Другий термін, Порошенко та власні друзі: Які сигнали українцям подав Зеленський

Сьогодні на прес-конференції Володимир Зеленський наговорив багато. Свій аналіз сказаного почнемо з хорошого. Перше – закон про державну мову переглядати не будуть. Якщо й переглядатимуть, то мовні квоти. Друге – Зеленський потролив Дмитра Гордона, назвавши його "нашим спецагентом". Третє – майже не переходив на російську, хоча українська у нього ще шкутильгає на обидві ноги. Четверте – пообіцяв праймеріз кандидатів у мери. Правда, якось дивно прозвучало, що у праймеріз братимуть участь і не "слуги". А навіщо тоді ця партія, коли вона не може висунути саме свого кандидата?

П’яте – Зеленський підтвердив, що мир на Донбасі наразі неможливий, бо "просто не перестає стріляти" та сторона. Тобто, фактично він визнав, що його попередник не міг встановити мир не тому, що не хотів, а тому, що цього не хоче Кремль. Попри поступки з боку нинішньої влади, попри її пропозиції змінити формат перемовин в рамках Тристоронньої групи або змінити склад російської делегації (там досі ключову роль відіграють люди Суркова) ситуація все одно в тупику. Зеленський, схоже, вірить, що в Єрмака ще вийде домовитися, проте добре, що значну частину суспільства нарешті позбавляють ілюзії, що це Київ не хоче припинити війну. Бо саме цей міф, вкинутий з-за поребрика, дуже активно експлуатувався під час минулорічних виборів.  

Шлях до критики

Тепер про ті речі, за які Зеленського критикуватимуть. Їх ми нарахували також п’ять. Перше – відповідь на питання про призначення на високі посади друзів і колег із "Кварталу 95" підтвердила, що глава держави не бачить нічого поганого в непотизмі – явищі, яке у сталих демократіях засуджується. Так, Єрмак, Шефір, Баканов і ще кілька десятків "кварталівців" Зеленському не куми і родичі, проте непотизм – це форма фаворитизму, коли при призначенні на посади пріоритет віддається не фахівцям, а своїм, наближеним. Так, в Офісі президента глава держави може призначати кого завгодно, проте той таки Баканов на чолі СБУ – типовий приклад фаворитизму.

Друге: Зеленський назвав "порожніми" відеозаписи з братом Єрмака. Каже: слідство триває, проте йому відомо і хто писав, і хто шантажував, і хто цей компромат поширював. Нагадаємо, що джерелом зливу плівок став депутат "Слуги народу" Гео Лерос. Тобто, не опозиціонери, а свій, кого у парламент по списках привів сам Зеленський. Багато писалося, що підтвердженням нової якості політики мало б стати відсторонення Андрія Єрмака з посади голови ОП на час розслідування. Аби зняти всі питання щодо можливого впливу на слідчих. Нині ж Зеленський нагадує Віктора Ющенка, який запевняв журналістів, що його оточення "не краде і його хлопці відповідають перед законом". Казав він це ще до обрання президентом, 5 травня 2004 року, а вже 5 вересня 2005 року в країні вибухнув скандал із "любими друзями", з якого почалося падіння довіри до Ющенка та всієї помаранчевої команди.

Третє випливає з другого – якщо відеозаписи про "договорняки" за участю брата голови ОП "порожні", то оприлюднені нардепом Андрієм Деркачем плівки з нібито перемовинами Петра Порошенка з Джо Байденом, за логікою президента, дуже навіть змістовні. Ми вже писали – перший висновок, який влада має зробити з цього зливу, розслідувати, хто записував Порошенка, хто передав ці записи Деркачу, аби, насамперед, убезпечити самого Зеленського від подібних історій у майбутньому. Бо, мабуть, і його пишуть. Натомість ми бачимо, що влада вхопилася за оприлюднений компромат і почала активно на ньому піаритися. Тут і справа про держзраду, порушена Офісом Генпрокурора, і ТСК в парламенті, і купа заяв з різних боків про "зовнішнє управління". Тобто, ті, хто писав брата Єрмака і оприлюднив записи – погані хлопці, а ті, хто зробив фактично те саме з розмовами Порошенка – благородні?

