Партія мерів: Чи зможуть Кличко, Філатов, Кернес і Труханов перемогти Зеленського

Точніше, аби не ставити воза поперед волів, краще сформулювати питання інакше: чи спроможні мери міст в принципі домовитися про спільний політпроект під місцеві вибори

Політичний оглядач
Партія мерів: Чи зможуть Кличко, Філатов…
Еспресо.ТБ

За джерелами "Дзеркала тижня", кілька днів тому в режимі суперсекретності відбулася перша онлайн конференція зі створення партії мерів. Одним з її ініціаторів був мер столиці Віталій Кличко. Згідно з даними видання, на нараді точно був присутній мер Дніпра Борис Філатов, мери інших великих міст, представники глав Харкова та Одеси. У нараді зокрема брали участь і представники екс-прем'єра Володимира Гройсмана. За задумом, це об’єднання має не лише відстоювати права місцевого самоврядування, але й у перспективі вийти на загальнонаціональний рівень. А осінні вибори до місцевих органів влади повинне стати першим випробуванням для партії мерів.

Самооборона самоврядування чи стара пісня про "господарників"?

Почнемо з того, що в українській політиці в принципі не може бути режиму суперсекретності, тому якщо така нарада відбулася, про її зміст відразу дізналися не лише на Банковій, а і в оточенні олігархів та лідерів загальнонаціональних партій. І вони або протидіятимуть подальшим перемовинам, або долучаться до них в якомусь форматі.

Власне, історія політичних проектів з відстоювання інтересів регіонів та місцевого самоврядування в нашій країні не нова. Ще в жовтні 1997 року було створено Партію регіонального відродження України, яка наприкінці 2001 року після ребредингу стала Партією регіонів. Хоча її батьками-засновниками були діячі не лише з промислових регіонів півдня і сходу (тут варто згадати "київських" Петра Порошенка, Леоніда Черновецького, Володимира Семиноженка), вже дуже скоро саме "східняки", а особливо "донецькі", взяли гору в партії. Зрештою, якщо коротко охарактеризувати цей проект з точки зору захисту інтересів саме регіонів, то обіцяної децентралізації "регіонали" так і не провели. Децентралізація активно почалася вже після усунення ПР від влади в результаті Революції гідності і втечі Віктора Януковича в Росію.

З одного боку, цей процес посилив вплив місцевих еліт, проте з іншого – десь повільність в реформах, десь спокуса центральної влади відіграти назад особливо в питаннях бюджетів, десь просто популізм в стилі "ми – господарники і краще згаємо, як керувати", залишив протистояння регіонів і центру в політичному мейнстрімі. Що на місцевих виборах восени 2015 року дало можливість отримати мандати в радах цілій низці політпроектів, які підняли на свої знамена ідеологію захисту інтересів міст регіонів. Успішними тоді стали "Наш край" (по країні партія отримала 156 місць на посадах голів міст, селищ і сіл); в Одесі партія мера Геннадія Труханова "Довіряй справам" стала першою, в області – третьою; партія "Відродження" з Геннадієм Кернесом серед своїх облич стала першою у Харкові і області, а також в Ужгороді; "партія Герег" "За конкретні справи" перемогла на Хмельниччині; партія "Черкащани" стала другою в Черкаській області; партія "Рідне місто" передувала на виборах до Чернівецької міськради і стала другою за кількістю мандатів у Полтавській міськраді, а "Вінницька європейська стратегія" обійшла всіх на виборах до Вінницької міськради. Тобто, виборчі перегони 2015 року підтвердили, що місцеві еліти не лише здатні до політичної мімікрії, швидко змінюючи портрети президентів у своїх кабінетах, але й мають дієвий механізм самовиживання при будь-якій владі на Печерських пагорбах.

З огляду на те, що після карколомного сходження на політичний Олімп спочатку Зеленського, а потім і його "слуг" місцеві еліти знову опинилися в ситуації самовиживання, їх об’єднання в спільний політпроект виглядає доволі реалістичним. Особливо якщо врахувати наміри влади переписати виборчий кодекс.

Хто і як штовхає мерів до вимушеного союзу

Нагадаємо: йдеться про збільшення прохідного бар’єру для партій до 5%, крім того, партії, які хочуть балотуватися, мають це робити одночасно на всій території України - на 2/3 виборчих округів. Також зміни стосуються розмірів грошової застави. Проти змін до виборчого кодексу вже виступила низка позапарламентських партій. У спільній заяві вони застерегли владу від партійної монополізації, назвали зміни антиконституційними і такими, що суперечать Європейській хартії місцевого самоврядування. У той же час позицію монобільшості озвучив голова партії "Слуга народу" і заступник голови фракції Олександр Корнієнко: нововведення потрібні для того, аби зменшити ризики місцевого сепаратизму з боку локальних партій та позбутися "феодалізму" в місцевих органах влади.

