Хитре слово "ставропігія": Чи рятуватиме Вселенський патріарх Варфоломій УПЦ

ПЦУ нам не брати. Чого від патріарха Варфоломія хоче Андрій Пінчук

Андрій Пінчук, священик парафії святого Архістратига Михаїла, що на Дніпропетровщині, знаний далеко за межами своєї громади. Він активно веде сторінку у "Фейсбук" та канал у "Телеграмі". Панотець керує благодійними організаціями та добре відомий своєю публічною позицією. Однак гучні ініціативи священика Пінчука, які суперечать політиці Київського митрополита Онуфрія, потребують прискіпливої уваги. Щоб відділити зерно від полови піару і популізму.

Рік тому, у квітні 2022-го, кількасот кліриків УПЦ підписалися під ініціативою Пінчука про проведення церковного трибуналу над патріархом РПЦ Кирилом (Гундяєвим). Ініціатор трибуналу тоді став зіркою – про нього та його ідею багато писали, показували по телебаченню. Depo.ua також зацікавився ініціативою Пінчука, проте аналізував її без ура-патріотичних емоцій. Нагадаємо ключові моменти тієї публікації. Отже, перше: серед підписантів не було керівних осіб церкви, тобто низи ремствували, а верхам було байдуже. Тоді як без їхньої підтримки ініціатива про трибунал над Кирилом була мертвонародженою. Простіше кажучи, підписанти зверталися не за адресою – до Собору предстоятелів древніх східних церков, а не до Онуфрія та синоду УПЦ. Друге: ми стверджували, що Собор, до якого апелювали Пінчук та понад 400 священиків, не збереться і пояснювали причину – в православних церквах дуже бояться розколу, а осуд патріарха однієї з найчисельніших із них є фактично оголошенням внутрішньої війни. Так, власне, і сталося: листа від український попів просто проігнорували. Третє: і тоді, і зараз значна кількість батюшок з української філії РПЦ категорично не хочуть переходити до ПЦУ і шукають для відмови різні причини або намагаються переключити увагу суспільства із себе на речі, нездійсненні в принципі. Як от на всеправославне засудження Кирила. Але про це точиться багато розмов, ініціатори знаходять широку підтримку.

Днями Андрій Пінчук закликав колег по церкві підписатися під новим зверненням – до Вселенського патріарха Варфоломія. Коротко про суть. Перше: Варфоломія просять взяти під свою опіку парафії УПЦ, які хочуть перейти під патронат Константинополя. З окремим статусом ставропігії або тимчасового екзархату на перехідний період у кілька років, з назначеним патріархом єпископом. Друге: більшість парафіян УПЦ, стверджують ініціатори, не бажають  визнавати рішення про становлення ПЦУ через "агресивні методи" її прихильників, які "схожі більше на рейдерські захоплення майна, ніж на прагнення братського спілкування". Не готова долучитися до ПЦУ й більшість священиків УПЦ, "через багатолітній тягар взаємних образ, які обтяжуються реваншистськими настроями духовенства ПЦУ по відношенню до духовенства і вірян УПЦ". Третє: ініціатори звертаються до Вселенського престолу, оскільки їхні єпископи відмовчуються і не роблять ніяких кроків, щоб відновити євхаристичне спілкування з Константинополем.

Виглядає немов ідея з офісу простих рішень – з ПЦУ нам не по дорозі, Онуфрій і компанія грають у мовчанку, тому, Ваша святосте, прийміть нас під своє крило. Комусь це може здатися вдалою думкою, реалізація якої стала б панацеєю в протистоянні держави з УПЦ. Однак не будемо поспішати з висновками, а поглянемо на ініціативу тверезо.

Ставропігії не буде. Чого патріарх Варфоломій хоче від УПЦ

Перекладемо на загальнозрозумілу мову пропозиції, викладені у листі. Адресанти, які підпишуться під ним, пропонують Варфоломію прийняти їхні парафії під свій омофор. Це може бути багато парафій, навіть сотні. Може здатися, що розумний та розважливий патріарх, котрий дбає про долі православних, які все життя ходили до УПЦ, а зараз у них відбирають храми, погодиться на пропозицію. Але він – відмовиться. Адже те, що пропонують українські батюшки – шлях не до припинення розколу, а до його поглиблення.

