Гранти для недоучок: Чи потрібна Україні реформа вищої освіти під час війни

60% студентів навчатиметься безоплатно? Правда чи маніпуляція

"Сьогодні у нас 60% студентів навчаються на контракті. Наша мета – щоб 60% студентів отримували різні види державної підтримки: держзамовлення, гранти, ваучери або, в майбутньому, пільгові кредити", – сказав прем’єр Шмигаль. Він наголосив, що державне замовлення стосуватиметься насамперед спеціальностей, які потрібні країні. Держава оплачуватиме навчання для найкращих студентів таких спеціальностей, а після успішного закінчення університету пропонуватиме перше робоче місце. Чи не йдеться про повернення до практики обов’язкового відпрацьовування випускниками освітніх закладів державної чи комунальної форми власності? Уточнення має бути в тексті законопроекту.

Отже, напрошується наступний висновок: держзамовлення скоротиться для певної групи спеціальностей, насамперед модних – юристів, економістів, менеджерів. Скоріше за все, "поріжуть" його і для переважної більшості гуманітаріїв. Логіка зрозуміла: країні для повоєнної відбудови потрібні будівельники, інженери, технологи, а не філософи з філологами. Але для професорсько-викладацького складу вузів, у долі освітніх послуг яких суттєве місце займають суспільно-гуманітарні науки або, приміром, правознавство, урізання і перерозподіл коштів на держзамовлення – погана новина.  

Не все пропало, запевняють в уряді. Там планують державні гранти, які дозволять повністю або частково покрити витрати на навчання. Прем’єр Шмигаль каже: гранти не потрібно буде повертати чи відпрацьовувати, а на їхній розмір впливатимуть результати зовнішнього оцінювання знань та обрана спеціальність. Отже, переконує глава Кабміну, кількість вступників, які отримають фінансову підтримку, "суттєво збільшиться за рахунок більш справедливого розподілу такої підтримки". Крім того, потенційні здобувачі вищої освіти зможуть взяти пільгові кредити. Кредит на здобуття освіти можна взяти і зараз, тому ноу-хау тут немає. Процедура отримання таких позичок регулюється кількома діючими урядовими постановами, ухваленими протягом 2015-2018 років. То ж якщо уряд не планує розширити число осіб, які можуть отримати пільгові кредити на навчання, та спростити умови, це не надто додасть вузам абітурієнтів.

Повертаючись до грантів, звернемо увагу на чотири моменти. Перший: така форма заохочення школярів до успішного складання ЗНО – похвальна. Але справа в тому, що діти, які мають високі бали із зовнішнього оцінювання, майже стовідсотково потрапляють на бюджетне навчання й без державних грантів. Другий момент: якщо деякі спеціальності, як от правознавство, вилучать з переліку напрямків, на які є держзамовлення, або введуть обов’язкове відпрацювання для тих, хто вчитиметься на держзамовленні, тоді гранти від держави стануть у нагоді. Третій момент: треба забезпечити дотримання прозорості і справедливого підходу до розподілення державних грантів для здобуття освіти в різних галузях, а не лише в тих, які будуть визначені пріоритетними.

Четвертий момент: де держава візьме гроші на гранти? У Міносвіти пояснюють: бюджетників стане менше, але держава доплачуватиме контрактникам. "Формально здобувач освіти вважатиметься контрактником, але держава буде платити 80% чи 90% за цей контракт шляхом надання грантів", пояснював нещодавно заступник міністра освіти Михайло Винницький. Щоб така система запрацювала, очевидно, кількість бюджетних місць має бути скорочена дуже суттєво. Чи вистачить зекономлених коштів для компенсації контрактникам?

Нововведення стосуватимуться тільки тих, хто вступить на навчання у 2024 році. Статистика каже, що вищу освіту в Україні здобуває понад 1 млн осіб. До 2022 року кількість бажаючих отримати диплом скорочувалася, проте за роки повномасштабного вторгнення чисельність студентів різко пішла вгору. Пояснення просте – це лазівка для військовозобов’язаних після 27 років. Депутати поки ламають списи навколо нових мобілізаційних процедур, але лазівку для студентів-ухилянтів точно закриють. Тобто у 2024-му аномальної кількості першокурсників не буде, проте все одно вступить багато, бо студенти отримують відстрочку.

Зараз спрогнозувати кількість майбутніх студентів складно, але судячи з останніх років, кількість зарахованих на бюджет становила приблизно 60 тис. При цьому середня вартість навчання одного бюджетника – близько 70 тис. Отже, якщо скоротити кількість бюджетних місць, держава отримає чималу суму для часткової компенсації контрактникам, які демонструють успіхи у навчанні. 80 чи 90 відсотків – це показники перебільшені, але якийсь стимул навчатися цілком досяжний. Якщо, звісно, окремі вузи знову не набиратимуть на контракт усіх, хто принесе документи. І гроші. Простіше кажучи, чим більше студентів вступить, тим меншими виявляться суми грантів.

