Шантаж вступом у НАТО: Хто стане мішенню - путін чи Україна

"Зрада" у The Wall Street Journal. Чи справді Україну не хочуть бачити в НАТО

Автори посилаються на власні джерела у владних кабінетах Британії, Німеччини і Франції. Буцімто у цих країнах сумніваються, що українці зможуть військовим шляхом вигнати окупантів зі сходу України та Криму, і що колективний Захід спроможний підтримувати Київ у військовому плані протягом тривалого часу, якщо конфлікт зайде у глухий кут. "Ніхто не вірить, що їм вдасться повернути Крим", – цитує WSJ неназваного високопоставленого чиновника з Франції. Тобто публічно західні лідери обіцяють бути з нами разом і до кінця, а позаочі шукають, як підштовхнути до переговорів із Москвою? Просто ідеальний сценарій для путіна. Чи насправді все саме так?

Отже, і на це звертають увагу автори публікації, позиція Вашингтону відрізняється від позиції Берліна, Лондона і Парижа. Джо Байден прагне утримати єдність союзників. Також проти компромісів із путіним східноєвропейський фланг НАТО. Угода, яку начебто спільно просувають Ріші Сунак, Еммануель Макрон і Олаф Шольц, не включатиме зобов’язань щодо розміщення сил НАТО в Україні, не стосуватиметься захисту України за 5-ю статтею статуту Альянсу, але вона забезпечить наших оборонців військовими засобами для стримування будь-яких майбутніх нападів росії.

В описаного WSJ сценарію є багато слабких сторін. Не дарма представники німецького уряду вже спростували причетність до "оборонного пакту" з Києвом. Зупинимося на трьох. Судячи з коментаря французького чиновника, окремі наділені владою особи на Заході вважають, що звільнення Криму відбуватиметься в лобову і це призведе до значної кількості жертв. У той же час американський генерал Бен Ходжес вважає деокупацію Криму реальною вже до кінця літа. Не тому, що він невиправний оптиміст. Ходжес, як досвідчений військовий, бачить, що анексований півострів став пасткою для країни-терористки. Деокупація тимчасово загарбаних територій Запорізької і Херсонської областей не тільки розірве сухопутний коридор до анексованого Криму, а й зробить всі ключові об’єкти півострова мішенню. Керченський міст перш за все. "Жест доброї волі" окупантів із Правобережжя Дніпра і з Херсона обумовлювався тим, що вони неспроможні утримувати війська без тилів і шляхів безпечного відходу. Коли Крим перетвориться на територію, яку росіяни не зможуть утримувати, тоді й почнеться його звільнення. Станеться це до кінця літа, до кінця осені чи наступного року – не те питання, яке актуальне саме зараз. Якщо допомога партнерів зберігатиметься, Крим обов’язково повернеться під контроль України. І без значних людських жертв, які ввижаються окремим західним політикам.

Друга слабка сторона: нерозуміння деякими діячами, що у нинішньої війни немає прецедентів і порівнювати з минулим досвідом закінчення конфліктів – велика помилка. Читаємо у WSJ: під час зустрічі з Володимиром Зеленським Еммануель Макрон казав, що навіть смертельні вороги, такі як Франція і Німеччина, мусили укласти мир після Другої світової війни. Нагадаємо: Єлисейський договір про примирення Шарль де Голль та Конрад Аденауер підписали майже через 18 років після завершення Другої світової, 22 січня 1963 року. Коли Зеленський каже, що переговори з путіним неможливі, західні лідери мають прийняти це як належне. З Адольфом Гітлером у 1945 році ніхто ж перемовин не вів. На жаль, затягування з міжнародним трибуналом є свідченням небажання частини західних еліт робити хазяїна кремля абсолютно токсичним. Що дало б чіткий сигнал російським елітам: єдиний варіант зупинити падіння у прірву – усунення від влади, а краще фізична ліквідація путіна. Натомість на Заході дають сигнали, що хочуть врятувати путіну обличчя, шукаючи якихось компромісних варіантів.

Третю слабку сторону зауважили в Інституті вивчення війни. Там справедливо вважають, що описана у WSJ угода між НАТО та Україною не забезпечить захисту для нашої країни та відображає бажання чинити тиск на Київ, щоб він погодився на врегулювання війни шляхом переговорів із рф на невигідних умовах. Додамо: угода про невступ України до НАТО в обмін на обіцянки надати нам багато військової техніки потім – новий Будапештський меморандум. У варіанті, викладеному у WSJ, українська влада угоду не підпише.

Сценарії для України і НАТО: примус до переговорів, жертва заради миру, членство "наступного дня після війни"

Втім, не виключено, що карта інтеграції України до Північноатлантичного альянсу все ж розігрується. І відбувається це з урахуванням кількох можливих сценаріїв. Сценарій перший: у високих владних коридорах країн-партнерів визріла ідея посадити рф за стіл переговорів шляхом шантажу. Або йдіть на переговори зараз і без загинання пальців, або все одно підете, але зі значно гірших позицій. Оскільки путін не демонструє жодних натяків на компроміс, йому сигналять: НАТО готове інтегрувати Україну і кремль отримає на всіх своїх європейських кордонах натівські війська. Чи спрацює шантаж? Можливо, у кремлі досі переконані, що зможуть цьому завадити ядерними погрозами.

Другий сценарій: членство України в Альянсі може стати розмінною монетою після вигнання окупантів, але путінський режим у росії збережеться. При цьому росіяни продовжуватимуть обстрілювати зі своєї території наші міста і села, не даючи українцям повернутися до мирного життя. Не виключено, що варіант відмови від членства в НАТО при безпекових гарантіях із його боку може стати тією кісткою, яку кинуть кремлю. Зараз цей сценарій для нас виглядає зрадою, але не факт, що більшість українців з часом не підтримають його. Якщо, наприклад, гарантії будуть не гірше, ніж ті, яки мали (і поки що мають) Швеція і Фінляндія, поки не вирішили стати членами НАТО: вони чітко знали, що в разі нападу допомога дуже швидко надійде від усього цивілізованого світу. І від членів Альянсу у першу чергу. З 2020 року Україна має статус країни – партнера НАТО з розширеними можливостями. Як назвуть новий формат, не важливо. Головне, чим його наповнять. Чи схилятимуть Україну до такого формату ближче до закінчення війни? Зараз ніхто не може точно сказати, що буде за півроку чи рік. Але до такого повороту потрібно бути готовими.

Третій сценарій артикулював новий президент Чехії Петер Павел: Альянс має розглянути членство України одразу після завершення війни на її території. З одного боку, його заява – чіткий сигнал Москві, що НАТО після війни не рахуватиметься з її думкою щодо інтеграції України до свого складу. І що існує потужне проукраїнське лобі, яке підтримуватиме швидке членство нашої держави у цьому військово-політичному блоці. З іншого – це й сигнал Україні: розмови про повноправне членство в Альянсі до завершення війни беззмістовні. Ідея чеського президента виглядає привабливою, проте з її реалізацією є проблеми. Перша: чи дійсно нам вдасться викинути російських окупантів за кордони України станом на 1991 рік в осяжній перспективі. Друга: чий голос переважить в Альянсі – таких, як Павел, Дуда, лідери балтійських країн ЄС, чи таких, як неназваний WSJ французький політик. Якщо питання про швидке членство України розколюватиме Альянс, може так статися, що його знову спробують пригальмувати.