По-перше, у Константинополя є ставропігія в Україні – його представництво знаходиться у Києві в Андріївській церкві. Пінчук та інші пропонують Варфоломію окрім посольства повідкривати ще й сотні "консульств" по всій Україні та поставити в них своїх екзархів. Ставропігійні храми і монастирі не підпадають під владу місцевого єпископа, він не втручається в управління, не відвідує храми як керуючий тощо. Місцеві органи влади не зможуть відбирати землю та майно, адже ставропігії під опікою Вселенського патріархату, а державі з ним сваритися ні до чого. Якби Варфоломій погодився, то парафії УПЦ, котрі перейдуть під його омофор, зберігають своє майно, не переходять до ПЦУ і взагалі набувають в Україні автономного статусу. За сценарієм авторів листа, тільки на кілька років, на перехідний період. Але справа не в періоді, а в неможливості цього в принципі. Адже у такому випадку виникає конфлікт Вселенського престолу та ПЦУ, яка й постала в якості помісної церкви завдяки Томосу.

Комусь може здатися, що Вселенський патріарх може підказати Епіфанію вчинити так, як пропонують Пінчук та інші. І Епіфаній підкориться. Однак це хибне припущення. По-перше, Варфоломій неодноразово наголошував на підтримці ПЦУ, на тому, що тільки ця церква є помісною в Україні, а втручання у наші внутрішні церковні справи з його боку означатиме ревізію його ж рішення щодо надання Томосу. Це викличе не тільки нерозуміння серед православних в нашій країні, але й у всьому православному світі. Як приклад можна назвати конфлікт між Олександрійським патріархатом та РПЦ. Гундяєвська церква у 2021 році незаконно утворила патріарший екзархат Африки, хоча формально весь африканський континент перебуває під юрисдикцією Олександрійського патріархату. Москва залізла на чужі території, одноосібно порушила правила, прийняті в православних церквах. Якби Варфоломій погодився взяти під своє крило парафії УПЦ, він став би таким самим розкольником, як Гундяєв. Тому Вселенський патріарх не вчинятиме так, як ним же засуджений очільник російської церкви. Нагадаємо недавню заяву Варфоломія: "Церква та державне керівництво росії співпрацювали у злочині агресії та розділили відповідальність за наступні злочини, такі як шокуюче викрадення українських дітей. Наш міжрелігійний діалог має бути зосереджений на способах протистояння та нейтралізації здатності керівництва Московського патріархату підривати єдність та богословськи узаконювати злочинну поведінку".

По-друге, оцінки ПЦУ, дані в листі до Вселенського патріарха, повністю вкладаються в рамки російської пропаганди. "Реваншисти", "рейдери"… Може адресанти переплутали темник? Нагадаємо інше висловлювання Варфоломія: "На жаль, деякі люди, як здається, звикли говорити неправду та чинити своєрідні релігійні знущання, думаючи, що таким чином вони залякають Вселенський патріархат, помісні автокефальні церкви та саму новостворену Православну Церкву України. Однак християнство не може бути під загрозою. Церкву не можна тероризувати. Брехня та дифамація (наклеп) не засмучують нас; навпаки, вони зміцнюють нашу віру в Канони, традиції та Істину Церкви". Патріарх також наголосив, що митрополит Епіфаній є розважливим предстоятелем ПЦУ, який вміє "ефективно та в дусі канонічної традиції православ’я" керувати церковними справами.

По-третє, жодних сумнівів не викликає оцінка авторами листа предстоятелів своєї церкви, які або лишаються на промосковських позиціях, як отець Павло, або, як Онуфрій, просто відмовчуються. Але панотцям треба звертатися до своїх вищих керівників, їх змушувати до прийняття рішень, а не займатися епістолярним жанром. Перекладаючи проблеми своєї церкви з хворої голови на здорову. Не до Варфоломія треба писати, а поставити Онуфрія перед вибором: або він сідає за стіл переговорів з Епіфанієм і вони домовляються про механізм влиття УПЦ в ПЦУ, або Онуфрій складає митрополичі повноваження і під тиском церковних низів митрополитом стає договороздатна особа. І вже вона веде переговори про влиття УПЦ в ПЦУ. Причому – час спливає. Depo.ua аналізував, як держава у законний спосіб ліквідовуватиме філію РПЦ в Україні. Остаточно урядовий законопроект, в якому прописана відповідна процедура, ще не прийнятий. Складається враження, що влада все ще боїться зробити останній крок, або ж чекає дива від Онуфрія. Але суспільство вимагає від влади діяти рішуче. Тому закон приймуть. І ось тоді у Пінчука та інших батюшок, які не хочуть переходити до ПЦУ, залишиться тільки одна опція – судитися з державою за парафії. Завідома програшна справа і зараз, і після війни.