Переступити через Коломойського: Як Зеленський і Рада виборюватимуть кредит МВФ

Прем'єр України Денис Шмигаль сподівається, що новий меморандум з МВФ вдасться підписати до кінця травня, а виділена сума кредиту становитиме $5 млрд, з яких $3,5 млрд направлять до Держбюджету-2020. При цьому у самому фонді не втомлюються наголошувати, що умовою успішної угоди є закон, який може стати головною законодавчою подією весни, і який мають голосувати вже сьогодні, пише Depo.ua. 

Коломойський проти

Банківський "антиколомойський" закон отримав таку назву тому, що ставить законодавчий хрест на планах олігарха Ігоря Коломойського отримати назад Приватбанк, який був націоналізований кілька років тому. 

Заради його ухвалення Володимир Зеленський системно та цілеспрямовано, попри карантин і ризик захворювання, зганяє депутатів до сесійної зали аби долати щоразу нові препони, які виникають на шляху до омріяного кредиту. В цьому процесі президент демонструє неабияку гнучкість, знаходячи для виконання тактичних задач тимчасових попутників, які вже на наступному етапі стають йому супротивниками і долати доводиться вже їхній опір.

Так було з земельним законом, проти якого об'єдналися ОПЗЖ та "Батьківщина" і завалили проект кількома тисячами поправок, крізь які Рада продиралася більше місяця. А в момент голосування за цей закон в цілому виявилося, що його підтримали фракції Порошенка та Вакарчука.

Рівно так, як ці ж фракції допомогли Зеленському у виконанні і другої умови МВФ - голосуванні за банківський закон (у першому читанні).

Коли ж нардепи, орієнтовані на Коломойського, влаштували повторення поправкової епопеї і подали більше 10 тисяч правок до законопроекту, колективний розум Банкової вигадав черговий хід у відповідь. Ним став маневр із внесенням змін до закону про регламент Верховної Ради, який дозволяє у виключних випадках позбуватись депутатського спаму поправок через спеціальну процедуру розгляду законів.

Звісно, три десятки штиків фракції "Слуги народу", які так чи інакше орієнтуються на Коломойського, і в цей раз здійснили протестний фінт та поставили під сумнів єдність монокоаліції. Тож президенту довелося шукати союзників деінде. Але з Порошенком в цей раз не склалося - попередник запросив за свої послуги, ймовірно, дуже високу ціну. І тому спертися довелось на вже традиційно лояльну "Довіру" Андрія Веревського, групу підтримки Ахметова та несподівано доброзичливого Сергія Льовочкіна, який забезпечив прикриття голосами своєї групи в ОПЗЖ.

Тепер перед Зеленським стоїть завдання віднайти союзників для остаточного голосування за банківський закон у другому читанні. На столі перед головою держави лежать пропозиції кількох гравців, що готові запропонувати свої послуги під час остаточного голосування. Вартість кожної з пропозицій є доволі високою, адже може торкатись надто болючих тем. Серед них: антикримінальний імунітет Порошенка, здача місцевих виборів біло-синім та доступ вакарчуківських спеців до влади. Не говорячи вже про ціну, яку викочує Зеленському Юлія Володимирівна щоразу, коли їй випадає така нагода.

Втім, у Банкової потужна мотивація.  У Зеленського не бачать інших можливостей порятунку економіки, окрім мвфівських траншів. Враховуючи, що президент має досить туманне уявлення (принаймні, це витікає зі слів експрем'єра Гончарука) про економічні процеси, очевидно, що думку про нежиттєздатність економіки йому нав'язали. І з огляду на те, що президент кладе на вівтар кредиту частину свого рейтингу, він такому судженню довіряє. Тож ухвалення банківського закону є вельми вірогідним.

Про що закон

Як вже повідомлялося, в урядовому проекті міститься велика кількість норм, які надто сильно схиляють баланс у спорах між державними установами та приватними власниками банків у бік державних інтересів. Банкірів, що намагатимуться судитись з державою, ставлять у досить безправне становище: їм обмежують і терміни, протягом яких вони зможуть оскаржувати дії владних структур, і підстави для звернення з позовами. А головне - сильно обрізають способи захисту прав банкірів, позбавляючи їх, наприклад, права вимагати повернення собі банківської установи.

Так, в законопроекті передбачено, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку, та права і інтереси яких були порушені рішенням органу влади (КМУ, НБУ, Мінфіну та інших) є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Тобто максимум на шо можна сподіватись - це грошова компенсація.

Також власників банків позбавляють можливості заблокувати рішення влади на період судового процесу. Так, як це часто відбувається тепер: разом з позовом подаються клопотання про забезпечення позову шляхом, скажімо, арешту коштів та рахунків, заборони вчиняти якісь дії і так далі. Тепер позивачам не дадуть можливості бодай на секунду зупиняти хозяйнування держави у, скажімо, щойно відібраній у власника банківській установі. 

Ці та інші норми дають можливість припинити всі зазіхання Коломойського на Приватбанк і навіть організувати своєрідну "цькування" через застосування конкретних санкцій до нерадивого власника.

Якщо ж відсторонитись від кейсу Приватбанку та Коломойського і подивитись на проект під іншим кутом, то виникне враження, що він не тільки і не стільки "антиколомойського", як загалом антибанківський.

В цьому контексті симтоматичним є введення у законодавче поле такого поняття, як "професійне судження". Його у проекті називають "вмотивованим та обґрунтований висновок та/або оцінка Національного банку України щодо фактів, подій, обставин, осіб, що ґрунтується на знаннях і досвіді Національного банку України, а також на комплексному та всебічному аналізі інформації та документів, поданих до Національного банку України в межах передбачених законодавством процедур та отриманих Національним банком України, у тому числі в результаті здійснення ним банківського регулювання та нагляду, а також інформації з відкритих джерел".

Простими словами це - суб'єктивне уявлення групи державних чиновників про той чи інший банк, процес чи особу. І очевидно, що кожен має право на таку суб'єктивну думку. Але проблема в тому, що законопроектом 3260 цю думку зводять у ранг законодавчої норми і дозволяють використовувати як підставу для, скажімо, віднесення банку до категорії проблемних з усіма подальшими наслідками у вигляді позбавлення банківської ліцензії і, в кінці кінців, його ліквідації.

Тобто за необхідності щодо будь-якої банківської установи можна оформити таке "судження", для якого не потрібно ніяких фактичних обгрунтувань, і на його підставі почати "кошмарити" банкірів з усіма відповідними наслідками.

Закручування гайок і посилення вимог щодо виконання умов банківської діяльності, а також розширення повноважень органів, які регулюють фінансову діяльність, виглядає як повне розв'язання рук державі. У підсумку - банківська система потрапить під тотальний контроль та управління з очевидним подальшим прорідженням ринку.

В той же час сторонній спостерігач може угледіти у запропонованих нововведеннях такий собі бумеранг, який повертається банкірам за їхнє домінування над вкладниками та позичальниками банків. Як раніше банки у спорах з громадянами мали прерогативи та переваги у вигляді можливості маніпулювати законодавством, тотальної лояльності судової системи та потужної юридичної кавалерії. Так тепер банкіри опиняються у ролі безправних "терпіл", яких можуть  обібрати на догоду державним інтересам.