"Харківська зрада": Чи розділять відповідальність з Януковичем нардепи, які торгували Кримом

Харківські угоди - про що вони були

Майже 11 років тому, 21 квітня 2010-го, щойно обраний главою держави Віктор Янукович і тодішній номінальний російський президент Дмитро Мєдвєдєв підписали в Харкові угоду між двома державами. Ішлося в ній про перебування Чорноморського флоту Росії в українському Севастополі до 2042 року з наступним автоматичним подовженням цього терміну. Тривале, а фактично постійне перебування флоту майбутніх окупантів прив’язали до начебто зниження ціни російського газу для України, (що виявилося брехнею). Той пакт заклав один з наріжних каменів у фундамент окупації Криму Росією 2014 року.

За тиждень угоду було затверджено у державній Думі Росії. 2014-го, через два тижні після анексії Криму, Дума денонсувала україно-російські угоди 1997 року щодо Чорноморського флоту і "Харківську угоду". А от ратифікація документу у Верховній Раді увійшла до історії українського парламенту як день чи не найбільш масової і жорстокої бійки між депутатами-регіоналами і патріотичною опозицією, яка намагалася зірвати ратифікацію як таку, що суперечить Конституції України і загрожує суверенітету нашої держави. Вже за чотири роки, 2014-го, стало очевидним, що опозиціонери були праві: газ від "братів-слов’ян" надто дорого обійшовся нашій країні.

27 квітня 2010, з порушеннями регламенту Ради, на тлі розбитих голів опозиціонерів, закидання спікера Володимира Литвина курячими яйцями і диму від шашок, що їх палили опозиціонери, угоду двох президентів ратифікували голосами 236 нардепів: 160 "за" від Партії регіонів, 27 - від комуністів, 20 – членів фракції Блоку Литвина, 13 - позафракційних, а також 9 "тушок" від фракції Блоку Юлії Тимошенко і 7 – від "Нашої України – Народної самооборони".

Хто голосував за харківські угоди і залишився при владі

Минули роки, Януковича і багатьох його прибічників давно немає в нашій країні. Та лише 2021 року у правоохоронної системи України дійшли руки до тих подій. 28 січня слідчі ДБР, за погодженням з Офісом Генерального прокурора повідомили колишньому президенту про підозру за ч.1 ст.111 Кримінального кодексу України (державна зрада). Про це йдеться на сайті Офісу генпрокурора.

У повідомленні деталізовано, що Янукович, у змові з вищим керівництвом Росії, на порушення вимог вітчизняної Конституції, шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, обороноздатності, державній і економічній безпеці України надав Росії та її президенту допомогу у проведенні підривної діяльності проти України. Зокрема, штучно створив передумови до збільшення чисельності військ РФ на суверенній території України, під приводом отримання знижки на природний газ, підписавши від імені України Угоду між Україною та Російською Федерацією.

Висловилися в Офісі генпрокурора і щодо газової знижки: "Угода, а також укладені контракти на її виконання між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Газпром",  фактично не надавали жодного зниження ціни на природній газ. Перед підписанням документів ціна для України була двічі штучно завищена Російською Федерацією: станом на кінець 2008 року ціна газу за 1 тисячу кубічних метрів для України становила 179,5 долара США, тоді як на кінець 2010 року – 352,33 долара США. Крім цього саме зниження визнавалось зобов’язаннями України з державного боргу перед РФ, що погашаються". Як вважає слідство, Кремль штучно створював і накопичував борг України перед РФ за газ,  а потім в рахунок його погашення фактично безплатно тримав свій флот у Криму. Зауважимо, що чимало експертів бачать корінь стрімкого зростання "газових" боргів у "газових" угодах експрем’єра Юлії Тимошенко з російською владою від 19 січня 2009-го, але то інша тема…

Але ж Янукович у ситуації з "Харківськими угодами" діяв, повторимо, не сам. За ним стояла група депутатів українського парламенту, які голосували за той пакт і кулаками захищали його від опозиції. Повний "список ганьби" можна освіжити в пам’яті за цим посиланням.

Чому ж одночасно з Януковичем не пред’являють підозру і фігурантам цього списку? Тим паче що окремі з них досі перебувають "в обоймі", обіймають державні посади чи мають статус народного депутата України. Низка тодішніх регіоналів зараз є нардепами від "ОПЗЖ" (Віталій Борт, Сергій Ларін, Нестор Шуфрич, Дмитро Шенцев). Незмінним депутатом Київради і лідером фракції "Єдність" є колишній мер столиці Олександр Омельченко (на момент ратифікації - член фракції НУНС). Ігор Палиця (ще один тодішній член фракції НУНС) керує в нинішньому парламенті депутатською групою партії "За майбутнє". Святослав Олійник (на момент ратифікації - член фракції Юлії Тимошенко) до грудня 2020 року працював головою Дніпропетровської облради…

Минулого року кілька місяців радником генпрокурора Ірини Венедиктової працював колишній генпрокурор, а станом на квітень 2010 року нардеп-регіонал Святослав Піскун. Сергія Гриневецького, який 2010-го входив до фракції Блоку Литвина і теж підтримав ратифікацію угод, у листопаді-2020 мобілізувала нинішня влада. Зараз він зміцнює засади державності в кріслі голови Одеської держадміністрації. Тож деякі голосувальники за "Харківські угоди" знайшли себе і за "влади нових облич".

Годі казати про народного депутата зразка 2010 року, якого завжди згадують осібно від решти політичних діячів. Йдеться про Ріната Ахметова, чия картка теж проголосувала за скандальну ратифікацію, хоча його самого фізично тоді не було в стінах будинку на Грушевського. Відтоді впливи донецького мільярдера на політичні процеси в Україні точно не стали меншими. 

Але в ДБР поки не поспішають із притягненням до відповідальності усіх згаданих і незгаданих політиків і чиновників, які доклали хто картку, хто руку, а хто й кулака до ратифікації харківської зради. Це породжує сумніви у щирості намірів чинної влади у історії з "харківською" підозрою Януковичу. Чи не бажають у Зеленського не стільки реально "дістати" ростовського втікача, скільки зайвий раз продемонструвати суспільству свій намір установити справедливість? Чи не хочуть просто створити позитивний інформаційний привід? Справедливі ці припущення чи ні, покаже те, чи почнуть ходити перелічені та інші особи до ДБР на допити.

Чому про Харківські угоди згадали саме зараз

Одночасно в окремих представників нинішньої владної команди можуть виникнути й інші спокуси у зв’язку з актуалізацією кримської теми. Скажімо, приплести сюди якимсь боком опонентів. Тут можуть згадати заяву Петра Порошенка, який, виступаючи в ті роки, із засторогами назвав "Харківський пакт" взаємоприйнятним для обох його сторін. А дехто з найбільш багатою уявою, як-от нардеп від "Слуги народу" Ліза Богуцька, вже опинився в безглуздій ситуації, опублікувавши пост у соцмережі до дати окупації Криму, поспішивши на цілий місяць і пообіцявши ініціювати створення слідчої комісії Раді щодо можливої "Державної зради" (чомусь з великої літери).

Нарешті, сам чинний гарант, у посланні до Верховної Ради 20 жовтня минулого року заявив, що ті, "хто без бою подарував частину України" і "здав Крим у 2014 році", нестимуть відповідальність. Прізвищ при цьому не називав. Будемо сподіватися, що названа справа проти Януковича є свідченням того, що в команді Зеленського все ж переважає реалістичне сприйняття подій нашої недавньої історії – на Банковій починають розуміти, хто і коли здав росіянам Крим.

Нарешті, якщо вже і слідчі ДБР заговорили про справжню ціну російського блакитного палива, нагадаємо, що справжні наслідки газових оборудок з Кремлем завжди погані для будь-яких держав, а особливо для України. Підтвердження шукати недовго. Тому дивує недалекоглядність влади, одна рука якої робить рухи в напрямку встановлення істини у "харківських" угодах, що пов’язали зрадою газ і флот, а інша в той самий час не виключає відновлення купівлі газу у Росії. Останнє – точно не про економічний патріотизм і не про державну незалежність. На цій темі обпеклися стільки вітчизняних політиків, що знов лізти в те ж болото, з якого, здавалося, вже тільки вилізли, межує з банальною дурістю. Якщо за нею не стоять більш глибокі інтереси однієї сусідньої держави.