Візит Зеленського до Штатів: Чому радіти і чого боятися українцям

Чи є "стратегічні розбіжності" між Києвом і Вашингтоном?

Під час зустрічі з Володимиром Зеленським його американський колега Джо Байден пообіцяв надати Україні невелику кількість ракет ATACMS. Скільки саме і коли ця грізна зброя прибуде для потреб ЗСУ, не уточнюється. Історія з цими ракетами тягнеться багато місяців, навіть довше, аніж колись з німецькими танками, і є черговим доказом неприємної для нас тенденції, коли США та їхні союзники по НАТО надають українцям якийсь важливий тип зброї наче через острах якоїсь міфічної "ескалації" з боку рф, хоча вона вже давно виклала всі свої козирі на стіл. Також під приїзд Зеленського Пентагон підготував пакет військової допомоги на суму $325 млн, в якому багато важливого і потрібного.

Всі добре знають приказку: подарованому коню в зуби не дивляться. Дають зброю, і добре. Однак це трохи не той випадок, адже при дозованому ленд-лізі від української сторони США та союзники очікують чудес у вигнанні окупантів. Такими очікуваннями окремі джерела діляться з пресою, звідси й публікації на кшталт статті у New York Times про буцімто "стратегічні розбіжності" у підходах до наступу Києва та Вашингтона. Мовляв, українське командування продовжує чіплятися за Бахмут замість кинути всі сили на південь. І взагалі – союзники не надто раді тому, що контрнаступ затягується на зиму. Про "Мелітополь замість Бахмуту" в західних медіа пишуть не вперше, проте цього разу стаття вийшла не тільки в контексті візиту Зеленського до США, а й на підсилення позиції тієї частини американського істеблішменту, яка прагне використати не надто швидке просування ЗСУ як підставу перегляду військової допомоги Україні.

Звісно, стратегічних розбіжностей немає, інакше б надання зброї поставили на паузу. Що ж до тактичних, то вони можливі, проте ні Джо Байден, ні Ентоні Блінкен, ні Ллойд Остін, ні інші уповноважені особи їх публічно не озвучували. Можна припустити, що нібито невдоволення темпами українського контрнаступу перестане бути таким актуальним для американців після більш тісніших контактів нашого військового командування з новим очільником Об’єднаного комітету начальників штабів Чарльзом Брауном. Цього генерала вважають прогресивнішим військовим фахівцем, аніж Марк Міллі, котрий іде з посади.

Чому республіканці прохолодно зустріли Зеленського?

Лише на рівні воєначальників всі шорсткості вирішити не вдасться, адже Сполучені Штати поринули у передвиборчу кампанію, яка ще тільки на старті, та вже кандидати-республіканці на праймеріз наввипередки підносять патрони російській пропаганді. Depo.ua нещодавно аналізував кампанію бізнесмена Вівека Рамасвамі, який своїми заявами прагне перевершити самого Дональда Трампа. Не відстає від нього й інший претендент від республіканців, губернатор Флориди Рон Десантіс, який після від’їзду Зеленського кинув тому навздогін: членство України в НАТО не відповідає інтересам США, бо додасть їм зобов’язань, а от переваг – ні. Десантіс не вперше робить схожі за змістом заяви, які оцінюють як геополітично короткозорі, на рівні губернатора штату, а не потенційного президента. Проте думка, що Вашингтон не повинен виділяти Києву гроші у чинних обсягах, стає все популярнішою серед політичного бомонду Штатів.

Яку погоду роблять противники допомоги Україні у війні з росією? Візьмемо до прикладу спікера Палати представників Кевіна Маккарті. Він відмовив Зеленському у виступі на спільному засіданні верхньої та нижньої палат Конгресу, мотивувавши недостатністю часу. Мовляв, багато законодавчої роботи. Український президент зустрічався з конгресменами, але у такому поважному майданчику для проголошення звернень, як Конгрес, йому відмовили. Але з іншого боку республіканці погодилися підтримати виділення Україні $24 млрд за запитом адміністрації Байдена. Про що повідомив інший впливовий республіканець Майкл Маккол. Звісно, відмова Зеленському у виступі в Конгресі стала топ-темою на кремлівських каналах, якою прикрили суттєві позитиви від інших його зустрічей.

