Вічний плагіат: Чим новий міністр Лісовий відрізняється від старого міністра Шкарлета

Плагіатні скандали: тотожності та відмінності

Інформацію про звільнення Сергія Шкарлета з посади міністра і науки широка громадськість сприйняла позитивно. Скажемо чесно, Сергія Миколайовича не злюбили з першого дня, коли він зайшов у міністерство в якості його очільника. Політичне минуле далося взнаки. Коли його ще тільки збиралися призначати, не складно було передбачити, що без скандалів не обійдеться. Скасування ЗНО з історії України стало останнім із них. А от одним із перших був гучний скандал про плагіат. У червні 2020-го наукова спільнота "Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях" опублікувала інформацію про можливий плагіат у наукових роботах Шкарлета, тоді ще кандидата на посаду міністра.

Незважаючи на обурення активних студентів та громадськості посадовець не тільки залишився в кріслі в. о. міністра, але й у грудні того ж року отримав посаду міністра. Також зі скандалом. Тоді Офіс Генпрокурора навіть порушив справу за кнопкодавство. А перед цим, у вересні, наявність плагіату у наукових працях Шкарлета підтвердив ще й Комітет з етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Посадовець все заперечував і судився. У квітні 2021 р. він повідомив, що Окружний адмінсуд Києва (скандально відомий суд, який нарешті відійшов у минуле) став на його бік і визнав дії НАЗЯВО протиправними. Проте суд не встановлював, чи мав місце плагіат. Процитуємо самого Шкарлета, вважаємо цю його заяву важливою в контексті скандалу з його наступником Оксеном Лісовим: "Рішення про наявність чи відсутність плагіату в роботах українських вчених має ухвалюватися виключно в межах чинного законодавства, уповноваженими структурами і тільки на підставі доведених фактів".

У подальшому Шкарлет продовжував спростовувати некоректні запозичення у своїх наукових працях, проте за ним міцно закріпився стигмат "плагіатора". Майже один в один його історію на старті міністерської кар’єри повторив Оксен Лісовий. З трьома відмінними нюансами. Перший нюанс: інформацію про плагіат першими опублікували не науковці, а "Український рух пацифістів", очолюваний підозрюваним у держзраді Русланом Коцабою. Котрий виїхав до США за програмою "Єднання заради України", запровадженою для допомоги українським біженцям. Тепер він не з’являється до суду. Зате, як бачимо, цей "пацифіст" має час вишукувати плагіат у роботах міністра. З огляду на джерело, громадськість сприйняла оприлюднену інформацію з недовірою. Однак захисникам Лісового довелося змиритися, коли повідомлення про не унікальність роботи міністра підтвердив той же ресурс, який упіймав свого часу Шкарлета.

Але викриття пана Оксена не викликало такого ж одностайного осуду, як було з його попередником. Як проти Шкарлета зіграло його політичне минуле, так політичне минуле й нинішня позиція Лісового зіграли за нього. І це другий нюанс, який робить історії з цими двома міністрами відмінними. Скандал із плагіатом розділив громадськість на два табори. Одні його засуджують. Мовляв, служба в армії не виправдовує списування. Таких, утім, менше. Інші, їх більше, проти таврування міністра, бо він заслужений освітянин, патріот, оборонець держави в лавах ЗСУ. Саме така людина й потрібна у МОН. Утім, перелічені характеристики мало стосуються до підозр у порушенні академічної доброчесності.  

Третій нюанс – реакція міністра. Якщо Шкарлет категорично відкидав звинувачення, то Лісовий пообіцяв у разі виявлення в його роботі порушень доброчесності відмовитись від вченого ступеня кандидата наук. І висловив намір відправити свою кандидатську дисертацію на кілька авторитетних експертиз. Ті, хто й без цього підтримує Лісового, після цієї заяви отримали додатковий козир проти опонентів міністра. А ті, хто засуджував, висловили сумнів, що знайдуться експерти, які ризикнуть підтвердити плагіат. І закинули чиновнику, що не від міністерської посади він пообіцяв відмовитися, а лише від наукового ступеня.

Хороший хлопець – не професія. За які гріхи в дисертації таврують Лісового  

Дисертацію за спеціальністю "філософська антропологія, філософія культури" на тему "Соціокультурна самоідентифікація особистості" Оксен Лісовий захистив у квітні 2012 року у спецраді Національного педуніверситету імені Драгоманова. Робота була виконана у цьому ж закладі на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти. А науковим керівником у нього був цілий ректор "драгоманівців", академік АПН України, член-кореспондент НАНУ Віктор Андрущенко. Він очолює вуз з 2003 року. Тобто пляма лягає тепер і на університет, і на його ректора. Та чи справді Лісовий або людина, котра могла (припустимо) допомагати йому з дисертацією та авторефератом, наплагіатили на потужний скандал? Судячи з оприлюдненого, мисливці за плагіатом виловили у дисертації Оксена Лісового очевидні збіги з дисертацією й авторефератом Ярослава Арабчука, який захистився роком раніше за спеціальністю "соціальна філософія та філософія історії", та науковою статтею А. В. Зуєва, опублікованою у Кривому Розі в 2011 році. Більше таких збігів в оприлюднених даних нема. Чи достатньо знайдених, щоб звинуватити Лісового у порушенні доброчесності?

