Партія мерів: VIP-агітатори, тінь Ахметова та "спаринг" для "Слуги народу"

Depo.ua днями писав про партію мерів – новий політичний проект, який, начебто, ініціює мер столиці Віталій Кличко. І з цією метою, за інформацією низки джерел, він вже почав перемовини з міськими головами низки міст країни. Тоді ми припустили, що цей проект – нежиттєздатний з огляду на серйозні ідеологічні розбіжності навіть між мерами міст-мільйонників, не кажучи вже про очільників менших за чисельністю населення міст. Однак об’єднання таки може відбутися, якщо цьому посприяють кілька факторів.

Три фактори на користь "партії мерів"

Перший фактор – "слуги" залишатимуться головними конкурентами мерських політпроектів на місцевих виборах, що підштовхне діючих голів до вимушеного союзу задля створення у міських радах депутатської опори для себе. Інакше перемога на виборах поки безальтернативних Віталія Кличка, Геннадія Кернеса, Геннадія Труханова, Бориса Філатова та інших сильних фігур нічого їм не дасть, бо вони не матимуть своєї більшості в радах.

Рейтинги "Слуги народу" падають, що демонструють останні соцопитування, проте, по-перше, президентська партія все одно залишається лідером зі значним відривом від інших партій, а, по-друге, навіть якщо рейтинг до осені впаде ще на кілька відсотків, то і цього вистачить, аби отримати в місцевих радах численні фракції. З якими доведеться домовлятися. Тому спільна партія для мерів виглядає досить привабливим проектом – якщо вони й не здобудуть свою більшості, то хоча б, заручившись підтримкою інших фракцій, матимуть нагоду створити лояльні коаліції. Аби протидіяти "слугам".

Другий фактор: "слуги" мають намір змінити закон, збільшивши прохідний бар’єр для партій до 5%, крім того, партії, які хочуть балотуватися, змусять це робити одночасно на 2/3 виборчих округів. Це запалить червоне світло перед дрібними і регіональними політпроектами. На які часто-густо роблять ставку мери. Утім, із прийняттям таких нововведень можуть виникнути проблеми. І створять їх не парламентські "меншовики", яким потенційно навіть вигідні такі зміни, адже великі партії здатні пройти і 5-відсотковий бар’єр і накрити своїми кандидатами майже всю мапу, а монобільшість. Опозиція просто не голосуватиме за перекроювання закону, тому що їй на руку звинуватити владу у політичних ігрищах за кілька місяців до виборів. Це може стати їх передвиборчою фішкою.

А от у "зеленій" фракції голосів може не вистачити. Зе-мажоритарники хочуть, аби формування передвиборчих списків віддали їм, однак у вищому керівництві щодо цього існують застереження. Бо, по-перше, не всі мажоритарники продемонстрували відданість політиці партії, що чудово видно по результатах голосування в Раді, а, по-друге, надто ризиковано посилювати своїх же мажоритарників, які можуть стати "царьками" в окремих регіонах. А потім "малювати фігвами" вищому керівництву. Тому результат голосування за означені вище зміни залежить насамперед від "пряників", які Банкова зможе запропонувати "зеленим" мажоритарникам. Якщо всередині монобільшості доторгуються, тоді мерам залишиться два виходи – або домовлятися між собою про спільний проект, або йти на поклін до Петра Порошенка, Юлії Тимошенко чи Юрія Бойка з Віктором Медведчуком. Тобто, обирати між поганим варіантом і ще гіршим.

І, третій фактор – зацікавленість у союзі мерів інших гравців. Йдеться, насамперед, про олігархів. Зараз так склалося, що ні в кого з них нема "золотої акції" ні в парламенті, ні в політикумі загалом. Проте ситуація для них може поліпшитися після місцевих виборів, завдяки яким вони отримають вплив у цілих регіонах, провівши до місцевих рад та на мерські посади своїх людей. Так, можна традиційно порозкладати яйця в різні партійні кошики, однак куди цікавіше зіграти по-крупному: якщо грабувати, то мільйон, а якщо любити, то королеву.

