Навіщо путіну єврейські погроми: основні версії

Отже, увечері 29 жовтня в аеропорту Махачкали приземлився борт із Тель-Авіва. Натовп місцевих кинувся до літака у пошуках громадян Ізраїлю. Потім антисемітська акція продовжилася в самому аеропорту та по місту. Ці події побачив увесь світ. А ще побачив, що поліція практично не заважала погромникам. Очевидно, не стільки сам факт агресії проти євреїв, скільки бездіяльність силовиків змусила путіна реагувати особисто.

Його реакцію можна поділити на дві частини. Перша, де він переклав провину на Україну та Захід, нецікава і навіть банальна. "Це – не ми" і "нас там нема" – затерта до дірок платівка. Цікавіша інша частина – відсутність в заяві путіна засудження демонстрації ненависті щодо євреїв. "Місцеві провінційні чиновники, звичайно, досить швидко засудили цей натовп, і я почув протягом останньої години, що пан путін вирішив провести якусь зустріч із представниками служби безпеки. Але поза цим ми нічого не почули від кремля: ані засудження, ані жодних закликів до припинення ненависті, дискримінації та фанатизму щодо євреїв, нічого. І я думаю, що це дуже промовисто", – влучно підмітив координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки США Джон Кірбі.

Але що ж спричинило події в Махачкалі? Є кілька версій. Спочатку про ті, які стали безпосереднім каталізатором погрому. Перша: полювання на євреїв було інспіроване або місцевою владою, або спецслужбами. Або тими й іншими у зв’язці. Натовп без перешкод пробрався на летовище, яке має охоронятися, так само безперешкодно бігав містом. Навіщо російським спецслужбам погром у Махачкалі? Варіантів може бути кілька. Наприклад, для демонстрації підтримки іранським друзям та їхнім проксі з ХАМАС. Офіційно ж кремль тут ні до чого. Чи навпаки, щоб за зручної нагоди ткнути носом турецького президента Таїпа Реджепа Ердогана, який за день до цього виступив на пропалестинському мітингу в Стамбулі. Мовляв, ось хто своєю антиізраїльскою промовою підігрів гарячих дагестанців. Ще один варіант – це сигнал самим росіянам, що може статися з їхньою країною, якщо в її справи втручатимуться зовнішні сили. І неважливо, чи втручалися вони в цьому випадку, головне – їх звинуватили.

Звідки такі припущення? Було схоже, що погром – контрольований. Поліція не влазила, але тримала руку на пульсі, щоб погромники не переборщили з насиллям. Навіть дозволили тим трохи понівечити свої авто. Це традиційна тактика російського царату, який керував чорносотенними погромами. Згадайте твір Шолом Алейхема "Тев’є-молочар": селяни не хотіли бити євреїв, але їх самих могли оштрафувати за бездіяльність.  

Друга версія: за погромом у Махачкалі дійсно стояли російські спецслужби, але їхня мета була в тому, щоб прозондувати, як швидко можна зібрати натовп на антиурядовий захід. Іншими словами, не на погром євреїв, а на захоплення держустанов. Чому саме Дагестан? Це єдиний суб’єкт федерації, де під час оголошеної путіним мобілізації відбувалися масові протести проти неї. У вересні минулого року Depo.ua аналізував, чи здатні ці протести призвести до серйозного конфлікту Москви з народами Північного Кавказу. Які мають вищу національну свідомість та релігійну ідентифікацію, аніж переважна більшість малих народів росії. Антимобілізаційні протести в Дагестані тоді швидко зійшли нанівець, та як бачимо, полум’я там здатне розгорітися з іншої причини. Головне, щоб було кому підпалити. То ж, не виключено, ФСБ перевіряла, так би мовити, стресостійкість дагестанців на випадок посилення кризи на Близькому Сході.

Третя версія схожа до другої – за недільними подіями в Махачкалі дійсно стояли зовнішні сили, але не Україна і Захід, а треті сили в ісламському світі. Ті, які не проти скористатися палестино-ізраїльскою війною, щоб підпалити Кавказ. Якщо так, тоді російські спецслужби, допустивши антиєврейський погром, провалилися. А тамтешня поліція, виходить, при першій нагоді позриває з одностроїв російські триколори. Не виключно, у правдивість цієї версії вірить і путін, який оперативно зібрав нараду, щоб заслухати інформацію про події в Дагестані. Правдивість другої або третьої версій може підтвердитися в тому разі, якщо найближчим часом Дагестаном прокотиться хвиля арештів. Зараз є затримані за фактом масових безладів і не більше того.

Окрім трьох версій, якими можна пояснити, хто чи що спонукало дагестанців полювати на євреїв, є інший аспект проблеми: антисемітизм та ксенофобія стали для росії нормальними речами, вони підтримуються кремлівською пропагандою, до антисемітських випадів вдаються російські керманичі та воєнкори. Цього року мінімум двічі путін робив антисемітські випади у бік президента України Володимира Зеленського, приперчивши їх відвертою маячнею з теорій про світову змову. Не відставав від шефа і його головний дипломат Сергій Лавров. У травні минулого року в інтерв’ю італійській телерадіокомпанії Mediaset, коментуючи єврейське коріння президента України, він заявив, що "Гітлер теж мав єврейську кров". Це висловлювання обурило Ізраїль. Лаврова там звинуватили у поширенні "жахливої брехні". Але вже в січні цього року путінський Ріббентроп звинуватив США в тому, що вони використовують проти росії ту саму тактику, що і нацисти для "остаточного вирішення російського питання".

Державний антисемітизм в нинішній росії став нормою навіть попри те, що на високих посадах та серед пропагандистів є особи єврейського походження. Зокрема, пропагандисти Володимир Соловйов та Євген Сатановский (останній, правда, потрапив у немилість після того, коли публічно поставив діагноз лавровській Маші Захаровій – п’яна шмара), воєнкор Олександр Коц, у списку путіністів Ілля Резнік, Олег Газманов, Йосип Пригожин, Леонід Якубович, в близькому оточенні путіна – прем’єр Михайло Мішустін, перший заступник керівника президентської адміністрації Сергій Кирієнко, брати Михайло та Юрій Ковальчуки. Ці особи мовчать після подій у Махачкалі. Хіба Соловйов повторює за путіним "це не ми, це з-за кордону". До чого призведе політика державного антисемітизму в росії? До того, що і в любому для путіна СРСР. До масової еміграції.  

І останнє. В Україні за час повномасштабного вторгнення не було жодного випадку антисемітизму. Що підтвердив посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський. Він назвав звинувачення на адресу України в нацизмі та антисемітизмі повною маячнею. Проте не варто забувати, з яким злом воює Україна. Це зло здатне на будь-яку підлість. Тому зараз має бути особлива увага спецслужб до навіть найменших проявів антисемітизму в нашій країні. За ними обов’язково бовванітиме тінь росіян-чорносотенців.