Варто зауважити, що до останніх років перевірка наукових статей і дисертацій на плагіат проводилася нечасто. Тому у багатьох дисертаціях, особливо з гуманітарних наук, які захищалися років 10 тому і раніше, при бажанні можна знайти некоректні запозичення. І роздути з цього політичний скандал. Як, власне, було зі Шкарлетом, і як зараз із Лісовим. Згадане вище НАЗЯВО, до сфери діяльності якого належить контроль за забезпеченням академічної доброчесності, створили 1 вересня 2015 року. Процес створення і запуску цієї структури відбувався зі скандалами. Було не до виловлювання плагіату в дисертаціях. Зараз дисертації здобувачів ретельно перевіряються ще на стадії підготовки до захисту. Спецрадам немає резону підставлятися під ризики, махлюючи з результатами перевірки на плагіат. Бо після захисту роботу перевірятимуть додатково. Чи знизився після цього рівень некоректних запозичень? Так. Але це тільки частина проблеми. Інша частина полягає у тому, що у нас кандидатські дисертації, не кажучи вже про докторські, стали знаряддям, за допомогою якого чиновники або ті, хто планує зробити політичну кар’єру, підвищують власний статус. Причому серед них важко знайти кандидатів фізико-математичних чи біологічних наук, а от кандидатів філософських наук чи наук з державного управління вистачає. Як жартують, після античних мислителів всіх європейських філософів можна звинуватити у плагіаті. 

Жарти жартами, але черговий плагіатний скандал із черговим міністром загострив проблему доброчесності у нашій науці. Що ж робити? При призначенні на посаду НАЗЯВО, а не громадські активісти, має перевіряти дисертації кандидатів на державні посади. Незалежно від того, фізик це, хімік чи філософ. Це потрібно для того, щоб, по-перше, не було політичного хайпу навколо плагіату (або начебто плагіату) у наукових працях держчиновників, по-друге, це стане механізмом для недопущення на державну службу тих, хто порушив академічну доброчесність. Тим, хто писав дисертацію самостійно і не займався плагіатом, нема чого боятися. Інші ж сто разів подумають, чи варто йти на посаду, бо замість неї отримаєш тавро плагіатора.

Чим закінчиться скандал з плагіатом нового міністра

Тепер щодо анонсованих намірів Лісового. Його дисертацію має перевірити НАЗЯВО, куди міністр вже звернувся. Вивченням змісту наукової роботи займатиметься відповідний підрозділ нацагентства. Чи виявить він більше некоректних запозичень, аніж вже виявлено? У висновку ревізори нададуть інформацію про збіги та про їхній відсоток. Оптимальний показник унікальності для дисертацій – 90%. Якщо буде менше, то у Лісового відберуть науковий ступінь? Згадаймо, що казав Шкарлет про законність.

У листопаді 2021 року Кабінет Міністрів затвердив постанову про процедуру присудження (позбавлення) наукових ступенів. Згідно з нею клопотання про позбавлення наукового ступеню можуть подавати фізичні (юридичні) особи з інформацією про виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів (в історії з Лісовим це можуть бути особи, в яких начебто запозичені цілі шматки тексту); рада, в якій проводився захист дисертації; НАЗЯВО. Клопотання мають містити інформацію, яка підтверджує факт фабрикації, фальсифікації тощо. НАЗЯВО надсилає до МОН свої висновки, міністерство може додатково залучати експертів, у підсумку воно готує висновок, який подає на розгляд атестаційної колегії МОН. А та вже приймає рішення щодо позбавлення особи наукового ступеня. Якщо особу позбавлять наукового ступеню, її диплом (документ, який підтверджує, що особа здобула ступінь) визнається недійсним. Особа має право подати до суду. Якщо той стане на її бік, призначається повторний розгляд питання із залученням фахівців, які не брали участі у попередньому розгляді. Простіше кажучи, це настільки тривала процедура, що може тягнутися роками. Вона не передбачає добровільної відмови особи від наукового ступеню.

Слідом за Лісовим свій доробок на перевірку подав і голова комітету Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак. Йому теж раніше закидали плагіат. Не виключено, що пан депутат вирішив нагадати про себе на хвилі хайпу. І запустив такий собі челендж "подай дисертацію на перевірку". Інтрига: хто з депутатів і високих чиновників в управлінській вертикалі не підтримає цей почин.

Чим все закінчиться? Варіант перший: у дисертаціях не знайдуть плагіату на неприпустимий відсоток. Тоді громадські активісти-антиплагіатори та інші, хто розвішував ярлики, мають вибачитися або судитися з МОН, доводячи свою правду. Підозрюємо, що не буде ні одного, ні іншого. Натомість НАЗЯВО і Міносвіти звинувачуватимуть у відбілюванні посадовців. Варіант другий: плагіат виявлять і пустять справу за процедурою, в кінці якої міністр Лісовий має сам себе позбавити наукового ступеню. Цікаво буде на це подивитися. Особливо на те, як це обставлять для народу.