Насправді, Зеленського, парламент і нас усіх із вами втягнуто у дуже небезпечну гру в контексті жорсткої політичної боротьби, яка розгорнулася в США між діючим президентом Дональдом Трампом і його головним суперником за президентство Джо Байденом. Команді політтехнологів Трампа дуже вигідно експлуатувати українську тему на виборах, аби малювати з Байдена корупціонера. Тобто, замість того, щоб стосовно виборів у Штатах зайняти нейтральну позицію, зараз Київ гратиме за команду Трампа. Але як би там не закінчилися вибори, ми через таку позицію програємо, адже в американських еліт сформується чіткий стереотип: допомагати Україні не варто, бо потім їм же це вилізе боком. У тому числі допомагати у військовій сфері. І виграє від цього Москва. Про що вже зараз кажуть з огляду на багатолітню політичну діяльність Деркача.

Порошенко і плівки

Чи є перспективи побачити Порошенка по цій справі в суді? Сьогодні Зеленський багато разів згадував свого попередника. Куди більше, аніж Володимира Путіна. Навіть склалося враження, що у нього якийсь "пунктик" на Порошенку (пам’ятаєте той момент прес-конференції, де Зеленський запропонував журналістці оцінити, хто кращий президент, він чи його попередник?). Ні, жодних судових перспектив у цієї справи нема, скільки б її не пхали до суду. А от політичні, і дуже неприємні для нашої країни, є. І для перспектив Зеленського також, бо хайп скороминущий, а імідж тієї або іншої держави приживається надовго. Одна справа – довести фінансові зловживання попередника, зовсім інша – посадити за державну зраду. З ким, з Америкою? З державою, яка є нашим ключовим партнером у протистоянні з країною-агресором?

А ще у Зеленського з’явився новий Годунок. На цю роль обрали мера Черкас Анатолія Бондаренка, в якого, нагадаємо, виник гучний конфлікт через послаблення карантинних заходів у цьому місті. "Я не знаю навіть, як говорити про мера Черкас, якщо він має 19 кримінальних проваджень. Його обрав народ. Будь ласка, обирайте бандитів, якщо хочете. Він себе поводив некоректно", заявив президент. Жодним чином не захищаючи черкаського голову зауважимо: 19 проваджень – ще не судовий вирок. Це, по-перше. По-друге, ставлення містян до свого мера побачимо на місцевих виборах. Якщо кандидат від "слуг" обіграє Бондаренка, значить, той, як мінімум, понесе політичну відповідальність. Так що з оцінками не треба поспішати. По-третє, Зеленський ще 21 листопада минулого року обіцяв змусити Романа Іванісова, про "гріхи молодості" якого стало відомо, скласти депутатський мандат. Нардепа тихенько прибрали зі складу фракції, але мандат у нього лишився. Іванісова, як і мера Бондаренка, також обрав народ. Причому завдяки бренду "Слуга народу".

Референдум

Закон про референдум таки буде прийнятий. Принаймні, судячи зі слів Зеленського, від обіцянки дати народу владу він так легко, як від інших обіцянок, не відмовляється. Depo.ua застерігав від узаконення референдуму, який здатний стати бомбою уповільненої дії під нашу державу. Проте, як бачимо, влада мислить тактично, а не стратегічно. Прийняття закону про референдум та ще низки документів з пакету про народовладдя - а там є такі, які можна прийняти спочатку, подивитися, як вони діятимуть, і вже потім узаконювати референдуми – може стати "фішечкою" партії влади під час місцевих виборів. Припустимо, що саме тому з цим законом поспішатимуть, аби сподобатися пересічним виборцям. Також, не виключено, в дії закон випробують вже цього року. Інакше навіщо іграшка, коли нею не гратися.

Та, на жаль, ні автори закону, ні Банкова чомусь не розуміють, який потужний механізм вони дають в руки, ні, не народу, а тим політичним силам, які відразу після узаконення референдуму перетворять його на свою зброю для підриву і без того нестійких політичних інституцій.