Потопаючи в "братських обіймах": Як Лукашенко втрачає можливість коливатися між Росією та Заходом і чим це загрожує Україні

Те, що Москва і Мінськ підписали угоду про перевалку білоруських нафтопродуктів через російські порти, на перший погляд видається цілком тривіальною економічною подією, цікавою хіба що для білоруських нафтовиків та російських портовиків. Втім, в реальності йдеться про економічну геополітику, яка визначатиме конфігурацію стосунків між Білоруссю та Росією на багато років наперед.

Оскільки Мінськ щорічно експортує більше 10 мільйонів тон нафтопродуктів зі своїх НПЗ. І, попри всі "братерські" стосунки з Москвою, дотепер більша частина цього експорту – 6 із гаком мільйонів тон – експортувалися через порти Балтії - Клайпеду, Вентспілс і Ригу. Росія давно і активно пропонувала свої порти в якості альтернативи балтійським – але Лукашенко стримано відмовлявся.

Для цього були певні економічні резони – до балтійських портів білорусам банально ближче, ніж до російських. Окрім того, Клайпеда і Рига взимку не замерзають. Тому там, на відміну від Санкт-Петербургу чи Усть-Луга, не потрібен криголамний супровід танкерів, який додає немалу дещицю до вартості поставок.

Але після історії з безславними й кривавими "виборами", й введення країнами Балтії санкцій проти білоруського режиму, в Мінську почали періодично погрожувати відмовитися від експорту через балтійські порти. І погрозу свою, хай і зі значною затримкою, виконали. Лукашенко до останнього вагався, і навіть один раз переніс підписання без пояснення причин. Екс-президент Білорусі чудово розумів, що ставлячи свій підпис під цим документом, хай навіть і розрахованим "на три роки з правом пролонгації", він зраджує інтереси своєї країни. Але повагавшись декілька днів, розпорядився, щоб міністр транспорту Білорусі Авраменко угоду підписав.

Частина білоруського експорту, у вигляді трьох мільйонів тон дизельного пального щорічно, все-таки буде перевалюватися в балтійських портах, але решта піде через Росію.

Відповідно, у випадку, якщо між Москвою і Мінськом раптом виникнуть якісь суперечності, Кремль тепер зможе скористатися своїм новим важелем впливу і просто "пригальмувати" перевалку білоруських нафтопродуктів, поставивши економіку "союзника" на грань катастрофи.

Таким чином, рятуючи свою власну персону при владі, Александр Лукашенко потроху відмовляється від своєї політики балансування між Росією та Заходом. І так само невпинно перетворюється на економічного сателіта Росії, практично повністю залежного від побажань Кремля.

Читайте також - Загроза з півночі: Як Україні захиститися від російсько-білоруської військової дружби

Для України це вельми невтішна новина. Оскільки тепер весь комплекс чутливих безпекових питань – на кшталт розміщення на території Білорусі російських військових баз та аеродромів, чи закупівель білоруських нафтопродуктів для потреб України загалом та ЗСУ зокрема – буде набагато більш піддатним для російського впливу, підкріпленого економічними важелями. Не кажучи вже про 1084 кілометри кордону, який, здається, скоро доведеться стерегти не гірше, ніж українсько-російський.