Їх буде 13: Чи оголосить Зеленський перевибори після ухвалення закону про олігархів

Першого робочого дня цього тижня з’явилися відразу два інформаційні приводи, які можуть пролити бодай трохи світла на напрям, у якому рухається підготовка так званого "закону про олігархів".

Скільки олігархів можуть потрапити під закон про олігархів

Спершу член наглядової ради "Укрзалізниці", колишній депутат у парламенті попереднього скликання Сергій Лещенко, з посиланням на не названих інсайдерів оприлюднив перелік осіб, які начебто потраплять під критерії олігархів: Ахметов, Порошенко, Фірташ, Коломойський, Пінчук, Льовочкін, Медведчук, Новинський, Косюк, Бахматюк, Жеваго і подружжя Герег.

І майже синхронно з цим дописом секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов, виступаючи на Всеукраїнському форумі "Україна 30. Безпека країни", заявив: апарат Радбезу вважає, що до категорії олігархів можна віднести 13 осіб, "які мають дуже великий вплив всередині і зовні нашої країни". Прізвищ Данілов не називав, але впадає у вічі, що ця цифра збігається із кількістю названих екснардепом майбутніх об’єктів застосування "антиолігархічного закону". Але ж олігархів в Україні більше ніж 13, чому влада припинила рахувати далі?

Критерії потрапляння в олігархи і методи їх "розкуркулювання"

Нагадаємо, розробити "фундаментальний" законопроєкт про статус олігархів Володимир Зеленський доручив Раді нацбезпеки, Офісу президента і Антимонопольному комітету 15 квітня, за підсумками засідання РНБО. При цьому глава держави пообіцяв, що "олігархів перетворюватимуть на бізнесменів", позбавлятимуть монополізму в галузях економіки і впливу на уряд і парламент. Аналітики припускають, що поява законопроєкту могла бути позичена українською владою в Михеїла Саакашвілі, за часів президенства якого у Грузії з’явився закон про злодіїв у законі. Він передбачав можливість ув’язнення не за конкретні злочини, а за приналежність до певного прошарку чи наявність статусу: визнав, що ти злодій в законі - в тюрму. Щоправда, хитрість була в тому, що злодій в законі за поняттями не має права приховувати, що він ним є. А в українських олігархів такого обов'язку немає. Туманні натяки першого заступника голови Верховної Ради Руслана Стефанчука про якісь сім критеріїв, за якими влада визначатиме, хто олігарх, а хто всього лише крупний бізнесмен, розуміння поки не додають. Як і слова міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, що ініційований президентом закон враховуватиме практику антитрастового законодавства США. Який бізнес, в кого і за якими правилами забиратимуть?

Тому дотепер деталі законопроєкту про олігархів залишаються під покровом таємниці так само як і те, є перелік "олігархів" плодом фантазії самого Лещенка, чи через нього президентський Офіс запускає в інформаційне поле певні тези як "пробні камені".

Кого забули вписати в олігархи

Викликає подив вибірковість у зарахуванні "в олігархи". Скажімо, у переліку не згаданий Андрій Веревський. І дарма, бо його називають одним із найбагатших і впливових не лише в аграрному секторі українців. Можливо, секрет у тому, що Веревському приписують контроль над депутатською групою "Довіра" у Верховній Раді, члени якої систематично голосують в унісон із владною монобільшістю і часто рятують фракцію "Слуги народу" під час важливих голосувань у Раді.

Не згадує Лещенко і одного з найбагатших (за даними ЗМІ) нардепів кількох попередніх скликань, бізнесмена Віталія Хомутинніка. Не знайти в цьому списку Леоніда Юрушева, зять якого, колишній нардеп Скічко, керує Черкаською облдержадміністрацією. Немає там і колишнього міністра часів Януковича Миколи Злочевського, і великого київського бізнесмена у сфері нерухомості Василя Хмельницького, і одеського мільйонера Бориса Кауфмана, і російсько-українського бізнесмена Павла Фукса чи інших персонажів крупного калібру.

