Гачки для Порошенка, Залужного та інших: Як влада готується атакувати опозицію

Державне бюро розслідувань (ДБР) завершило досудове розслідування у так званій вугільній справі, в якій фігурує п’ятий президент України Петро Порошенко. Слідство відкрило доступ до матеріалів розслідування стороні захисту. Про таке у відповідь на запит у ДБР повідомили сайту "Главком". У свою чергу адвокат Порошенка Ілля Новіков зазначив: жодної сенсації немає. "Вугільна справа" в цілому така, що з нею слідство дуже не хоче йти до суду, бо всі їхні косяки і свавілля, що там наростали з початку цієї справи, вийдуть на світ", вважає адвокат.

Отже, коли справа піде до суду, сказати складно. Але чомусь саме зараз відбувається реанімація справи (поки через медіа), по якій у січні 2022 року суд навіть обирав запобіжний захід. І це неспроста. Другий момент – судовий процес, коли б він не розпочався, висвітлюватиметься всіма ЗМІ, в тому числі зарубіжними, які вказуватимуть на політичну мотивацію кримінального провадження. Нагадаємо: статті Кримінального кодексу, за якими Порошенку ще 20 грудня 2021 року оголосили підозру у "вугільній справі" – 111 (державна зрада) і 258-3 КК (створення терористичної групи чи організації та сприяння їм) – дуже важкі, обидві передбачають тюремне ув’язнення від 8 до 15 років.

Контрабанда вугілля з ОРДЛО: справа, якій скоро 9 років

Після зміни влади в Україні в 2019 році Порошенко став фігурантом чисельних кримінальних розслідувань, які переважно вже припинені. Що ж до "вугільної справи", то вона, очевидно, у 2021 році здавалася слідству і тим, хто, мабуть, його контролював, найбільш перспективною. Хоча самій цій історії вже багато років. Розпочалася вона у квітні 2015 року, коли співробітники СБУ затримали на Луганщині 35 вагонів з антрацитом, який везли з непідконтрольних територій "ЛНР". Почалося розслідування, в контексті якого періодично спливала інформація про можливу причетність до завезення цього вугілля когось з вищого керівництва. Але розслідування результатів не дало, або про них просто не повідомлялося. І от 8 жовтня 2021 року тодішні голова СБУ, а зараз простий адвокат Іван Баканов, і генпрокурор Ірина Венедіктова, нині посол України в Швейцарії, провели спільний брифінг, під час якого повідомили нові подробиці у "вугільній справі". Того ж дня по ній підозру у державній зраді отримав Віктор Медведчук. Він перебував на той момент під домашнім арештом по іншій справі. Під час брифінгу двох високопосадовців оприлюднили аудіозаписи начебто розмов Медведчука з росіянами, в яких фігурувало і прізвище Порошенка. Але на тому брифінгу п’ятого президента прямо в причетності до оборудки з вугіллям не звинувачували, в оприлюдненій схемі були названі два прізвища, які у справі є донині: Віктор Медведчук і бізнесмен Сергій Кузяра.

12 листопада 2022 року підозру у цій справі ДБР повідомило екс-міністру енергетики (2014-15 рр.) Володимиру Демчишину і викликало його на допит. Так суспільство дізналося про третього фігуранта. Колишній посадовець на допит не прийшов і його оголосили в міжнародний розшук. Ну і 20 грудня, як вже згадувалося, підозру оголосили Порошенку. Причому підписала її не Ірина Венедіктова, а її тодішній заступник і т.в.о. Олексій Симоненко. Його звільнив 23 січня 2023 року вже генпрокурор Андрій Костін. За власним бажанням, але після гучного скандалу, коли з’ясувалося, що підписант підозри попри пряму заборону президента Зеленського їздив до Іспанії.

Суть підозри зводилася до наступного: "діючи за попередньою змовою групою осіб, зокрема з-поміж представників вищого керівництва російської федерації, сприяв діяльності терористичних організацій "ЛНР" та "ДНР". Схема, яку описало слідство була такою: у 2014 році за змовою з Медведчуком тодішній президент доручив генпрокурору та міністру внутрішніх справ створити перешкоди для виконання контракту з постачання вугілля з ПАР а також почати кримінальне переслідування керівника "Укрінтеренерго". Depo.ua у грудні 2021-го описував суть цієї справи та можливі наслідки.

Апогею ця історія досягла у січні 2022 року, коли Порошенко, якого перед тим оголосили у розшук, повернувся з-за кордону і пішов до суду, де йому мали обрати запобіжний захід. Depo.ua детально описував хронологію подій того дня. Який завершився без судової ухвали. Через два дні Печерський суд таки запобіжний захід обрав – особисте зобов’язання та здача документів, які дають право на виїзд за кордон. Хоча для суспільства був очевидним провал посадки Порошенка, до повномасштабного російського вторгнення ця тема трималася в інформаційному мейнстрімі. Зокрема, адвокати п’ятого президента звинувачували силовиків у вибиванні фальшивих свідчень із фігурантів справи, серед інших називали й Сергія Кузяру. Він вийшов із СІЗО в січні 2022 р., після чого публічно заперечував сам факт існування злочинної групи, про яку казало слідство. Востаннє про "вугільну справу" було чутно у травні 2022-го, коли СБУ оприлюднила відео свідчень Медведчука. В них кум путіна "співав" і про вугілля з ОРДЛО, і про ділянку нафтопродуктопроводу "Самара – Західний напрямок", знану як "труба Медведчука". Її днями нарешті повернули у власність держави. З опублікованих показів суспільство мало зрозуміти: Порошенко і Медведчук – подільники. 21 вересня 2022 року колись дуже впливового проросійського діяча обміняли на "азовців". Зараз він перебуває в росії, займається там якимсь маргінальним прожектом.

