Шашлики на 1 травня: Наскільки дорослішими зробила українців війна

Протягом війни різні спікери на різних майданчиках докоряли нинішній владі за те, що вона заспокоювала українців незадовго до російського вторгнення. І згадували січневе звернення президента Володимира Зеленського, в якому він закликав не панікувати, не бігти по гречку і сірники, а критично оцінювати повідомлення про можливе вторгнення росіян. От якби влада поводилася інакше, досі закидають критики, то громадяни готувалися б не до травневих шашликів, а до опору загарбникам. У серпні минулого року в інтерв’ю The Washington Post Зеленський особисто пояснив поведінку влади. "Наше внутрішнє чуття мало рацію: якщо ми посіємо хаос серед населення до вторгнення, то росіяни зжеруть нас. Оскільки у хаосі люди залишають країну", – казав він. Тобто якби людей попередили завчасно, загарбники мали шанс швидко захопити країну, поглинуту хаосом і панікою. Сумнівна логіка. Особливо якщо згадати, яка кількість добровольців пішла у ЗСУ та сили самооборони в перші дні війни.

Згадуємо про "травневі шашлики" не для того, щоб шпетити владу. Вона за час війни подорослішала. Ключове питання – як подорослішало суспільство, чи готові українці після перемоги до нових реалій, де не буде місця багато чому з минулого. У тому числі й інфантильній вірі у прості рішення складних завдань.

"Армія – мова – віра" назавжди?

З 24 лютого минулого року змінилося настільки багато, що досить складно виокремити найважливіше. Проте спробуємо зосередитися на кількох темах, навколо яких різні політичні сили у минулому житті влаштовували ідеологічні розбірки. Почнемо з "армії – мови – віри". Може здатися, що тут досягнуто суспільної єдності і місця для компромісів вже не існує. Проте це не зовсім так. Одна з головних причин – у нас досить багато "ждунів", які сподіваються на повоєнне послаблення уваги держави до виконання законів, покликаних підтримувати непорушність трьох вище згаданих ідеологічних стовпів.

Почнемо з армії. Невідомо, чкільки ще триватиме воєнний стан. Тому тема виборів більше з області політичних припущень. Але на майбутнє слід розуміти кілька речей, які визначатимуть політичний ландшафт повоєнної України. Перше: після перемоги значення армії та вага її представників у владних коридорах суттєво зросте. Це закономірний процес, але у ньому є і певна небезпека. Вона полягає у тому, що наших героїв політичні сили спробують розтягнути по своїх партійних списках. Ми таке вже проходили і на виборах 2014 року, і на місцевих виборах, меншою мірою – в 2019-му. Це небезпечне явище, бо ділити героїв на "своїх", які у тебе в списку, та "чужих", які в іншому списку, в принципі неприпустимо. Другий момент: і зараз, і під час виборів тим більше, постане питання – де був кожен із 24 лютого 2022-го, чим займався. Можна припустити, що на момент виборів всі кандидати виявляться якщо не учасниками бойових дій, бо це потрібно буде документально підтвердити, то волонтерами. Це ми також проходили з 2014 року. І третій момент – зміниться ставлення до військової служби. Тобто її проходження або в лавах ЗСУ, або у вигляді альтернативної служби має стати обов’язковим для молодих людей. Так само як уроки патріотичного виховання, військової підготовки у школах. Чи готове суспільство до такого роду мілітаризації у повоєнний період? Без цього Україні з таким сусідом, як росія, не вижити. Ми не повинні повторювати власних інфантильних помилок, коли були переконані, що путін не нападе, а тих, хто попереджав про небезпеку, висміювали.