Станом на зараз відвертих противників військової допомоги Україні серед сенаторів і конгресменів небагато. Проте відвертими політичними фріками їх також називати не варто. 10 серпня 29 республіканців у відкритому листі закликали не виділяти Україні згадані $24 млрд. Ще 30 республіканців відхилили запит Білого дому на надання нового пакету допомоги Україні. Свої дії ці особи пояснили бажанням отримати звіт про те, як використовуються американські гроші та як відбувається контрнаступ. Відповідь на перше питання має дати генеральний інспектор з Пентагону Роберт Сторч, якого очікують в Києві. Навколо другого питання вистачає маніпуляцій, про деякі з них вже згадувалося.

Проте слід розуміти, що озвучені вимоги, а вони не єдині, є ще цілий набір інших (приміром, Америка має переключитися з війни в Україні на протидію Китаю і підтримувати своїх тихоокеанських союзників, а допомогою нашій державі нехай займається Європа), – необхідно розглядати в контексті потужного тиску республіканців на Джо Байдена. Серед елементів цього тиску, зокрема, початок розслідування щодо процедури імпічменту. Під час цього розслідування українська тема фігуруватиме постійно. У цьому зв’язку варто очікувати різноманітних гучних антикорупційних розслідувань, в яких фігуруватимуть представники української влади. Точніше, такі розслідування вже є. Останнє – про Олега Татарова в агентстві Reuters. І, схоже, влада у Києві недостатньо тверезо оцінює значні ризики від таких публікацій.  

Як не втратити американську двопартійну підтримку

Однак окрім власне передвиборчих баталій, які минущі, постійними залишаються американські стратегічні інтереси в Україні. Тут знаковим моментом стало відрядження до нас спецпредставниці президента США Пенні Пріцкер, яка контролюватиме перебіг реформ та процесів відбудови. У Нью-Йорку з нею вже зустрівся Володимир Зеленський. Пані Пріцкер не просто політик і дипломат, вона походить з однієї з найбагатших родин Америки. Згідно з оцінкою Forbes, станом на вересень 2023 року, власний капітал спецпредставниці США в Україні становить $3,3 млрд. З огляду на статус пані Пріцкер як серед демократів, так і в бізнес-колах США, її призначення – важливий хід Байдена. Яким він прагне показати всередині своєї країни, і своїм критикам також, що Україна рухається у правильному напрямку, що вона залишається дуже цікавою для американського бізнесу. Тобто, хоча Пріцкер і пов’язана з демократами, серед її чільних завдань стане участь американських підприємців, незалежно від політичних уподобань, в інвестуванні у відновлення України. Спільний економічний інтерес всіх примирить.

Отже, коротко підсумуємо і зробимо кілька висновків. Візит президента України до США, можливо, був не таким ефектним, як перші заокеанські гостини під час війни, проте загалом успішним – зброю і гроші нам даватимуть. На візит серйозний відбиток наклав початок передвиборчої кампанії у Штатах і надалі цей фактор ставатиме ще більш значущим. Очевидним також є те, що республіканці все активніше при обговоренні української теми висловлюють скептичні настрої стосовно можливості деокупації всіх наших територій. Точніше, ціни деокупації. Це пов’язано як із виборами, так і зі спробою переосмислити для себе, що в Америці вважатимуть їхньою перемогою в Україні. Переважна більшість республіканців, окрім трампістів та відвертих фриків, не ставить руба питання про припинення допомоги Україні. Себто, двопартійна підтримка лишається. Принаймні поки.  

Чи можуть $24 млрд. виявитися для нас останніми? Під час виборів у США актуалізуються два погляди на майбутнє України. Перший відстоюватиме Байден та демократи: Україна бореться за демократичні цінності, тому допомагати їй треба до завершення війни і під час відбудови. Другий погляд відстоюватимуть республіканці на чолі з тим кандидатом, який виграє праймеріз, – Україна не змогла показати належних темпів реформ та подолання корупції. Виходячи з чого – тут два варіанти – або фінансову допомогу жорстко прив’язати до конкретних кроків, або скоротити. Ці протилежні погляди конкуруватимуть протягом найближчого року в США. То ж про нас говоритимуть не тільки в контексті контрнаступу, а в інших контекстах, часто – негативних. Особливо якщо наша влада сама створюватиме приводи для подібних розмов. І ще одне: Володимир Зеленський закликав Дональда Трампа поділитися планом закінчення війни. Такого плану у Трампа, звісно ж, немає. Як і в інших кандидатів-республіканців. Але, мабуть, не варто їх провокувати, бо раптом почнуть пропонувати свої "мирні плани". Один суперечливіший за інший.