Між європейськими цінностями і "русскім міром": Що ховається за призначенням нових міністрів культури та освіти

Ольга Стефанішина вже кілька років робить кар'єру у сфері євроінтеграції: з березня по грудень 2017 року вона працювала директоркою Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції секретаріату Кабміну, у грудні 2017-го призначена на посаду генерального директора Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції. У виступі в парламенті нова урядниця окреслила свої завдання: формування внутрішньої позиції України щодо формату і обсягу перегляду політично-економічної угоди про асоціацію, налагодження взаємодії у форматі уряд-парламент-президент щодо розробки, реалізації та виконання рішень згідно з угодами річних національних програм Україна-НАТО на основі наших національних інтересів.

Завдання зрозумілі, однак є два великих "але". Перше – можливості цієї посади доволі обмежені. Друге - виконання планів залежатиме не тільки від фаховості Стефанішиної, яка, вочевидь, має наміри активізувати євроінтеграційні процеси, а й від внутрішньої ситуації в Україні. Швидко зближуватися з ЄС чи з НАТО можна тоді, коли наші західні партнери переконаються, що це – не імітація, що всередині країни відбуваються насамперед ціннісні зміни, які засвідчать непорушність курсу держави на Захід. Інакше ми в бік ЄС дріботітимемо, а віце-прем’єрка з євроінтеграції просто певний час відтінятиме вагання української влади між європейськими цінностями та "русскім міром".

А на те, що такі вагання ймовірні, можуть вказувати призначення у Мінкульт Олександра Ткаченка та потенційне призначення в Міносвіти Сергія Шкарлета. Нагадаємо: Ткаченко у 2008 році працював заступником гендиректора телеканалу "РЕН-ТВ" у Москві, потім протягом більш ніж 10 років - гендиректором групи каналів "1+1 Media". За часів Віктора Януковича Інститут масової інформації та Незалежна медіа-профспілка включили його в десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках за, як вказували укладачі антирейтингу, публікацію фальшивих новин в агентстві УНІАН та тиск на журналістський колектив. Разом із ним у цьому топі опинилися сам Янукович, тодішні прем’єр Микола Азаров, міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, перший віце-прем’єр Сергій Арбузов, генеральний прокурор Віктор Пшонка – особи, які після Майдану втекли до Росії.

Також можна згадати, як Ткаченко у компанії з Савіком Шустером, Андрієм Куликовим, (представляв ICTV), Євгенієм Кисельовим (тоді працював на "Інтері"), Ігорем Гужвою, на той час - головредом газети "Сегодня" (у січні 2018-го покинув Україну після спроб його посадити), політконсультантом Михайлом Подоляком, котрий нині опікується іміджем Андрія Єрмака, а на той момент представляв "Обозреватель", відвідали резиденцію Януковича у Межигір’ї. Медіа-спільнота відреагувала на таку подію негативно, охрестивши ЗМІ, які репрезентувала ця група обраних, лояльними до тодішнього хазяїна Банкової.

Звісно, візит до Януковича у Межигір’я не означає, що Ткаченко був затятим прихильником політики "регіоналів", швидше це ознака тодішньої політичної позиції власника "плюсів" Ігоря Коломойського. Однак виникає питання: де "закінчується" Ткаченко медіа-менеджер, котрий оцінює успішність продукту за рейтингами і цифрами прибутку, і починається держаний діяч. Адже не слід забувати, що у віданні Мінкульту перебуває й інформаційна політика, яка не повинна здійснюватися в парадигмі "какая разница", або з позицій одного окремо взятого олігарха. Тому, наприклад, насторожує той факт, що Ткаченко в якості депутата був серед ініціаторів перегляду мовного закону. Якщо він на новій посаді гнутиме цю ж лінію, то про яку державницьку інформаційну політику у протистоянні російській гібридній війні може йтися?   

Ще більше запитань у громадянського суспільства викликає фігура Сергія Шкарлета. Підтримував Януковича, балотувався від Партії регіонів у депутати Чернігівської обласної ради, але в 2015-му змінив політичну орієнтацію і балотувався вже від "Блоку Порошенка". Зараз він у "зеленій" команді. Що це, як не політичне флюгерство і конформізм? Колишня міністерка освіти Ганна Новосад застерігала: Шкарлета підтримують ректори окремих вузів, які сподіваються, що він зможе провести через уряд бажані для них зміни - скасування ЗНО на вступ після коледжів; обмеження ЗНО на магістратуру; скасування KPI для ректорів; скасування індикативної собівартості; скасування фінансування університетів за результатами їх діяльності. Тобто, фактично йдеться про ревізію освітніх реформ, здійснених за останні шість років. Ці та інші реформи підтримувалися нашими західними партнерами, окремі проекти МОН реалізувалися за рахунок грантів, тому відкат у минуле буде сприйнятий негативно.  

Наразі можемо констатувати зміну стратегії влади у доборі кадрів в урядову команду. Якщо в Кабміні Олексія Гончарука переважали так звані "соросята", що орієнтувалися на західне партнерство, то в нинішньому уряді підбирається компанія з людей, котрі орієнтуються за ідеологічними вітрами, які дують з Банкової. Особливо добре це буде видно по гуманітарній політиці, яка формує цінності і дорослих українців, і майбутніх виборців. Саме тому посади міністрів культури й освіти такі важливі, і саме тому до них прикута посилена увага активної частини суспільства. Згадайте, - спротив режиму Януковича почався з "АнтиТабачної" кампанії, яка стартувала в березні 2010 року. За чотири роки потому Янукович і його оточення, включаючи Дмитра Табачника, повтікали з України. Нині ж бачимо, що керувати Мінкультом і Міносвіти ставлять людей, до яких вже на початку виникають питання не стільки фахові, скільки світоглядні. А далі питань буде більше. І не тільки в активних громадян України, а і в європейських партнерів.