Цензура від Зеленського: Як Ткаченко і Бородянський хочуть саджати журналістів "за фейки"

Сьогодні експерти, працівники ЗМІ та політики обговорюють законопроект №2693 про медіа, який найближчим часом мають розглянути в парламенті. Зазначимо, що чимало учасників дискусії налаштовані до документу вкрай критично. 

Зокрема, команді Володимира Зеленського, дорікають у намірі підкорити медійний простір. Мовляв, над цим працюють різні групи – і в Офісі президента, і в парламенті, і в уряді. До журналістів намагаються підбиратись через власників-олігархів. Традиційні медіа витісняють за допомогою альтернативної телеграм-реальності. А також намагаються "загнати у стійло" через створення драконівських норм дотримання "свободи слова".

Законопроект належить перу голови цього комітета, колишнього керівника каналу 1+1 Олександра Ткаченка. Депутат пропонує багато нововведень, серед яких – посилення контролю за ЗМІ з боку держави через надання значних повноважень Нацраді з питань телебачення і радіомовлення. У відання останьої мають потрапити не лише ТВ та радіо, а й всі інші засоби масової інформації.

Читайте також: Штрафи і швидке блокування : Чому ЗМІ напружилися в очікуванні закону Ткаченка

Втім, на фоні драконівського проекту Бородянського про дезінформацію, формат регулювання медійної сфери, запропонований нардепом Ткаченком, виглядає більш ніж ліберальним. І це наштовхує на думку, що у владній команді вирішили пограти з журналістами у гру в доброго і злого поліцейського.

Міністри правди

І Ткаченко, і Бородянський у своїх ініціативах не йдуть далі створення таких собі "міністерств правди" – державних органів, які матимуть значні повноваження контролю над інформаційними потоками і покарання жуналістів. У випадку Ткаченка це Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Бородянський же виявився більш прямолінійним. У його версії функції цензори опиняться під цілковитою опікою його самого.

Задля виконання цих функцій пропонується створити спеціальну посаду омбудсмена з питань інформації. Завдання останнього – відстежувати інформаційний простір, виявляти дезінформацію, подавати за неї в суд. Оскільки одна людина з усім інформполем країни навряд чи впорається, напевно, у підсумку буде створена ціла служба "інформаційного омбудсмена".

В перелік повноважень інфоомбудсмена входитиме аналіз інформаційних продуктів українських медіа на предмет наявності в них ознак дезінформації. Для покарання порушників запроваджується адміністративна та навіть кримінальна відповідальність (мільйонні штрафи і навіть тюремні терміни). Тобто якщо цензори Бородянського з'ясують, що той чи інший новинний ресурс систематично публікує фейкову або маніпулятивну інформацію, служба омбудсмена звернеться до суду для стягнення штрафу або закриття такого ресурсу. А також поставить до відома відповідні правоохоронні органи, які зможуть розпочати кримінальне переслідування винних у дезінформації.

Хоче міністр і впровадити новий критерій оцінки ЗМІ за рівнем правдивості. "Індекс достовірності інформації", а також достовірні вихідні дані про медіа повинні полегшити подачу скарг на недобросовісний контент. За порушення стандартів для представників ЗМІ передбачені адміністративна та кримінальна відповідальність. Зокрема, адміністративна відповідальність – за одноразове поширення дезінформації і не публікацію вихідних даних про медіа. Кримінальна – за "систематичне поширення дезінформації", її поширення на замовлення третіх осіб, втручання в роботу медіа і підкуп.

Примітно, що, як і в новаціях Ткаченка, у Бородянського також використовуються аморфні терміни, які за бажання можна трактувати дуже багатозначно. І це дає в руки і Нацради, і гіпотетичного омбудсмена можливість по-своєму трактувати такі поняття. А значить, є ймовірність суб'єктивного або вибіркового правосуддя над журналістами. Йдеться про такі поняття, як "позитивний образ", "злочинний характер" та "шкідливий вплив". У Бородянського суперечливим є навіть назва проекту, адже поняття "дезінформація" також може мати величезну кількість значень та змістових відтінків.

Обидва проекти також впроваджують інститути саморегулювання журналістської та інформаційної діяльності. Але Бородянський просунувся значно далі в цьому плані. Передбачається, що левову частку турбот з підтримки чистоти інформаційного простору буде покладено на самоврядну організацію, яку повинні будуть сформувати самі журналісти. В обов'язки цієї організації увійде розробка стандартів журналістської роботи, Кодексу етики українського журналіста, а також "індексу достовірності інформації". Також на неї буде покладено функцію надання та позбавлення статусу журналіста. Причому обов'язковою умовою для журналістів, які отримали офіційний статус, стане дотримання Кодексу етики.

Експерти та журналісти майже одноголосно говорять, що така зарегульованість їхньої діяльності вкупі з поділом журналістів на "сорти" призведе до того, що влада отримає контроль над свободою слова, а ЗМІ стануть рупорами владної пропаганди.

Власне, той самий омбудсмен разом зі своїм штатом цензорів отримає можливість видаляти з неугодних ресурсів ту чи іншу інформацію. Він запросто може оголошувати ту чи іншу публікацію дезінформацією і вимагати чи то видалення, чи спростування.

З іншого боку, видавців контролюватимуть через псевдогромадську організацію журналістів. В ній, очевидно, справжніми та істинними будуть визнані провладні рупори. Тоді як всіх інших віднесуть до другого "сорту" без права на думку. Тож аби мати право на професію доведеться бути слухняними.

Злий і ще зліший

Торпедування свободи журналістської діяльності і намагання поставити всі ЗМІ у жорсткі рамки є одним зі стратегічних завдань влади. Участь в цьому таких досвідчених будівничих олігархічних медіа, як Ткаченко і Бородянський, яким важко відмовити у розумі та професійності, роблять цю гру не лише цікавим законодавчим процесом, а й захопливим рейтинговим шоу. 

Виглядає так, що медійники Зеленського вирішили використати популярний механізм досягення суспільного результату, коли спочатку міцно закручують гайки і всім стає дуже кепсько. А потім роблять незначне послаблення і всі відчувають полегшення та знаходять нове становище терпимим і навіть приємним. Хоч порівняно з первісним станом речей таке посилення режиму є катастрофічним.

Так і в нашому випадку. Бородянський висуває монструозний проект регулювання, де чітко проглядаються мотиви оруелівського "1984". Всі лякаються і починають пручатись. Тоді їм видають "ліберальний" проект Ткаченка, де і штрафи не такі шалені, і тюрма ніби не передбачається. Тож всі захопливо плескають у долоні. А вчорашній "розгул свободи" вже згадується як щось далеке і нереальне...