ЄС буде вимушений дослухатись до вказівок із Вашингтону більше, ніж того хотілося б хоч в Брюсселі, хоч у Берліні, а хоч у Парижі. Звичайно, пройде декілька років - і Дональда Трампа зможуть забути, як страшний сон. Але той факт, що Західна Європа у разі скільки-небудь масштабного регіонального конфлікту залишається цілком залежною від США, нікуди не зникне. Учорашній звіт - наочне тому підтвердження.