Далі – мова. За рік з лишком війни на українську свідомо перейшли мільйони тих, хто раніше спілкувався російською. Нині процес викорчовування всього, що пов’язане з "русскім міром", активно триває. Але не слід забувати, що масштабною дерусифікацією задоволені не всі. І після війни ця частина суспільства, а вона чимала, просто зараз нечасто подає голос, почне шукати ті політичні сили, які говоритимуть про необхідність пом’якшення мовних заборон, спираючись, зокрема, і на європейські норми. Depo.ua колись досліджував, чи є шанси в Україні для партії "покаянних ватників", яка спробує мобілізувати ту частину електорату, яка тримається за мовно-культурні якорі "русского міра". Не можна виключати, що поява такої політсили навіть буде вигідна владним колам, щоб не дозволити відродитися всіляким ОПЗЖ. У той же час значна частина суспільства вимагатиме глобальної люстрації для всіх, хто чіплятиметься за російські коріння. І це одна з можливих ліній конфлікту у повоєнний Україні.

Третя складова – віра. Тут "ждунів", мабуть, найбільше. Depo.ua багато уваги приділяє церковній тематиці, адже ситуація, яка склалася навколо УПЦ, поки виглядає як крок вперед і кілька кроків назад. Остаточно закон, який дозволить у судовому порядку ліквідувати релігійні громади, чий центр впливу знаходиться в країні-агресорці, не прийнятий. У багатьох містах і регіонах місцева влада взяла ініціативу у свої руки і забороняє діяльність УПЦ, а її громади позбавляє права оренди землі та нерухомості. В інших регіонах цього немає. Якщо до завершення війни церковна проблема державою на буде вирішена у законний спосіб, ми отримаємо ще одну лінію розколу.

Корупціонери, популісти і червоні привиди минулого

Окрім "армії – мови – віри" є й інші складні теми. Перша – корупція. Під час війни було кілька дуже гучних скандалів з корупційним присмаком і десятки менш гучних, коли хапали чиновників і держслужбовців. Антикорупційна тематика в Україні не лише вічна, а й дуже зручна для різних груп впливу у боротьбі за владу і ресурси. Зрозуміло, що з повоєнною відбудовою може відбутися її сплеск. Що потрібно зробити вже зараз? Фігуранти гучних скандалів, які сталися за час війни, мають пройти через горнило судів ще до закінчення війни. Це продемонструє суспільству і ласим до хабарів чиновникам, що толерації корупції немає. Це не ідеалізм, а нагальна потреба. Краще, щоб корупціонерами займалися НАБУ, САП і ВАКС, аніж це робитимуть народні месники.

Наступна тема – соціальний популізм. На нас очікують складні роки відбудови, а на владу – складні рішення, які викликатимуть несприйняття у суспільстві. В першу чергу йдеться про зростання тарифів та зниження соціальних стандартів. І це фактор нестабільності, на якому гратимуть і зовнішні, і внутрішні сили. Чи існують перспективи у лівих рухів? Зараз здається, що жодних червоних і навіть рожевих політиків у нас не може бути за визначенням – партії лівого спрямування заборонені, оскільки мали зв’язок із країною-агресоркою, а якщо хтось спробує відновити лівацькі рухи, відразу викличе прискіпливу увагу з боку СБУ і патріотичних організацій. То ж першотравневі мітинги із закликами захищати права трудящих уявити у повоєнній Україні неможливо. Але запит на соціальну справедливість нікуди не подінеться, більше того, він загостриться. Тому вже зараз влада має думати над механізмами, як задовольнити цей запит, щоб громадяни знову не потрапили під вплив проросійських наративів в обгортці соціального популізму.

І останнє. За час війни ми у більшості своїй сприймаємо як належне не лише зникнення з календаря колишніх святкових дат, а й зникнення традицій, пов’язаних із ними. Приміром, майовки чи просто безідеологічні першотравневі шашлики, тривалі вихідні від дня трудящих до 9 травня, дня перемоги за радянською міфологією, сприймаються як щось, що пов’язувало нас із росією і "совком". Проте скинути старого кожуха минулого і надіти свіженьку свитку замало. На нас ще чекатиме тривалий і складний період позбавлення від духу того кожуха.