Якої реформи потребує вища освіта і в чому причини саботажу

Система грантів чи радше стипендій на навчання, поширена у світі. Часто університети використовують її для заманювання до себе потенційно успішних студентів та іноземців. За грантовими програмами навчаються за кордоном і багато українців. Тому ідея використати кошти, зекономлені на скороченні держзамовлення, для зацікавлення молоді навчатися вдома – своєчасна. Але цього замало, адже жоден фінансовий момент не компенсує якості освіти. Давати гранти для недоучок – шлях у нікуди. Не даватимуть гранти на підготовку неякісних фахівців і працедавці, залучення яких до процесу дуже важливе. То ж якщо у Кабміні вирішили здійснити масштабну реформу "вишки", а не просто такою соціально дражливою темою перебити ще більш дражливу тему нових правил мобілізації, тоді потрібно робити й інші кроки. Однак при цьому не наламати дров.

Поряд із обговоренням змін до формату державної підтримки студентів триває ще кілька процесів – у планах МОН зменшення кількості вузів, завершення реформи старшої школи та перехід до навчального процесу у вузах за індивідуальними освітніми траєкторіями. Ці процеси пов’язані з переходом України на європейські стандарти. Плани оптимізації університетів включають у себе кілька складових: розділення вищої та передвищої освіти, себто університети хочуть позбавити можливості мати власні коледжі, а також відібрати право створювати відокремлені територіальні філії. Освітяни мають аргументи проти цього: кількість університетів має регулювати не держава, а освітній ринок. Якщо на ньому вистачає місця всім вузам і вони навіть в нинішніх умовах набирають студентів, то навіщо ламати працюючу систему лише задля копіювання європейських стандартів.

Другий процес щодо реформування старшої школи мав відбутися ще до великої війни. Однак проти розділення дітей після 9 класу на тих, хто продовжуватиме навчання в школі і далі претендуватиме на вступ до вузу, та на тих, хто не пройде фільтр оцінок і тестів та опиниться в коледжах, виступало багато освітян, політиків та громадських активістів. Зараз міністр освіти Оксен Лісовий пропонує дещо іншу схему: після 9 класу учні йтимуть або до академічного коледжу, або до професійного, де навчатимуться ще 3 роки. З першого коледжу йдуть до вузів, з другого – на ринок праці. Противників такої ідеї вистачає. Головний їхній аргумент: підтримуваний державою розподіл громадян на сорти ще з дитячого віку призведе до глибоких внутрішніх конфліктів. А контраргумент, що подібна практика успішно працює у цивілізованому світі, наштовхується на стереотип про обов’язковість вищої освіти для просування по кар’єрним сходам.

Що ж до впровадження індивідуальних освітніх траєкторій, відповідний законопроект був внесений Денисом Шмигалем наприкінці жовтня і через місяць ухвалений за основу. Хоча в Міносвіти й нахвалюють своє ноу-хау, в освітянському середовищі спроби оптимізації сприйняли насторожено. Нагадаємо основні позиції документу. Перша: заочна і вечірня форми навчання скасовуються, натомість розширюються можливості дистанційного навчання. Друга: кожен здобувач освіти може сам визначати свою освітню траєкторію, тобто обирати предмети, спеціальність, терміни навчання – хтось завершить за три роки, хтось за вісім. Третя: студент вступає навчатися не на спеціальність, а на галузь. Після першого чи другого курсу в разі демонстрування певного рівня успішності здобувач освіти сам обирає собі спеціальність. Якщо вона буде в межах обраної галузі, тоді він зберігає за собою бюджетне місце. А поки людина намагається зорієнтуватися, вона навчається на міждисциплінарних програмах бакалаврського рівня.

Саме остання позиція викликала в освітян зауваження. Вони остерігаються, що після перших двох років навчання втратять студентів. А, отже, робочі місця і заробітну плату. Міждисциплінарні програми – це галопом по Європах. Професорсько-викладацький склад наших вузів готувався в якості викладачів, а не проповідників, а щоб студент обрав твою спеціальність, одних тільки знань виявиться замало. Тому у вузах вважають, що в цілому індивідуальні траєкторії непогана ідея, проте реформатори з МОН живуть в царстві простих рішень. Чи у світі мрій, в яких калькування стандартів вищої освіти окремих західних країн спрацює і в нас.

Складно сказати, чи варто уряду влаштовувати широке обговорення планованих ним освітніх реформ. Тут можна згадати хайп після заяв міністра Лісового про наміри скоротити кількість предметів у школах. З того нічого не вийшло, але лемент здійнявся шалений. Проте слід пам’ятати минулий досвід: коли зміни в освіті впроваджувалися згори, то вони саботувалися внизу. Якщо Лісовий зі Шмигалем пройдуться тими ж граблями, тоді понабивають собі гуль. А реформа так і залишиться недоведеною до пуття.