В його словах є раціональне зерно. Проте запропоновані новели передусім вигідні правлячій партії, до якої тепер вишикуються ще довша черга з бажаючих отримати мандати у місцевих радах, та рейтинговим партіям, представленим у парламенті. А от політпроекти містечкового штибу, за якими бовваніють фігури впливових мерів або "князьків", дійсно ризикують залишитися біля розбитого корита. І варіант, про який розповіли джерела "Дзеркала тижня", виглядає реалістичним: коли корабель тоне, сядеш у рятівний човен навіть з ворогом. 

Підштовхує мерів та інших регіональних лідерів до вимушеного єднання й сама влада. Мало того, що областям порізали бюджети під карантинним приводом, так ще й намітився серйозний конфлікт через непослух мерів кількох міст щодо продовження карантину. Про його послаблення у своїх містах вже заявили в меріях Черкас, Дніпра, Мукачевого. Схоже, на Банковій вирішили поставити на місце неслухняних градоначальників і показати, хто в країні господар. Однак робиться це настільки незграбно, що лише провокує конфлікти. Мера Черкас Анатолія Бондаренка викликали на допит, а вчора пізно увечері він оприлюднив переписку нібито із заступником ОП Сергієм Трофімовим (нібито, бо цілком можуть списати на якогось "Джокера") з погрозами на свою адресу. "Моя відповідь: ви забули, в якій країні живете", - прокоментував отримані погрози Бондаренко.

До речі, як тут не згадати Кернеса, який на початку карантину відмовлявся запроваджувати його в Харкові. Мабуть, зараз йому нічого не заважатиме вчинити як його колеги в Черкасах і Дніпрі – послабити застережні заходи. На знак солідарності.

Амбіції, страх "кидка" і гешефт олігархів. Що не так із планами мерів

Однак скрутити Зеленському і Шмигалю велику колективну дулю через карантин – одне, а дійсно об’єднатися у спільну партію – зовсім інше. Бо, по-перше, всі потенційні союзники надто амбітні. Тобто, якщо затівати серйозну гру, то потрібне вже нині розуміти, хто і що з неї матиме у підсумку. Особливо, коли йдеться про реалізацію загальнонаціонального політичного проекту. Простіше кажучи, питання номер один, хто його очолить. Можна, звісно, піти по шляху створення багатоголового керівного органу, проте це шлях в нікуди. Інша проблема – від союзу з Кличком Кернес і Труханов в очах свого електорату, певною мірою проросійського і "совкового", втратять. Так само втратить у Києві Кличко у випадку спілки з Кернесом і Трухановим. А виставляти першою особою Філатова… Який від цього зиск трьом вище перерахованим?

Тобто, ми ведемо до того, що партія мерів, вочевидь опозиційна до Зе-команди, можлива тоді, коли її провідні гравці вже на стадії переговорів розумітимуть, хто і який приз отримає. Повторно стати мерами має шанси кожен із них і поодинці, серйозних конкурентів на горизонті поки не видно. Отримати більшість у міських радах? Це вже цікавіше. Але тут виникає питання, під яким брендом, бо бренду "партія мерів" нема. "Довіряй справам", "УДАР" чи ще під якимсь, який треба буде швидко розкручувати? Щось не віриться, що одесити чи харків’яни масово побіжать голосувати за партію "УДАР", а кияни – за "Довіряй справам".

Другий момент, який стоятиме на заваді появі конкурентного проекту мерів – їхня орієнтованість на різні, часто супротивні групи впливу. Приміром, і Кличко, і Філатов, і Кернес із Трухановим перетиналися на своєму життєвому шляху з Ігорем Коломойським. Перші з цієї четвірки з ним не в ладах. Двоє інших – в нейтралітеті. Така сама історія буде, якщо взяти кожного з олігархів – з кимось у мерів стосунки, як то кажуть, ділові, а з кимось – конфронтація. Не врахувати у списках інтереси олігархів – такого в українській політиці не буває. Тим більше, коли йдеться про перспективу загальнонаціонального проекту, вітчизняні багатії повинні розуміти, які шанси на проведення своїх людей по списках цієї партії до парламенту, на кого ставити в разі президентських виборів і так далі. А тут ще на стадії самої ідеї через суттєві ідеологічні розбіжності та зайву амбіційність учасників успішність цього проекту виглядає доволі примарною.

І третій момент, який заважає – очікування "кидка". Чому в українській політиці так важко домовлятися? Бо кожен очікує, що інший переговорник "кине", "зрадить". Хтось же злив журналістам інформацію про суперсекретні переговори! То де гарантія, що учасники політпроекту не побіжать відразу "стукати" на Банкову, аби випередити інших, з ким щойно мило бесідували на тему "як нам врятувати Україну"?

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme