Єрмак замість Шмигаля: Під яким соусом реформу Кабміну "продаватимуть" українцям

Про плани презентувати проект Центру уряду повідомив міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов, який координує роботу зі створення такого органу. Нагадаємо, у березні прем’єр-міністр Денис Шмигаль розповідав: у міністерствах має працювати невелика кількість висококваліфікованих спеціалістів, які формуватимуть державну політику, а Центр уряду надаватиме підтримку в кадровій, бухгалтерсько-фінансовій, юридичній сферах, готуватиме документи, потрібні для того чи іншого міністерства в частині постанов, розпоряджень. "Тобто всі допоміжні адміністративні функції мають бути зосередженні в єдиному місці. Міністерства ж будуть потужними центрами розробки політики та аналітики", — пояснював Денис Шмигаль. Тоді Depo.ua  висловив сумніви в тому, що такий підхід призведе до економії бюджетних коштів, оскільки для ефективної роботи нової структури потрібен чималий штат спеціалістів. Та коли ініціативу з реформування уряду продовжують активно просувати, можна припустити, що її головна мета не стільки у площині покращення системи прийняття рішень, скільки у політичній.

Як реформу Кабміну "продаватимуть" українцям та західним партнерам

Відповідь на першу частину питання також знаходимо у заяві Шмигаля двомісячної давності. Кількість міністерства зменшать, також триватиме скорочення державних службовців. Значна маса українців щиро вірить у те, що чим менше чиновників, тим ефективнішою буде система державного управління. Тому подібного роду заяви спрямовані саме на цю чималу частину нашого суспільства. Depo.ua застерігав, що укрупнення міністерств часто призводить до погіршення ефективності рішень. Причина проста: функціональні обов’язки нікуди не зникають, їх просто між кимось перерозподіляють. Така оптимізація у перспективі може бути навіть шкідливою. Але, схоже, реформатори надто далеко не заглядають, зосередившись на ключовому завданні: узаконити Центр уряду, зосередивши таким чином значні важелі у руках прем’єра.

Що ж до наших західних партнерів, то єдиної оцінки ними внутрішньополітичної ситуації в Україні немає. Нещодавно депутатка Європарламенту Віола фон Крамон порадила включити до складу виконавчої влади представників опозиції. Depo.ua свого часу аналізував, чому в Україні не буде уряду національної єдності. Відтоді підходи Банкової не змінилися і окремі думки деяких європейських політиків жодним чином їх не змінять. Що ж до загальної позиції наших партнерів, то наразі не існує структурних маяків чи пунктів у якихось резолюціях, котрі б зобов’язували українську владу включити до виконавчих органів представників політсил не із провладного табору. Поки триває війна, партнери готові закривати очі на багато нюансів у нашій внутрішній політиці, що їм може не подобатися. То ж і реформування уряду з посиленням ролі прем’єра вони проковтнуть.

Тим паче, перезавантаження Кабміну відбуватиметься під гаслом створення уряду технократів. І наших партнерів цікавитиме не його кадровий підбір, не бюрократичні механізми на кшталт Центру уряду, а те, щоб технократи не перетворилися на казнокрадів. Ну і, звісно, в ефективному контролі за коштами, які виділятимуться для повоєнної відбудови України.

Чи відпустить Зеленський Єрмака в прем’єри?

Не перший місяць точаться розмови, що реформу Кабміну здійснюватимуть не під діючого прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, а під його наступника. Ним може стати керівник президентського Офісу Андрій Єрмак. З одного боку, Шмигаль, який не має завищених політичних амбіцій, влаштовує Банкову, але там дивляться у майбутнє, в якому серед значної кількості проблем є і проблема повоєнного політичного ландшафту. Поки є консенсус наших політичних еліт з західними щодо непроведення президентських та парламентських виборів. Однак влада вже нині намацує варіанти політичного самозбереження у перспективі виборів. Дата яких залежить від перебігу війни, і зараз ніхто не може назвати її навіть приблизно. Одним із таких варіантів і проглядається створення уряду технократів на чолі з Єрмаком. 

