Вадим Денисенко: Половина українців хочуть позачергових президентських виборів уже в 2021 році

- На який головний висновок із дослідження слід звернути увагу?

- Безумовно, ключовою є думка учасників опитування щодо правильності напрямку, яким рухається наша держава. І відразу зауважу, що ми опинилися в поганій ситуації: лише 14 відсотків людей вважають, що Україна зараз рухається у вірному напрямку, тоді як понад 70 відсотків притримуються протилежної думки. Перефразуючи з мови соціологів на звичайну, - ми фактично опинилися в ситуації, яка була у Петра Порошенка 2019 року. Абсолютна більшість українців говорить: все, що не робиться, робиться в негатив.

Один із ключових законів політології стверджує: коли політик працює в напрямку зі знаком "плюс", то навіть можливий негатив з його боку сприймається виборцем у позитивному контексті. І навпаки, якщо він працює в негативному полі, то навіть позитивні речі затягуються в негатив.

Ця цифра в 14 відсотків оптимістів означає: зараз Володимиру Зеленському доведеться докладати величезних зусиль, щоб навіть ті хороші, потрібні позитивні речі, які він, можливо, робитиме найближчим часом, сприймалися більшістю громадян якщо не критично, то хоча б нейтрально. І заяви Офісу президента про "безпрецедентний інформаційний тиск" на главу держави та його команду як причину іміджевих провалів останньої не зовсім відповідають дійсності.

Головна проблема Зеленського насправді саме у наведеній причині: все, що відбувається у країні, сприймається суспільством як таке, що йде в невірному напрямку. Саме цю історію і треба змінювати Банковій, а не розповідати про тиск на себе.

- Які ж проблеми респонденти визначили як ключові, найбільш гострі для них просто зараз? Чи помітна тут якась динаміка?

- Схоже, спрацювали півторарічні зусилля Зеленського, спрямовані на те, щоб показати, що він бореться за мир, що на сході України триває перемир’я. Рік тому на першому місці серед актуальних для суспільства проблем була війна. Та сьогодні вона зменшила свою вагомість в очах значної частини громадян і відійшла для українців на четверте місце– ключовою проблемою для країни війну назвали 28 відсотків опитаних.

Натомість на чільному місці опинилося зростання комунальних тарифів – 39 відсотків вважають його ключовим для них. В цьому контексті можна говорити про вдалу чи невдалу інформаційну політику влади, про тиск ЗМІ тощо. Слід визнати: проблема з тарифами була закладена неправильними рішеннями Офісу президента і уряду, ухваленими ще влітку минулого року, а зовсім не інформаційним тиском.

Друге болюче для українців питання – це низький рівень зарплат, на який поскаржилися 36 відсотків опитаних. Ця тема є традиційною для нашого суспільства, тож складно говорити, є тут вина Банкової, уряду чи когось іншого.

І на третю позицію за важливістю для населення вийшло питання корупції – про нього говорять 35 відсотків респондентів. Ця тема із самого початку правління Володимира Зеленського довго залишалася далеко на маргінесі суспільної уваги: люди вважали, що новий президент, як і обіцяв, зможе подолати це явище.

Але на тепер корупція не просто є третьою за вагомістю у списку головних проблем держави. Найбільший виклик для президента полягає в тому, що на пряме питання "Що є найбільшою перешкодою для розвитку держави?" (не просто проблемою, а саме перешкодою) 49 відсотків громадян назвали саме корупцію.

Додайте сюди ще майже 30 відсотків, які вважають ключовою загрозою непрофесійність влади, – і отримаємо ключову загрозу в головах українців: непрофесійність і корупція влади.

Тут можемо, знов-таки, говорити про вплив медіа. Але факт залишається фактом: очікування від боротьби цієї команди з корупцією абсолютно не виправдалися. Додамо до цього найнижчий рівень довіри в суспільстві (10,8%) до Національного антикорупційного бюро і Вищого антикорупційного суду і можемо стверджувати, що в суспільстві немає жодної довіри до того, що Зеленський і його команда борються з корупцією.

- Який вихід із окресленого самими ж громадянами кола проблем бачать учасники опитування?

- Загалом ситуація поки не критична, але вже доволі загрозлива для чинної владної команди. 39 відсотків назвали необхідним повне перезавантаження влади. При цьому 54 відсотки говорять, що потрібно провести дочасні вибори до Верховної Ради вже цього року. І 46 відсотків вважають виходом проведення 2021 року позачергових виборів президента.

По суті, зараз нинішня команда з Банкової балансує на межі. Згадані 54 і 46 відсотків показують, що суспільство перестає взагалі вірити цій владі. Характерно, що чим старші виборці, тим вищий їхній відсоток вимагає дострокових перевиборів влади.

