Ілюзія миру: Чому різниця таки є

Київ. Софійська площа. До Нового 2020 року лишається трохи менше 20 хвилин. Околиці тягнуться в заторах - люди їдуть зустріти свято біля головної ялинки країни на київських, донецьких, житомирських, чернігівських, луганських та інших номерах. Я один з них - стою в натовпі киян і гостей столиці. В їхніх руках шампанське і бенгальські вогники, навколо все світиться різними барвами. Батьки з дітьми, келихами і пляшками Мартіні. Починає говорити президент Зеленський. Його транслюють на двох великих екранах і голос пронизує все навколо. Люди слухають і дивляться креативне привітання. Лунає запитання президента "хто ми?" і далі перелік таких різних характеристик нас, українців. Зеленський пропонує нам всім національну ідею на 2020 рік - стати єдиною країною. Він каже, що в наших паспортах не вказано "патріот" ти чи "малорос", "ватнік" або "бандерівець". Там вказано просто: громадянин України. Зеленський запевняє, що всім байдуже, як називається вулиця - головне, що вона заасфальтована і освітлена. Байдуже, біля якого пам‘ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий. Каже, що в нас однаковий погляд на квітучу і успішну Україну. Тому ми маємо бути разом. І всім нам потрібен мир. 

00:00. Новий рік настав. Попри заборони феєрверків - вони були по всьому Києву. І навіть на Софійській площі на очах поліції. Люди безтурботно пили, забувши про війну в країні. Пили за мир. Пили за Зеленського. Дехто навіть говорив, що опинився немов у 2013-му, де не було війни. У спокої, мирі і достатку...

Промова Зеленського є красивою ілюзією для тих, хто хоче втекти від реальності. Шостий рік війни втомив не стільки учасників, скільки людей, які дивилися телевізор. Вони втомилися від кадрів бойових дій, напруги, інформаційної картини дня. Втомилися від зради, яка оточувала їх весь цей час. І сьогодні цим людям дарують нову реальність, в якій війна завершується і навколо запанує мир, процвітання і реформи. А головне - порядність і чесність із законом. Більше того, все може бути як раніше - добросусідські стосунки з Росією, російська культура, пісні, мова і саме відчуття, що нічого не сталося. А якщо і було, то вже закінчилося. 

Останні дані соціологій мене раніше дивували. Коли 49% українців були готові до прямих переговорів з "Л-ДНР", і 58% хотіли йти на будь-які компроміси з Росією на фоні більшості тих, хто за мир, я не міг зрозуміти, чому. Побувавши в натовпі людей з різних регіонів, для яких війна вже давно не є картиною дня, які хочуть забути про понад 10 тисяч загиблих і нарешті жити як раніше - я зрозумів. Зеленський не робить нічого з того, чого б не прагнула більшість. Для більшості українців мир - це просто мир. Яким він буде - їм байдуже. В них немає категорій "мир шляхом перемоги" чи "шляхом поразки". Їм глибоко начхати. Саме тому рейтинг президента після "нормандської зустрічі" виріс. І виросте знову завдяки обміну полоненими. Саме тому немає нічого страшного для людей в тому, що Зеленський телефоном вітає Путіна з Новим роком у той час, як частина його України окупована Росією: Крим, шматок Донбасу...

Для більшості людей і справді існує виключно паспорт українця, який об’єднує, навіть попри те, що "беркутівці" з паспортом могли вбивати майданівців, сепаратисти з паспортом вбивали воїнів ЗСУ по команді Росії і так далі. Для більшості не існує національних інтересів і гідності як складової нації. Вони згодні на мир з РФ, на повернення Донбасу на російських умовах виключно тому, що їм набридла реальність. 

Ейфорія від ілюзії розвіється тоді, коли Зеленському і цим українцям доведеться робити вибір: боротися чи здатися. Це обов‘язково буде, коли Росія "умиротворить" їх всіх, а потім реалізує слова Путіна, наприклад, про російське Причорномор'я. Бо для Росії не існує дкржави Україна у вигляді незалежної країни. Україна для росіян - це колонія, федерація у складі Союзної держави РФ, Білорусі та України. Ілюзія миру зникне з першим же обстрілом. А єдиними ми станемо тоді, коли в кожного з нас буде розуміння України як власної держави, а не колонії чи УРСР 2.0. Тоді, коли пам‘ятники для всіх будуть важливими як і назви вулиць та власні герої. Коли національною ідеєю стане майбутнє тут, а не на заробітках чи в колонії. Коли помре "какая разніца" і українська мова буде нормою для всіх. Україна існуватиме лише там, де переможе українська ідентичність. Саме тоді паспорт стане символом нашої єдності. Наразі ж це омана, яку нам варто всім пережити. В нас, на жаль, дуже різні погляди на розвиток держави. І це проблема, яку Зеленський не помічає. Нам потрібно вибороти Україну перемогою, в тому числі, над нашими ілюзіями