Польська криза: Хто розвалиться першим – Росія чи ЄС

Впродовж останнього тижня стосунки Польщі з ЄС, і до того непрості, нагадують зараз тривіальний скандал на кухні комунальної квартири.

При тому якщо раніше політики з "Права і справедливості" лаялись головно з Брюсселем, з боку якого виконували сольну партію президент Європарламенту Мартін Шульц, та євро комісар Гюнтер Еттінгер, то зараз конфлікт набув відверто польсько-німецького характеру.

Лише за останніх три доби керівник парламентської фракції ХДС/ХСС Фолькер Каудер встиг повідати світу, що Польщу слід покарати санкціями, у Варшаві встигли викликати на килим німецького посла, а Ярослав Качинський заявив, що тиск з боку європейських, а особливо німецьких політиків, не змусить згорнути поляків "зі шляху реформ". Цей шлях Мартін Шульц назвав, в свою чергу "путінізацією Польщі"  та шляхом будівництва "керованої демократії".

Все це не рахуючи "дрібниць" на кшталт заяв глави МВС Польщі Маріуша Блащака про те, що Польща не допустить такого провалу з мігрантами, як в Німеччині чи Фінляндії (формально – влаштувавши "фільтрацію" спецслужбами, а неформально – просто закривши двері). Чи, скажемо, милих жартів у польських ЗМІ – на кшталт обкладинки Wprost, на якій канцлер Німеччини Ангела Меркель зображена в образі Адольфа Гітлера.

Все це в сумі дало серйозний привід для євроскептиків – від Лондону і до Владивостоку – поговорити про скорий крах Євросоюзу як геополітичної цілісності. Додавши до німецько-польської кризи роздуми британців про референдум стосовно від'єднання від ЄС (про що вони думають вже не перший рік – так до кінця нікуди й не приєднавшись), та всі наявні внутрішньополітичні конфлікти у країнах єврозони. Особливо зворушливо подібна теза виглядає в росіян, де раптом навіть заговорили про "слов'янську солідарність" з "руйнівниками ЄС" поляками (яких змішували з землею не одну сотню років).

При тому очевидно, що Європейському Союзу нічого не загрожує, навіть якщо Польща і справді з нього вийде. Чого, звісно не трапиться. Бо з моменту вступу до ЄС – і до 2014 року Польща встигла перерахувати в бюджет ЄС 30 мільярдів євро – а отримати близько 90. Навряд чи ця пропорція сильно змінилась і за наступні два роки. Таким чином, гіпотетичний вихід Польщі міг би стати "фактором оздоровлення" європейської економіки – але не стане. Бо частково щирий націоналіст, а частково – клоун-популіст Ярослав Качинський чудово розуміє, що залишиться від його партії і від нього самого в політиці, якщо він всерйоз спробує розірвати стосунки з ЄС. Тому його антиєвропейскі істерики – це добре контрольована гра на публіку і елемент торгу за збільшення його "суверенних прав" всередині Польщі, не більше. Качинський і його партія зараз тестують "межі дозволеного" – при тому дозволеного як структурами та іншими членами ЄС, так і самими поляками. І, схоже, дійшли до тієї межі, після якої почнуться жорсткі санкції ззовні і масові протести – всередині, тому, можна сподіватись, найближчим часом заспокояться.

В реальності ЄС може розпастись, коли з нього захоче вийти Німеччина з Францією – або коли група менших держав зуміє сотворити якесь своє "економічне диво" таких масштабів, що євроспільнота – з її бюрократією та ліберальними стандартами – стане цим країнам просто не потрібна. Чого в найближчі не тільки роки – але й десятиліття ніби не передбачається. Хоча механізми протидії надміру харизматичним національним лідерам Брюсселю доведеться виробляти. Качинський у цій ролі не перший, і, на жаль, явно не останній.

Натомість російським політичним пророкам можна нагадати, що купуючи впродовж багатьох років лояльність Північного Кавказу – і не тільки Чечні, а й наприклад, далеко більшого Дагестану, Росія зараз підходить до ситуації, коли продовжувати подібну політику не видається можливим. Хоча б в силу відсутності коштів. Втрата Кавказу – як і вихід Польщі, до речі – може покращити економічну ситуацію в Росії. Але, на відміну від ЄС, де вихід нових членів навряд чи вплине на "ядро" країн, які створювали цей союз, деконструкція Росії, раз розпочавшись, може стати неконтрольованою. Бо на відміну від ЄС, де прихильники євроспільноти концентруються в економічних центрах, в Росії прихильники "жорсткої централізації" сидять в Москві – яка нічого не видобуває і небагато що виробляє. А ресурси, за рахунок яких живе ця країна, розкидані по віддалених регіонах, втримати контроль за якими буде, в разі продовження економічної кризи, зовсім не просто.

Тому в цікавому тоталізаторі на тему "хто перший згине" похмурішими є прогнози для Росії, а не ЄС.

Чому українці могли б і порадіти. Якби не той факт, що при падінні російського колоса його уламки однозначно розлетяться і по сусідніх країнах. До чого їм слід бути готовим – і не тільки морально.