Телеграм-війни у владі: Як команда Зеленського ставить під сумнів державні інститути

Depo.ua вже писав про війну в Телеграмі між прихильниками та противниками очільника президентського Офісу Андрія Богдана. Під час перипетій зі збитим в Ірані іранським літаком ті ж таки Телеграм-канали повідомляли про начебто невдоволення на Банковій заявами секретаря РНБО Олексія Данілова. До цього варто додати регулярне поширення соцмережами компромату на "Слуг народу", силовиків і так далі. Тобто, технологія, яка дозволила Зе-команді "зробити їх разом", зараз бумерангом б’є вже по цій владі. І, що насторожує – окремі впливові представники правлячої команди не лише не прагнуть припинити цю Телеграм-вакханалію, а й використовують мережеві канали для поширення інформації проти інших впливових представників влади. У результаті маємо калейдоскоп зі "зливів", які потім поширюються іншими соцмережами, їх коментують, додумують своє.   

Утім, схоже, це лише початок, і розгойдування ситуації в країні за допомогою інформаційних вкидань набиратиме оберти. Поки що вони майже не виходять на рівень телевізійних ефірів, хіба їх обсмоктують під час політичних ток-шоу, однак все може кардинально змінитися у випадку, коли або з’явиться якийсь потужний компромат, або ж кількість "зливів" стане критичною і про оприлюднену інформацію почнуть говорити навіть бабусі на лавочках. А, враховуючи, що в інформаційному просторі України активно діють Телеграм-канали з російським корінням, є чудова можливість спровокувати у нас серйозні протистояння як у коридорах влади, так і на вулицях. І постійно їх підігрівати все новими і новими викриттями.

Коротко нагадаємо останню за часом війну в Телеграмі. Вона розгорнулася навколо двох впливових фігур в оточенні Зеленського – Андрія Богдана й Андрія Єрмака. За даними низки каналів, між ними – конфлікт. Причому настільки серйозний, що першого навіть можуть звільнити. Мовляв, між групами впливу триває протистояння за доступ до тіла президента. При цьому і на боці одного, і на боці іншого грають інші гравці. У тому числі за межами України – насамперед, росіяни та американці. Звідси головна інтрига політичного січня – хто з двох Андріїв переможе. Що з цього правда, а що відверта брехня – сказати складно, адже назовні оточення Зеленського демонструє командну гру. Якої, схоже, вже немає, але, розуміючи ризики для рейтингів, сміття з хати поки виносять лише в Телеграм-канали. Які пересічний виборець не читає.

Повертаючись до того, з чого почали, зауважимо: основна проблема подібних витоків з владних коридорів у тому, що коли завтра вибухне більш потужний скандал, аніж міжвидові розбірки, широка громадськість прийме його за чисту монету. Навіть дивно, що досі ніхто не вкинув чогось на кшталт "достовірної" інформації про мету поїздки президента до Оману. Точніше, спроба була – поширювалася новина про його можливі зустрічі там з кимсь із Росії. Андрій Єрмак спробував розвіяти сумніви, розповівши, чому глава держави прилетів додому не відразу після збиття українського літака в Ірані, а наступного дня. Утім, у ЗМІ слова Єрмака поставили під сумнів. А уявимо, що комусь спаде на думку розповісти у черговому анонімному Телеграм-каналі "правду" про зустрічі в Омані. Просто відмахнутися чи звинуватити у всьому попередників не вдасться, особливо якщо йтиметься про спецоперацію іноземних спецслужб.

Насправді, можуть бути десятки "вкидань" і не лише про внутрішні конфлікти чи теоретичні відставки в уряді, а куди глобальніші. На жаль, потужний компромат на можновладців у минулому вже завдавав значної шкоди іміджу України. Можна згадати плівки Мельниченка чи "кольчужний скандал" за президентства Леоніда Кучми. І далі добряче продовжує шкодити історія про начебто втручання української влади у перебіг передвиборчої кампанії в США. Касетний скандал 2002 року вибухнув після того, як Олександр Мороз у Верховній Раді оприлюднив аудіозаписи, нібито зроблені в кабінеті Кучми. "Кольчужний скандал" 2002 року став продовженням касетного, коли майор Мельниченко повідомив у США про начебто поставки до Іраку трьох українських радарів "Кольчуга". Це призвело до політичної ізоляції Кучми Заходом і зупинило хоч і повільне, проте просування України у прозахідному напрямку. У 2004 році українську владу "амністували", так і не отримавши доказів постачання "Кольчуг", однак було втрачено 2 дорогоцінних роки - за цей час дуже посилилися позиції Росії в Україні.

Але для того, щоб вибухнули касетний і "кольчужний" скандали, потрібні були плівки Мельниченка і він сам. Для скандалу з Полом Манафортом під час президентських виборів у США потрібне було оприлюднення частини "чорної бухгалтерії" Партії регіонів. Зараз технології пішли далеко вперед – все можна робити анонімно. І на превеликий жаль, Телеграм-війни між різними групами впливу у владі лише заохочують до зливу компромату. Таке враження, що люди просто не розуміють ризиків для держави через свої ігри в мережі.