- Тим не менш, чинний гарант все ще залишається лідером уподобань виборців…

- Справді, у президентському рейтингу Володимир Зеленський зберігає першість: його підтримують трохи більше 25 відсотків респондентів, що нього, безумовно, є позитивним сигналом. Але із загального числа симпатиків третина – це молодь віком від 18 до 24 років, яка зазвичай не ходить на вибори, і ще близько чверті – молодь 25-35 років. Тобто практично половина тих, хто підтримує нинішнього президента, перебувають у ризикованій зоні з точки зору приходу на дільниці в день голосування. Тож хоч Зеленського і підтримує доволі багато українців, з точки зору виборчих технологій є багато запитань.

- І ще про одну важливу тенденцію. Чи продемонструвало проведене соціологічне опитування, що в країні досі існує загроза "регіонального феодалізму", про яку багато говорили в контексті місцевих виборів жовтня 2020 року?

- Тут є ціла низка запитань, які ми ставили респондентам. Зупинюся на одному з них. Минулого року ми стали свідками критичних ситуацій у стосунках між місцевою владою, зокрема, мерами міст, і Києвом. І якщо завтра виникне якась критична ситуація, на чий бік ви станете – місцевої влади чи центру?

Відповідь ми отримали показову. Лише 8 відсотків беззастережно готові підтримати дії центральної влади. Це загрозливий показник, який дещо врівноважується позицією 56 відсотків, які сказали, що в кризовій ситуації оцінюватимуть аргументи сторін і думатимуть. Але рівень підтримки державної влади критично низький. Ці цифри вказують на неприємну річ: пересічні люди не живуть спільним порядком денним, який формує центральна влада, і це є поганим знаком для загальної ситуації в країні.

За умови дуже слабкої інституційно влади це загрожує посиленням відцентрових процесів. Нагадаю, головними загрозами люди назвали корупцію і некомпетентність влади. Тобто до центральної влади ставляться як до корупційної і такої, яка не розуміє, що вона робить.

- Що може допомогти нейтралізувати цю загрозу?

- Напрацювання і реалізація єдиного, спільного для всієї країни порядку денного – а такого порядку сьогодні просто не існує.

- Як проєкт "зшивання країни" влада позиціонує "Велике будівництво"…

- Тут якраз криється одна з корінних проблем нинішньої влади, яка вважає, що "Велике будівництво" це їхній продукт, який вони можуть зробити своєю фішкою і який дуже люблять по всій країні. Так от, це не так, і соціологія дає невтішну для Банкової відповідь на це питання.

На чітке запитання про відповідальність за будівництво доріг та іншої інфраструктури менше 10 відсотків сказали, що це компетенція президента. Натомість майже 60 відсотків говорять, що за це відповідає місцева влада. Та ж історія була і у 2018-2019 роках, коли тодішні президент і уряд реалізовували проєкт "Капітальний ремонт країни", зокрема й будівництво шляхів.

Але на місцях люди були переконані, що це роблять переважно мери міст. Незважаючи на всі надзусилля вони не ідентифікували гладенький асфальт із заслугами далекого центру.

Рівно те ж бачимо й зараз. Якби ми задали питання, яке дуже полюбляють піарники Офісу президента, - "Чи підтримуєте ви Велике будівництво?" - понад 90 відсотків радо скаже "так". Але на наступне запитання "Хто ж  бенефіціар позитиву від цього проєкт" люди називають місцеву владу, свого мера, але аж ніяк не президента. Отже, без єдиного загальнонаціонального порядку денного ми й далі матимемо не лише слабкі рейтинги центральної влади, а й дуже слабкі зв’язки "регіон – Київ".

- На якому ґрунті можна сформувати спільний порядок денний для країни?

- Щоб визначити, чого насправді хочуть люди, необхідно проводити масштабні опитування суспільства, фокус-групи. Таким "клеєм" може стати будь-що. Коли Нельсон Мандела прийшов до влади у ПАР, він сказав, що чорних і білих у цій країні об’єднає гра в регбі. Тоді якраз наближався чемпіонат світу з цього виду спорту, на той час абсолютно "білого". Як це не видається дивним, але підтримавши регбійну команду, президент Мандела сприяв об’єднавчим процесам у своїй державі і переходу від апартеїду до демократії.

Коли ми зациклюємося на тому, що загальнонаціональними проєктами в Україні має бути винятково зростання ВВП чи інша незрозуміла для людей річ, то я можу точно сказати: це не працює, люди цього не розуміють. Людина хоче побачити те, чим зможе пишатися.

Об’єднавчими можуть бути тільки ті речі, які викличуть загальнонаціональну гордість.

І це може бути як один великий, так і десяток дрібніших проєктів. Це питання тактики влади – забезпечити одну велику, але рівновіддалену від інтересів звичайних людей перемогу, чи десятки менших, але зрозумілих українцю.

Читайте також - Як добре мати хорошого пана: Чому українці президентів міняють, а місцеву владу - ні