Скоротити предмети у школі: Чи полегшить життя дітей міністр освіти Лісовий

Що пропонує Лісовий і чому українці його не так зрозуміли

Через скандал із плагіатом у дисертації старт на посаді міністра освіти видався для Оксена Лісового непростим. Depo.ua детально аналізував, з чим зіткнувся очільник МОН і чому проблему некоректних запозичень у його науковій роботі перебільшують. Нині про цей скандал майже не згадують. А щоб забули зовсім, чиновник вирішив зацікавити суспільство іншими темами. Серед них — ідея зменшення кількості предметів у школі.

Лісовий оприлюднив ініціативу у "Фейсбук", закликавши спільноту до її обговорення. "Фактично питання стоїть не стільки про те, скільки має бути предметів, а як оптимізовані навчальні програми, яке навантаження отримують діти на уроках і на домашнє опрацювання, в якій формі відбувається навчання", — уточнив міністр. Однак ЗМІ новину про плани МОН подали переважно із заголовком "Міносвіти пропонує зменшити кількість предметів у школі". Через це виникла колізія: по-перше, Лісовий тільки запропонував обговорити тему, а не пообіцяв зменшити кількість предметів; по-друге, мова радше йде про оптимізацію навантаження на школярів, а не про механічне скорочення навчальних дисциплін. Непорозуміння довелося виправляти самому міністру. Він ще раз уточнив: ключові дисципліни — історія України, українська мова, хімія, фізика, математика, біологія — повинні залишитися. "Ми говоримо про оптимізацію програми, про її концентрацію корисними знаннями, про ті дисципліни, якими, можливо, можна пожертвувати. І сьогодні це питання експертів", — зазначив посадовець. Отже, фізику і хімію, з якими багато дітей не дружать, в програмі залишать. Що ж тоді з неї приберуть і чи не є тема скорочення предметів пустопорожньою балаканиною?

З десяток ложок меду від батьків і ложка дьогтю від учителів

Із обговорення пропозиції Лісового у мережі можна зібрати товсту папку з рекомендаціями, як реформувати шкільну програму, а не просто зменшити кількість предметів. Зупинимося на найактуальніших пропозиціях. Перша: розвантажити вчителів від масиву папірців, які вони змушені оформляти в школах. Друга: зменшити кількість дітей у класах, аби учитель міг приділяти вихованцям більше уваги. Третя: почистити програми і підручники, де вистачає складного, а часто зайвого матеріалу. Четверта: проблема не тільки в кількості предметів, а й в тому, що школярів перевантажують домашніми завданнями. Тому домашку потрібно суттєво скоротити. П’ята: вчителі мають викладати сучасно і цікаво. Ця пропозиція вічна — претензії до вчителів через нецікавість навчання пройшли крізь віки. Шоста: замість уроків зробити пари, як у коледжах і вузах. Сьома: потрібні інтегровані курси із залученням цифрових технологій. Восьма: не придумувати велосипед, а запозичити навчальні програми передових в освітній сфері країн Європи, перекласти українською і навчати наших дітей за євростандартами. В країнах ЄС дійсно шкільних предметів менше, а загальний рівень освіти там вищий. Дев’ята: такі предмети, як фізика чи хімія, впроваджувати у старшій школі, де вже буде профільна спеціалізація, а не з 7 класу. У сьомому і восьмому класах доречно ввести інтегрований курс для поступового підведення дітей до цих складних дисциплін. У нинішній програмі з тієї ж фізики багато лабораторних робіт і задач, які відбивають у дітей бажання вивчати цей предмет. Десята пропозиція: дати більше свободи школам, щоб ті могли на власний вибір обирати варіативну складову, враховуючи наявність у своїх школах вчителів, здатних якісно викладати ті або інші предмети. Були й інші пропозиції, як от додати до шкільної програми предмети з етики чи сексуального виховання за рахунок скорочення низки інших предметів, але обмежимося десятьма, які найчастіше згадуються при обговоренні пропозицій міністра Лісового. Хоча, вочевидь, перелік освітніх пропозицій батьків наших школяриків довший.

При цьому зауважимо, що, на відміну від батьківських порад, учительська спільнота до планів МОН поставилася насторожено. І не тільки тому, що освітяни дуже консервативні і бояться реформ. Пояснення слід шукати в іншій складовій — скорочення кількості предметів лякає вчителів тим, що може позначитися на їхній кишені. Куди держава і так кладе грошей небагато. На сайті Нової української школи є цікавий допис вчителя історії, громадянської освіти та основ здоров’я, переможця Global Teacher Prize Ukraine-2020 Василя Дяківа, який аналізує ініціативу нового міністра освіти з позицій вчительської спільноти. Він підтримує скорочення кількості предметів у школі, але пропонує робити це поступово, почавши з пілотного варіанту. Такий пілот міг би бути організований через зменшення навчальних предметів, які оцінюються бально, і збільшення кількості тих, проходження яких буде зараховуватися. Інша проблема — реформування оплати праці педагога. Йдеться про оплату за конкретні години. Виходить проста математика: якщо зменшиться кількість предметів, то зменшиться погодинна зайнятість, а отже й оплата праці. Коли ж у школах впроваджуватимуть інтегровані курси, це призведе до звільнення багатьох учителів. Вони опиняться серед безробітних. Пан Дяків задається логічним запитанням: яким буде результат розвантаження школярів, тобто що вони отримають в кінці свого навчання у школі. На його думку, перед тим, як запуститься процес зменшення кількості предметів, треба добре прорахувати ефект, "інакше — популізм, дилетантство, бажання знайти прості відповіді на складні питання. І зрештою — дорога в нікуди".

Отже, батьки та активна громадськість за скорочення кількості шкільних предметів, а вчительська спільнота просить не поспішати. Як знайти золоту середину між цими полюсами? Для початку треба зрозуміти: ініціатива міністра Лісового обговорити проблему з широким загалом є першим кроком до реформування чи піаром для привернення уваги до себе як чиновника, на якого покладаються значні сподівання. Справа у тому, що тема зменшення кількості дисциплін у школі не нова, проте завжди актуальна. То ж її час від часу витягають із політтехнологічних схронів. Приміром, у 2011 році скоротити кількість шкільних предметів обіцяв одіозний Дмитро Табачник. Правда, це стосувалося тільки 11-класників. І як зразок він наводив росію.

Про зменшення навантаження на школярів багато говорили і у 2017 році, коли приймався закон про освіту. Йшлося про впровадження інтеграційних курсів словесності (мова і література), математики (алгебра і геометрія), людина і природа (біологія, географія, фізика, хімія, астрономія) тощо. Однак далі розмов не пішли з двох ключових причин. Перша: інтеграційні курси зробили б безробітними масу вчителів, а це джерело соціальної нестабільності. Друга: громадськість була шокована аж надто значною інтеграцією, сумніваючись у тому, що це позитивно відобразиться на знаннях дітей. Тоді вирішили відкласти проблему на потім. Потім — затяглося. І ось міністр Лісовий пообіцяв зрушити воза з місця. Смілива обіцянка з огляду на війну та очікувані повоєнні проблеми в країні. То ж не виключено, що ініціативу порізати шкільну програму як актуалізували, так з плином часу покладуть назад до архівів політтехнологів. До наступного слушного разу.