Чи свідчитиме Медведчук у суді по відеозв’язку, чи йому просто зарахують попередні свідчення, сказати складно. Також кум путіна може як підтвердили покази, так і заявити, що ті отримані під тиском. Обидва варіанти влаштовують  кремль: він отримає можливість впливати під час судового розгляду на внутрішньополітичну ситуацію в країні. А що для цього говорити вигідніше, Медведчуку вже порадять. Не в Києві, звісно. 

По граблях Януковича? Чи дійсно у 2024 році зачистять опозиційне поле

Якби журналісти не поцікавилися у ДБР станом розслідування "вугільної справи", то, мабуть, суспільство і не знало, що там і до чого. Про це каже й адвокат Новіков. Тому поява цієї інформації або випадок – послали запит і отримали відповідь, – або спроба певних осіб відволікти увагу громади від серіалу "депутати не хочуть голосувати за зміни до мобілізації". Чи, наприклад, зашквару СБУ зі стеженням за співробітниками Bihus.info. Але як би там не було, підтвердилося очевидне: війна війною, а зачищення владою політичного поля від потенційних опонентів та опозиції триває за розкладом. Навіть попри очевидний для всіх негативний міжнародний резонанс від політично мотивованих справ. На вищих щаблях влади переконані: партнери не тиснутимуть на неї задля порятунку Порошенка. А якщо тиснутимуть, можна буде поторгуватися? Тут на згадку приходять часи президенства Віктора Януковича, тоді також були впевнені, що західні партнери трохи побурчать через посадку Юлії Тимошенко чи Юрія Луценка, але на якісь радикальні кроки проти України не підуть. Так власне і сталося – угоду про асоціацію з Євросоюзом європейці не ставили в залежність від звільнення репресованих режимом українських діячів та відмови від утисків опозиції. Але те, що самим фактом політичного переслідування попередників режим себе послаблював, робив себе вразливим для внутрішнього і зовнішнього тиску, тоді розуміти не хотіли. Та якщо Янукович і не прагнув до членства України в ЄС та НАТО, то зараз ситуація докорінно інша. Євроінтеграційний процес на марші, але вистачає і скептиків, які обов’язково скористаються виступити проти повноцінного членства України, звинувативши владу в авторитарних замашках, створенні культу особи президента та утисках опозиції. Додайте сюди варіант провалу "вугільної справи" в суді... 

Безгрішних у політиці немає, це твердження не оскаржується. Однак практика підвішувати опонентів на гачок кримінальних справ – дуже небезпечна. Тут багато написано про справу, де поєднали Порошенка і Медведчука, але є й інші справи, які розслідуються і колись їх передадуть до суду. Приміром, відома справа про причини швидкої окупації півдня країни на початку повномасштабного вторгнення. У ній фігурує або згадується багато військових і не тільки. Той таки главком ЗСУ, через це у вузьких колах її називають "справою Залужного". Де гарантії, що в разі його все більш імовірної відставки ДБР чи СБУ не почнуть роздавати підозри і в цій справі? Особливо якщо навколо генерала почне формуватися потужна опозиція.

Як у такому випадку реагуватимуть наші партнери? Скажуть: ми не втручаємося, це ваші внутрішні справи? Такий варіант не виключається, але тільки за умови, коли ситуація на фронті суттєво поліпшиться і наші союзники зможуть переконатися, що "стагнація", як каже президент, успішно подолана. В інших випадках спроби тиску на військових пов’язуватимуть з політичними мотивами вищого керівництва держави. Чи просто особистою неприязню. Подібні мотиви у спробі звільнити Залужного західна преса вже активно обговорює, далі буде тільки більше.

То ж на завершення – кілька висновків. Перший: якщо "вугільній справі" планують дати хід у суд, вона стане лакмусовим папірцем на здатність української влади і судової системи дотримуватися букви закону. Не пройде іспит - Україна отримає ще більше скептиків на шляху до повноцінного членства в Євросоюзі. Робити себе слабкими і так підставлятися під удари зовнішніх сил – повторення темних сторінок нашої історії, які, здавалося б, мали чогось мудрого навчити нинішніх можновладців.

Другий висновок стосується суспільства. Про здатність України до демократії європейського штибу судитимуть не тільки по діях влади, але й по реакції громадян. Виборча весна 2019-го, коли обіцяли когось саджати, давно в минулому, а примара авторитаризму – це, на жаль, сьогодення, і багатьох українців обурює такий стан речей.

Третій висновок: якщо судові процеси чи навіть гучні розслідування щодо критиків активізуються, це може бути свідченням підготовки до виборів. У цьому контексті такі процеси більше нагадуватимуть зачистку політичного поля від опозиційно налаштованих осіб чи навіть хоча б трохи потенційно небезпечних політиків.

Четвертий висновок: коли закрутиться віхола із політично мотивованих справ, то й опозиційно налаштовані діячі не мовчатимуть. Тоді населення перебуватиме у постійному стресі не тільки через бойові дії і постійні тривоги, але й через правду (або постправду) про вчинки можновладців різних ланок до російського вторгненні і під час війни. А війна всіх проти всіх усередині держави означає поразку у війні з ворогом зовнішнім.

Нарешті, останній висновок: ті, хто намагається позбутися критиків та опозиції, відкривають скриньку Пандори. Бо після них прийдуть інші, які вважатимуть правильним саджати попередників. І теж за державну зраду.