Частина "списку Лещенка" збігається зі списком найбільш заможних українців. Як відомо, популярний і визнаний критерій наявності статусу олігарха – присутність у списку Forbes. За цьогорічними даними видання, очолює список незмінний лідер Рінат Ахметов, багатство якого приростає завдяки взаємовигідним стосункам із кількома державними владами в Україні поспіль і успішній роботі "Метінвесту", ДТЕК, банку ПУМБ тощо. Мільярдер володіє низкою телеканалів та інших ЗМІ і впливає на групу депутатів парламенту із різних фракцій (у т.ч. "Слуга народу") і позафракційних.

Далі у цьому списку розташувалися Віктор Пінчук (ключовий актив – "Інтерпайп", у власності низка медіа, вплив на групу нардепів, зокрема тих, кого називають "соросятами") і Костянтин Жеваго (Ferrexpo). Четверту позицію утримує Ігор Коломойський (нафтогазові та металургійні активи, донедавна – доступ до центрів ухвалення владних рішень, потужна медіаімперія із "1 + 1" у центрі). Поруч – його бізнес-партнер, непублічний Геннадій Боголюбов (і це ім’я відсутнє у списку потенційних жертв "антиолігархічного закону" від Лещенка). На шостому місці – власники мережі гіпермаркетів "Епіцентр К" Галина і Олександр Гереги.

"Мільярдер №7" – Петро Порошенко (Рошен, Укрпромінвест, низка медіа, фракція в парламенті). Перелік найбагатших у 2021 році замикає "православний олігарх", партнер по бізнесу Ахметова Вадим Новінський. Власник "Миронівського хлібопродукту" Юрій Косюк, про якого згадує Лещенко, втратив місце в списку мільярдерів через зниження ринкової вартості його ключового активу. Також недалеко від "золотої сімки" власник DCH, харків’янин Олександр Ярославський (його теж немає у "списку Лещенка").

До найбагатших громадян України належить і Віктор Медведчук. Але його статус як олігарха поставлено під сумнів після закриття через рішення РНБОУ пулу телеканалів, які відносили до його сфери впливу. Остаточно ж викинути путінського кума із числа об’єктів "боротьби Банкової з олігархами" може кримінальне переслідування Медведчука. З іншого боку, назвавши Медведчука олігархом і ухваливши спеціальний закон, Банковій буде ще більш зручно стримувати рейтинги ОПЗЖ від неконтрольованого зростання.

Навіщо владі складати списки олігархів

Порівнюючи список найбагатших від Forbes зі списком Лещенка, можна припустити, що в оточенні Зеленського мають намір не стільки приборкати апетити кожної з осіб, яких можна назвати олігархами у класичному сенсі цього визначення, скільки прописати певні критерії, під які надалі підганятимуть своїх політичних чи бізнесових конкурентів. Тому не варто чекати на зарахування в олігархи впливових у оточенні чинного глави держави постатей. Таких, скажімо, як брати Шефіри, молодший з яких, Сергій, працює першим помічником президента і, за даними ЗМІ, користується значним впливом на настрої і дії гаранта.

І ще питання – як у цьому законі буде прописано критерії і механізми обмеження олігархічних впливів. Припустимо, Коломойського чи Пінчука з Ахметовим визнають олігархами. І що далі? Навряд чи програми на їхніх телеканалах почнуть виходити із позначкою "Обережно! Створено на телеканалі, який належить олігарху …". Та й інші запроваджені майбутнім законом обмеження на бізнесову чи іншу діяльність тут же оскаржать у судах аж до європейського суду з прав людини команди найдорожчих юристів, послугами яких користуються наші найбагатші співвітчизники. Їхні шанси здобути перемогу над державою Україна не видаються примарними.

Тож у історії із законом про олігархів ще дуже багато незрозумілого. Приміром, якщо названі або інші особи потраплять до переліку олігархів, тоді виникне нагальне питання перезавантаження парламенту. Бо інакше вони й надалі зберігатимуть контроль над цілими фракціями або чисельними групами депутатів, у тому числі і в "Слузі народу". А якщо олігархам заборонять займатися політикою чи фінансувати партії на виборах, тоді виникне ще одне питання: чи не є це порушенням конституційних прав громадян бути обраними.

І ще один нюанс: коли одних багатіїв, "чужих", обмежать у можливості займатися політикою, а "своїх" до списку олігархів не внесуть, доля виборів буде визначена ще до їхнього оголошення.