Війна за вулицю: Коли почнеться перший "майдан" при Зеленському

У четвер, 16 травня Верховна Рада тихцем і хутко відклала запровадження штрафів за керування "євробляхами" на три місяці, до 24 серпня цього року. Причиною такого прояву "гуманізму" став тиск на парламентаріїв протестувальників з "АвтоЄвроСили", які два дні поспіль заважали руху в урядовому кварталі та вчиняли дрібні провокації. Виявляється, все просто: досить поштовхатися з поліцією і покричати під вікнами Ради – і депутати почують кожного – "шкурне" питання, вважай, вирішене. Що ж, у міжчасся, коли одна владна команда на Банковій змінює іншу, політики особливо чутливі до бажань і порухів душі народних мас. Особливо якщо ці маси організовані й керовані.

У цей непевний час немало лідерів більш чи менш помітних груп за політичними інтересами розраховують або просто підзаробити, або набрати бали з прицілом на участь у парламентських виборах, які відбудуться чи то у жовтні, чи то влітку.

Кожен з українських президентів, виключенням був хіба період Віктора Ющенка, відчув на собі тиск вулиці: за Леоніда Кравчука це були шахтарські виступи, за Леоніда Кучми - "Україна без Кучми", Помаранчева революція, за Віктора Януковича – податковий і мовний майдани, і, зрештою, Революція Гідності.  Та чи не найбільше спроб розгойдати вулицю було за п’ятиріччя Петра Порошенка. Останніми за часом стали організовані протести парамілітарних структур нардепа Андрія Білецького "Національний корпус" і "Національні дружини", які відбулися на Банковій і в кількох містах, де президент виступав перед людьми. Інформаційним приводом для них була вимога покарати корупціонерів у оборонній сфері, яких начебто покривав глава держави. Зіграли свою роль і акції щодо покарання вбивць активістки Катерини Гандзюк.

Українців, починаючи ще з 2015 року, не раз і не два провокували, закликаючи вийти на "треті майдани". Робили це і "біла балаклава", і колишній президент Грузії Михеїл Саакашвілі, і нардеп Надія Савченко, й інші персонажі. У червні 2015-го СБУ виставила з України за спробу організувати "третій майдан" провокатора середньої руки, такого собі Рустема Ташбаєва. Як заявляв тодішній голова спецслужби Валентин Наливайченко, колишній військовий мав фінансування від бойовиків "ДНР" і "ЛНР". Зараз Ташбаєв – "командир закордонних частин Української Повстанської Армії". Він не заспокоївся: напередодні президентських виборів-2019 СБУ припинила діяльність керованого з території Росії екстремістського об’єднання, координатором якого був саме цей діяч.

У лютому 2016-го так звані "Революційні праві сили в Україні", а простіше молодики в балаклавах, захопили залу готелю "Козацький" у центрі столиці. Хотіли відставки уряду, нових виборів президента і Верховної Ради та воєнного стану. Намагалися встановити намети на Майдані, та завадили правоохоронці.

Наступного року розгорілися події довкола Міхомайдану – акцій прихильників Саакашвілі. Найяскравішим моментом тих подій став штурм Жовтневого палацу в центрі Києва 17 грудня 2017-го.  А вже у листопаді 2018-го особа у білій балаклаві закликала "патріотів" зібратися на народне віче. Пізніше стало відомо, що за маскою ховалося обличчя помічника Надії Савченко Євгена Моринця. Якого затримали і підозрюють у роботі на російські спецслужби. За версією спецслужб, допомагав "балаклаві" такий собі Микола Дульський, керівник організації "Наждак", який утік з України, коли СБУ викрила його в організації провокацій на замовлення російських ляльководів.

Як писав раніше сайт Depo.ua, ідея анархії і контрольованого хаосу жива в маргінальних низах. З одного боку – вони дрібні і більше схожі на змовників із "12 стільців". Однак якщо такі організації існують і мають гроші, то комусь вони потрібні. Рано або пізно їх задіють для якоїсь масштабної провокації.

