Він - легітимний міністр: Як справа Шкарлета показала, що війна Банкової з КСУ закінчилася, а ера кнопкодавів тільки починається

Нагадаємо, подання нардепів, якому КСУ не захотів давати хід, ініціювали 5 березня. Його авторами стали переважно депутати від "Європейської солідарності" та "Голосу". У поданні стверджується, що постанова про призначення Шкарлета була прийнята з порушенням Конституції у зв’язку із неперсональним голосуванням за неї окремими народними депутатами. Раніше КСУ визнавав неконституційними деякі закони у зв’язку із порушенням вимоги персонального голосування народних депутатів під час їх прийняття. Зокрема, такими визнали закони "Про всеукраїнський референдум" і "Про засади державної мовної політики", які приймалися при Януковичу. На цих рішеннях ініціатори подання робили акцент. Однак цього разу Конституційний суд вирішив інакше.

Як призначали Шкарлета: скандали, кнопкодавство і вигуки "Ганьба!"

Сергій Шкарлет – другий міністр освіти за президентства Володимира Зеленського. Але між першою міністеркою Ганною Новосад і ним було ще двоє в.о. – Юрій Полюхович і Любомира Мандзій. З в.о. почав своє сходження до міністерського крісла і Шкарлет - 25 червня 2020 року його призначили на цю посаду попри протести окремих представників освітянської спільноти, які закидали чиновнику плагіат у наукових роботах.

Про факти некоректних запозичень згодом заявили і міжнародні експерти, яким комітет з питань етики Нацагентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) надіслав перекладені фрагменти зі статей Шкарлета. Натомість його адвокати все зводили до неприязних стосунків з їхнім клієнтом директора НАЗЯВО Сергія Квіта. А у квітні цього року Шкарлет виграв суд проти освітнього Нацагентства. Той визнав дії НАЗЯВО протиправними. У зв’язку з чим Шкарлет привітав політичних опонентів з "очікуваним фіаско". Тут зробимо важливу ремарку: рішення приймав Окружний адмінсуд Києва (ОАСК), відомий своєю надзвичайною чуйністю до побажань влади. Будь-якої.

Окрім звинувачень у плагіаті, Шкарлету закидали і політичне флюгерство. У 2010-му його було обрано депутатом Чернігівської облради від Партії регіонів, а вже у 2015-му Шкарлет балотувався на місцевих виборах від іншої провладної сили – БПП. Але безуспішно. Також Шкарлета називали людиною з орбіти міністра освіти часів Януковича Дмитра Табачника. Сам чиновник пояснював балотування від "регіоналів" тим, що його до цього змусили і відмовитися він не міг. У БПП, казав він, не вступав, а йшов під її брендом, щоб "продовжити каденцію" депутата облради. Таке пояснення нагадало героя сатиричного твору Ільфа і Петрова "12 стільців" Полєсова, чиє політичне кредо – завжди. Подібних осіб у "зеленій" команді – від депутатів до чиновників різного рівня – вистачає.

Але головну роль у призначенні Шкарлета міністром, подейкують, зіграла не його політична "мобільність", а інтерес у такому чиновнику групи впливових ректорів вузів. Тому коли 17 грудня минулого року кандидатуру внесли до сесійної зали парламенту попри те, що профільний комітет із питань освіти двічі її не підтримав, у ВР знайшлося 226 голосів "за" - мінімум, якого Шкарлету вистачило для призначення. Серед тих, хто його підтримав, виявилися депутати з "ОПЗЖ". Втім, як наголошували противники нового міністра, фізично цих депутатів у залі не було, за них кнопкодавили. Тож коли новий міністр складав присягу, йому кричали "Ганьба!".

Через місяць Офіс Генпрокурора відкрив кримінальну справу за фактом кнопкодавства. Та як виявилося, десь зникло відео, на якому могли бути зафіксовані факти недоброчесності народних депутатів. Тоді спікер парламенту Дмитро Разумков пояснив: відео цього голосування, ймовірно, не збереглося. Як то кажуть, всі кінці у воду. Можливо, КСУ і мотивував відмову 46 нардепам тим, що відео або інші докази відсутні. Перефразовуючи персонажа з кінокомедії, неправильно чолобитну подали...

Прогин під Банкову чи легалізація парламентських кнопкодавів

Утім таке рішення суддів-конституційників можна розглядати не лише як порятунок окремо взятого чиновника Шкарлета, а як прецедент. Тепер при будь-якому наступному скандальному голосуванні опозиціонери мають контролювати, чи ведеться відеозапис, а потім пильнувати, щоби він не "самознищився". Або ж масово все знімати на телефони і просити це робити представників преси. Та й то не факт, що такі докази у суді визнають. Або ж не тягнути з поданням до Конституційного суду, а позиватися одразу після голосування.

А ще – КСУ продемонстрував лояльність до влади. Виходить, тривале протистояння суду з президентським Офісом завершилося перемогою останнього? Побачимо за іншими рішеннями. Поки ж можна зауважити: відмова у відкритті впровадження по голосуванню за Шкарлета фактично легалізує кнопкодавство. За умови, що його докази "губитимуться". А це означає, що у такий само спосіб можна протягувати й інші скандальні постанови та закони. Коли ж їх спробують оскаржити в КСУ, представники влади апелюватимуть до прецеденту з рішенням по Шкарлету.