Варіант, прямо скажемо, неоднозначний, адже керівник ОП має високий антирейтинг серед українців. У той же час ця фігура стала фактично незамінною у створеній нею ж системі державного управління. Системі, де за будь-якими рішеннями у виконавчій чи законодавчій владі стоїть Банкова. А коли відбуваються якісь кадрові зміни, вони зазвичай розглядаються в контексті посилення впливу Єрмака. Як було з недавніми гучними відставками і призначеннями в РНБО, ОП та і в уряді. То ж і не дивно, що цю особу активно сватають у крісло прем’єр-міністра. Посаду якого попередньо посилять пропонованими реформами уряду. Інакше кажучи, а хто, якщо не він.

По-перше, президент Володимир Зеленський беззастережно довіряє керівнику свого Офісу. Згадаємо його фразу, сказану ще до війни: "Єрмак прийшов зі мною і піде зі мною". Вочевидь президенту комфортно працюється з Єрмаком, то ж для того, щоб відпустити його на іншу прсаду, мають бути дуже вагомі причини, про які нижче. По-друге, як в уряді, так і на чолі регіонів значну частину кадрів пов’язують з Єрмаком. Йдеться не про якусь клановість, його родичів чи кумів там немає, а про те, що ці люди отримали посади (особливо ті, кого призначили від час війни) з певної політичної мотивації. Наявність "своїх" людей будь-кому полегшить старт урядової кар’єри.

По-третє, значна частина українці недолюблює Єрмака, а от серед наших партнерів ставлення до нього не емоційне, а прагматичне. Коли його називають "зеленим кардиналом", "віце-президентом" чи включають до списків найвпливовіших людей — це сигнал зацікавленим особам, із ким — урядовцями чи Банковою — розмовляти про свої інтереси в Україні. Тому в разі, якщо чутки про переформатування Кабміну "під Єрмака" стануть реальністю, для західних політиків це буде лише формалізацією і так очевидного для них статусу цієї фігури. По-четверте, з перезавантаженням уряду можна спробувати вийти із затяжної кризи, пов’язаної з де-факто недієздатністю монобільшості ухвалювати рішення без опертя на політичні "милиці" у вигляді депутатських груп-сателітів. Не йтиметься про широку коаліцію із залученням усіх опозиційних сил, окремі, втім, можуть до неї увійти. А якщо вдасться отримати за призначення уряду технократів конституційну більшість голосів у Раді, технологічно це можна буде представити як формування Кабміну народної довіри.

Це виглядає як ідеальна модель, а у всякій ідеальній моделі є похибки, які варто враховувати. Перша: чи здатне прем’єрство відбілити імідж від тих негативів, які пов’язують з Єрмаком. Теоретично, так. Якщо глава уряду матиме повний кредит довіри від президента, а не займатиметься інтриганством, всі його ініціативи без проблем підтримуватимуться народними депутатами, підібрані ним кадри не вляпуватимуться в гучні скандали, особливо корупційні. А реформований Кабмін стане ефективним. Однак поки що це виглядає як доволі фантастичний сценарій.

Друга похибка проявляється, якщо поглянути на ситуацію в контексті виборів, які рано чи пізно відбудуться. До того часу рейтинг прем’єра має демонструвати таку позитивну динаміку, щоб це дало йому можливість повести на вибори пропрезидентський політичний проект. Мало хто сумнівається, що це вже буде не партія "Слуга народу". Як би новий проект не називався, аби провести до парламенту чисельну фракцію, йому потрібно або уникнути першої похибки в ідеальній моделі (що малоймовірно), або задіяти адмінресурс. Чи вистачить його та чи мовчатимуть в разі надмірного застосування адміністративних важелів наші партери, велике питання.

Інший варіант — Зеленський-президент із чисельною опозицією у Раді — виглядає для діючої влади дуже поганим розвитком подій. Тому цілком зрозуміло, що вона намагається підготуватися до цього, спробувавши грати на випередження. Себто, створити уряд із інституційно сильним прем’єром і максимальною свободою дій для нього. Сподіваючись, що певна кількість українців погодиться "купити" стару владу в новій упаковці.