"Тінь Ахметова" і VIP-агітатори з "епохи бідності"

За джерелами Depo.ua, інтерес до проекту "партія мерів" начебто виявляє найбагатша людина країни Рінат Ахметов. Інші придивляються, однак тут може спрацювати ще одна проста істина – хто перший встав, того і капці. Якщо про Ахметова – правда, тоді ми можемо отримати відроджену "Партію регіонів". Але з дуже простою ідеологією: мери-господарники і їх команди професіоналів проти "слуг"-непрофесіоналів. Враховуючи, що "Опоблок", який пов’язують з Ахметовим, суттєво поступається в рейтингах "ОПЗЖ", "партія мерів" здатна стати чудовою інвестицією в майбутнє: коли спрацює на місцевому рівні, тоді можна замахнутися і на загальнодержавний. Адже рейтинги "слуг" чим далі, тим більше падатимуть, така логіка політичного процесу, і на цьому тлі "свої" мери і "свої" місцеві ради виглядатимуть острівками стабільності. І до того ж - гарними козирями для торгів з Києвом.

Тут би викрикнути: "Бінго!" і поаплодувати автору схеми з реанімації "Партії регіонів" з обличчями мерів, якби не кілька зауважень. По-перше, існує ризик, що цей політичний вінегрет не у всіх регіонах потрапить на святковий стіл. Простіше кажучи, неприродний союз може знизити рейтинги самих мерів. Кличко, Кернес, Труханов в одній "тарілці"? Ну, і кому з них це додасть балів в очах їх виборців?

По-друге, аби проект "злетів", потрібні не лише значні капіталовкладення, а й VIP-агітатори. Тобто, політики першої величини, до яких дослухатимуться виборці, і які зможуть ефективно попрацювати не тільки в телеефірах, а й у полях. Подейкують, що в такій ролі можуть виступити принаймні два колишніх прем’єр-міністри Володимир Гройсман і Арсеній Яценюк. Останній буває на каналі Ахметова і взагалі останнім часом доволі активний в медіа. Сумнівно, що після прем’єрства Арсеній Петрович балотуватиметься десь у мери, тим паче – в депутати якоїсь міської ради. Тому можна припустити, що його повернення у політику за півроку до місцевих виборів не випадкове. Якщо ж активізується й Гройсман, то пазл почне складатися.

Однак і тут є суттєві застороги. Перша з них – нинішні рейтинги екс-прем’єрів. Йдеться не про їх ефективність на посадах, а про оцінку діяльності цих фігур електоратом, який привів до влади "зелену" команду. Простіше кажучи, наскільки переконливими вони зможуть бути в якості VIP-агітаторів. Друга засторога – поки незрозуміло, що ці особи (якщо наше припущення вірне) отримають взамін. Денис Шмигаль, якого пов’язують з Ахметовим, навіть коли б і хотів, не зможе взяти в уряд ні Гройсмана, ні Яценюка. Он Зеленський спробував просунути в Кабмін Саакашвілі і то номер не пройшов, своя ж фракція загальмувала. Утім, є вислів: "ніколи не кажи ніколи". Хто його знає, куди поверне українська політика за рік-півтора, не виключено, що нинішній парламент (та й президент) недосидять свою каденцію, і тоді у "старих облич" з’явиться нагода повернутися в образі рятівників. Та ще й за підтримки "партії мерів", яка до того часу наростить електоральні "м’язи".

По-третє, мабуть, не варто скидати з рахунків іще одну версію – "союз мерів" виконає роль спаринг-партнера для "слуг", потіснивши спільно інших учасників перегонів. Себто, ініціатори проекту можуть бути у змові з Банковою. Простіше кажучи, розігрується комбінація, коли виборці, які голосуватимуть за "господарників" проти "слуг", у підсумку побачать у місцевих радах коаліції між першими і другими. Їм пояснять: все заради стабільності. Така комбінація абсолютно не заважає "господарникам" критикувати владу, звинувачувати її в нефаховості (без перегинів - не чіпати персонально президента та прем’єра), а "слугам" у відповідь – таврувати мерів, бо народної підтримки вистачить і одним, й іншим.  

Проте якщо такий хитрий план "зробити всіх разом" існує, тоді виникає питання до його авторів у коридорах влади: чи прораховували вони ризики феодалізації країни після виборів і посилення однієї з груп впливу, яка згодом просто диктуватиме свою волю Зеленському? Коли ні, тоді їх поведінка подібна до поведінки тубільців, яким європейські колонізатори пропонували дзеркальця в обмін на золото.