Газові борги: Як місцеві громади розплатяться за тарифний популізм

Вчора Верховна Рада ухвалила закон з громіздкою назвою "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Цим актом здійснено спробу "розрулити" внутрішню боргову кризу, яка постала у весь зріст як фактор повномасштабного зриву наступного опалювального сезону. І чиновники покладають велики надії на те, що новий закон спрацює та в жовтні у батареях зажевріє тепло. 

Але залишається багато питань щодо того, хто ж в кінцевому рахунку заплатить за це "свято життя". І чи не викличе вигаданий державою механізм розподілу відповідальності нарікань з боку тих, хто оплачуватиме фінальний рахунок.

Ланцюг газових боргів

Тим часом, коли галузь комунальних послуг з кожним наступним сезоном захоплює все більшу долю сімейних бюджетів простих українців, чиновники намагаються перекласти відповідальність за провали та на когось іншого. Це і МВФ з Європою з їхніми вимогами встановити ринкові ціни в комуналці, і боржникі-споживачі, і місцева влада.

Буквально недавно так сталося з провалом виплати субсидій, коли місцеву владу звинуватили у зриві процесів. Хоча було очевидно, що причина -  недопрацьовані нови алгоритми уряду і Мінсоцполітики щодо верифікації субсидіантів, через які значна частина домогосподарств опинилася поза парасолькою державної допомоги.

І от тепер держава намагається вирішити ситуацію, що ставить під загрозу опалювальний сезон.  Наразі ланцюг газових боргів охоплює всю мережу системи газопостачання, опалення та гарячого водопостачання держави.

Раніше держава встановлювала занижені тарифи для населення, які не покривали витрат теплокомуненерго. Компанії-постачальники біднішали і накопичували борги перед НАК "Нафтогаз України". Також у борговій петлі опинилися сипостачальники-посередники та  оператори газорозподільчих систем.

Обтяжує ситуацію і відсутність лічильників у деяких домогосподарствах. через що газ можуть витрачати безконтрольно і відносно безкоштовно. 

Тож замість того, щоб наводити лад на ринку та оптимізувати процеси, влада ховала голову у піску. Наразі ж ситуація обросла судовити рішеннями та виконавчими провадженнями: чимало теплокомуненерго опинились в умовах арештів рахунків та майна.

Минулої зими ще вдавалося якось зберігати удаваність працюючої системи, коли постачання газу відбувалося за допомогою чиновницького тиску, гарантійних листів та інших принад ручного режиму. Проте було очевидно, що увійти в такому стані у наступний опалювальний сезон не вдасться - компанії, що фактично збанкрутували, не могли здійснювати свою діяльність.

На кого перекладуть газові борги

Тож аби хоч якось провести опалювальний сезон 2021-22 років, потрібно як мінімум вивільнити потужності та банківські рахунки виробників тепла з полону кредиторів. І забезпечити можливість їм придбати газ для тепловиробництва.

Ухвалений закон передбачає "врегулювання заборгованості" для гравців ринку комунальних послуг. Для того, аби претендувати на участь у програмі, вони мають подати низку документів, звірити свої борги з постачальниками та операторами і портапити у "Реєстр теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії".

Цей реєстр веде Національна комісія з регулювання комунальних послуг (НКРКП). І саме цей орган, за новим законом, узгоджуватиме суми боргів, які підлягатимуть врегулюванню. 

Як можна зрозуміти з тексту проекту закону, врегулювання відбуватиметься шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації. Це, як можна зрозуміти з логіки законодавця, дещо різні процеси. В першому випадку йдеться про те, що борги будуть ліквідовуватись за рахунок коштів Державного бюджету. Але бюджет використовуватимуть щодо обмеженого коліапитань. Ймовірно, йтиметься про компенсацію того газу, який "випарувався" під час процесу транспортування та споживання - в результаті розриву між нормативним та реальним споживанням блакитного палива. 

Але конкретики у цьому питанні немає, адже депутати не стали обтяжувати себе розробкою механізму взаєморозрахунків, а поклали його на Кабінет міністрів - уряд ще має розробити умови та передбачити кошти у спецфонді державного бюджету на ці процедури. А це, як відомо, питання довге і невідомо, чи взагалі має шанс на реалізацію.

Для того ж, щоб повернути підприємствам-боржникам функціональність та позбавити арештів (аби вони змогли восени купити газ та почати виробництво тепла) в Раді вигадали просто зупинити виконання всіх рішень суду зі стягнення боргів з учасників реструктуризації. 

Окрім того, що такий хід по суті є свідомим ігноруванням органом законодавчої влади конституційного принципу про те, що всі судові рішення є обов'язковими до виконання, це по суті  ще й черговий мораторій на стягнення боргів. 

А от з основним масивом заборгованості наші законотворці морочитись не стали. І вирішили все традиційним способом: "взяти й поділити". В законі цей процес названо "реструктуризацією". І полягає він у тому, що всі борги теплогенеруючих компаній мають бути реструктуризовані: суми боргу будуть розбиті на 60 щомісячних (у деяких випадках - більше) платежів, які підприємства мають сумлінно сплатити своїм кредиторам.

Але це зовсім не означає, що борги таким чином списали. Ні, реструктуризація справді матиме місце і вона буде жорсткою. Тобто комунальникам доведеться повернути все останньої копійки. З тим лише послабленням, що скасують штрафи та пені. Й то - лише, якщо платежі надходитимуть вчасно і в повному обсязі.

Звісно тут виникає логічне питання: якщо всі ці підприємства не могли платити навіть поточні платежі раніше і через це опинилися у борговому зашморгу, то як же їм вдасться тепер платити і минулі борги, і забезпечувати оплату газу, який знадобиться для нових сезонів?

Чарівна паличка, якою так невимушено змахнули законодавці, називається "місцеві бюджети". Адже за задумом наших реформаторів, саме місцеві громади мають в рамках задуманої реструктуризації поручитись за виконання підприємствами-тепловиками своїх зобов'язань по накопиченим за минулі роки боргам. Тобто кошти мають витягти зі своїх засік саме місцеві бюджети.

І такі гарантії на місцеве самоврядування повісять не лише щодо комунальних підприємств, що ще можна бодай якось обгрунтувати.  А й по боргах приватних комерційних структур, які здійснюють надання комунальних послуг на окремих територіях.

Першими від такого бачення реформаторської справедливості "прифігіли" місцеві очільники. Вони зрозуміли, що саме їх з їхніми бюджетами в цій ситуації зробили відповідальними і змусять розрахуватись за багаторічну недолугу політику догоджання електорату низькими тарифами.

Поки що, щоправда, публічне обурення цим висловив лише мер Маріуполя Вадим Бойченко. Він, як можна зрозуміти з його заяви, розраховував на списання боргів для підприємств галузі. А натомість - отримав реструктуризацію з додатковими обов'язками гарантій. Для Маріуполя це - 1 млрд грн. "Якщо цю суму "переведуть" на плечі громади, місто не зможе розвиватися. Грошей на ремонт шкіл, лікарень, доріг не буде", - заявив міський голова.

Звісно, мери українських міст в ті ж роки й самі вмочили вуса у весь цей тарифний абсурд та отримували від цього свої електоральні зиски. Проте реальним результатом стане те, що саме місцеві бюджети в нинішній борговій оборудці стануть крайніми та заплатять за всіх інших.

Варто чекати, що до невдоволення Бойченка незабаром приєднаються й інші місцеві очільники, які ще більше піділлють масла у вогонь суспільного невдоволення владою.