Історія з багатьма невідомими: Чому світ не рятує Саакашвілі, як рятував Тимошенко

Для розуміння млявої реакції західних політиків на кадри з напівживим Саакашвілі нагадаємо, по якій із багатьох справ його судять. У листопаді 2007 року опозиція збирала багатолюдні мітинги проти політики Саакашвілі й один із таких мітингів, 7 листопада, поліція розігнала. Правозахисники говорили тоді про надмірну жорстокість силовиків. У свою чергу президент Саакашвілі звинуватив опозицію у спробі державного заколоту за підтримки російських спецслужб. На доказ було надано певні документи й матеріали. Влада запровадила в Тбілісі режим надзвичайного стану та заборонила демонстрації. Під тиском США та ЄС цей режим скасували, проте Саакашвілі довелося піти на поступки опозиціонерам. Він призначив дочасні президентські вибори на 5 січня 2008 року. І їх виграв. У подальшому опозиційні сили неодноразово вимагали покарати винних у розгоні акції 7 листопада, а коли Саакашвілі, втративши кермо, покинув межі Грузії, нова влада серед перших дала хід саме цій резонансній справі. Тобто, вочевидь, ті події були розбурхані росією, яка у серпні 2008 року напала на Грузію, але, схоже, західні політики не поспішають кидатися на захист Саакашвілі, враховуючи слизький контекст справи.

Це перший нюанс. Є другий – в Євросоюзі нема спільної позиції щодо ситуації в Грузії та обходження там з екс-президентом. Нагадаємо: у лютому цього року прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив про готовність його країни прийняти Саакашвілі на лікування. За кілька днів по тому Європарламент ухвалив резолюцію про стурбованість фізичним станом ув’язненого, закликом помилувати його та відправити лікуватися за кордон. Польську ініціативу намагався заблокувати Будапешт. Зрештою відступився, але безсумнівно, що в разі спроби ЄС посилити тиск на Тбілісі через Саакашвілі, або намагання оголосити того в’язнем сумління, Віктор Орбан обов’язково ще раз підставить плече грузинській владі. Іншими словами, проросійській владі Угорщини створять чергову нагоду щось собі виторгувати за підтримку заклику звільнити Саакашвілі.

Третій нюанс. Здавалося б, Європа може натиснути на Тбілісі обіцянкою розморозити євроінтеграцію Грузії в обмін на волю її опального екс-президента. Проте не все так просто. По-перше, європейські політики розуміють, що грузинські можновладці можуть шантажувати здоров’ям Саакашвілі, навмисно доводячи свого заручника до жахливого фізичного стану. Аби потім обміняти на якусь значну поступку з боку ЄС. І йти на поводу у шантажистів не хочуть. По-друге, до сьогоднішньої грузинської влади в європолітиків накопилося стільки зауважень, що звільнення Саакашвілі воза з місця не зсуне. Особливо після того, як офіційна Грузія відверто плюнула у бік ЄС із його санкціями, відновивши авіасполучення з росією. По-третє, ті, хто доводять Міхо до смерті, очевидно, вважають, що його кончина нічого не змінить ні в самій Грузії, ні у відносинах із Заходом. Тут доречно процитувати голову провладної партії "Грузинська мрія" Іраклі Кобахідзе: думка депутатів Європарламенту не має значення для Єврокомісії і їхні заяви щодо стану здоров’я Саакашвілі не завадять отримати статус кандидата на вступ до ЄС. 

По-четверте, колективний Захід цілком міг дотиснути Тбілісі, якби бачив у грузинської опозиції велике бажання боротися за Саакашвілі. Не заявами і занепокоєннями, а мітингами і протестами. Хоча б такими, які були, коли влада протягувала закон про іноагентів. Згадаймо, як політичне переслідування Віктором Януковичем Юлії Тимошенко об’єднало не лише опозицію всередині України, а й західних політиків. Вони бачили, що українському політикуму не байдуже до долі Тимошенко, тому тиснули на Януковича, щоб він дав дозвіл забрати її на лікування. Немаловажну роль тоді зіграла екс-канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Наразі не бачимо, щоб хтось із діячів її рівня впливу наполягав на звільненні Саакашвілі. Мабуть, тому, що за це не б’ються його соратники. Хоча на початках вони намагалися діяти активно. Нинішня ж їхня пасивність створює враження, що мертвий Саакашвілі в якості символу їх навіть більше влаштовує, аніж живий. Хоча, можливо, якісь акції ще будуть.

І останнє: повернення Саакашвілі до Грузії у вересні 2021 року досі викликає багато запитань, на які у західних політиків немає остаточної відповіді. Він повернувся, щоб підштовхнути соратників до революції, чи сісти до в’язниці? Наразі все виглядає авантюрою з багатьма невідомими. Через що, не виключено, європолітики не поспішають рятувати Саакашвілі. До того ж, у травні ЄСПЛ не задовольнив позов його адвокатів, які хотіли відтермінування строку покарання для лікування свого клієнта за кордоном. Цим рішення суду у Страсбурзі грузинська влада відмахується від прохань віддати Саакашвілі.  

Що ж стосується реакції офіційного Києва на побачені кадри з лікарні, в якій перебуває в’язень №1 для грузинської влади, то вона виявилася досить жорсткою. Президент Володимир Зеленський наголосив, що кремль вбиває Саакашвілі руками грузинської влади та закликав Тбілісі передати в’язня Україні. Наше МЗС викликало посла Георгія Закарашвілі й попросило повернутися додому для консультацій. Високим керівникам у Тбілісі це не сподобалося. Серед їхніх коментарів найбільш цинічний видав згаданий Кобахідзе. Мовляв, у тому, що ув’язнений схуд, винні його рідні, які годують того низькокалорійною їжею.

Чого можна очікувати після серйозного дипломатичного демаршу України, яким є відправка посла іноземної країни додому для консультацій? Стосунки Києва з Тбілісі наразі найгірші за всю історію, тому не можна виключати, що грузинського дипломата можуть позбавити акредитації. Як позбавили акредитації іранського надзвичайного і повноважного посла. Також можуть бути й інші кроки. Наприклад, накладення санкцій на осіб, причетних до доведення Саакашвілі до нинішнього стану та політиків на кшталт Кобахідзе, які це виправдовують. Але слід пам’ятати: західні партнери у сварці з грузинами, найімовірніше, нас не підтримають. Згадаємо: у листопаді минулого року через лист до видання Politico екс-президент Грузії просив у президента США Джо Байдена запровадити санкції проти грузинських чиновників. Реакції з Білого дому так і не було.