Інші привідні механізми мали вуличні акції з економічним підтекстом, які регулярно організовувалися за часів "диктатора Порошенка". Насамперед це "банківський" і "євробляхерський" майдани - протести невдоволених вкладників банку "Михайлівський" і власників авто з іноземною реєстрацією. Чого хотіли? Виняткових умов для себе. І слід сказати – їхній тиск виявився успішним, вимоги мітингарів держава повністю чи частково задовольнила.

З цього організатори подібних подій, вочевидь, могли зробити і зробили висновок, що такі речі є ефективним способом не лише "качати права", але й отримувати політичні дивіденди. Особливо з прицілом на вибори. Які в Україні – знов на носі, цього разу до Верховної Ради. Тому і відбувається просто на наших очах нова активізація вулиці. Лише цього тижня в Києві трапилися три конфлікти демонстрантів між собою і з поліцією: під Конституційним судом навкулачки зійшлися націоналісти і противники скасування люстрації, під МВС дісталося "антикорупціонерам", а під Радою активність проявляли згадані "євробляхери". Далі буде. І Володимиру Зеленському доведеться зважати на це, адже наша держава на нинішньому етапі її розвитку занадто слабка для того, щоб ігнорувати фактор вулиці чи розганяти протестантів.

Хто потенційно може стати організаторами нових «майданів»? По-перше, Росія. Попри зміну обличчя українського президента Кремль аж ніяк не менше, ніж у попередні роки, зацікавлений у доведенні до логічного завершення процесів знищення (самознищення) інститутів і атрибутів держави Україна. Для цього в її розпорядженні залишається великий асортимент важелів економічного (штучно створений дефіцит пального на українському ринку, приміром) і політичного впливу, агенти, інкорпоровані у вітчизняне політичне середовище, "корисні ідіоти" і просто охочі підзаробити любителі будь-якого "двіжу", для яких гроші не пахнуть.

По-друге, "хитати будку" можуть колеги Ігоря Коломойського по олігархічному цеху – в разі, якщо цей головний політичний партнер ЗЕпрезидента ініціюватиме переділ власності та почне "відновлювати справедливість" щодо своїх бізнес-інтересів, регулюючи на свою користь баланс, який похитнувся за часів Порошенка. Як не дивно, але спровокувати якесь локальне і водночас болісне для Банкової заворушення може і сам Ігор Валерійович, якщо його настійні поради і рекомендації, які він зараз роздає своєму протеже з "95 кварталу" в численних інтерв’ю, будуть проігноровані.

Побачити протестувальників під вікнами владних кабінетів у Зеленського зможуть і в разі справдження негативних економічних прогнозів і різкого падіння рівня життя людей. Наприклад, внаслідок реприватизації "ПриватБанку" або різкого зниження курсу гривні тощо. Чи, не приведи господи, дефолту. За такого розвитку подій є велике поле для діяльності лівих партій. Буде де розвернутися і проросійським партіям, що постали на уламках "регіоналів". Скористатися можливим провалом влади в економіці – їх рожева мрія. Тож саме негативний економічний сценарій може стати прецедентом для Зеленського, рупором, через який з новим президентом вперше гучно заговорить вулиця.

Щоправда, у цього варіанту є велике "але". Якщо група мільярдерів, у руках яких перебуває практично весь вітчизняний інформаційний простір, домовиться між собою, – тоді виборець, що у своїх оцінках рівня власного життя орієнтується на сказане в телевізорі (а таких людей у нас, як показали останні вибори, домінуюча більшість), може до пори – до часу і не відчути погіршення. Іншими словами, для справжньої масовості протесту є передумова – треба, щоб "зраду" розганяли популярні телеканали або якась їх частина. А без присутності на ТБ економічні "шатуни" і політичні "треті майдани" залишатимуться інструментом локальних планів маргінальних лідерів, які прагнуть стати цікавими реальним власникам потужних політичних сил і отримати фінансування. Або хоча б заробити на виборчій кампанії.