F-16 для України: Коли, скільки і чому Захід "передумав"

У березні минулого року, коли російські окупанти ще стояли під Києвом, президент Володимир Зеленський звернувся до західних друзів: закрийте небо над нами. Протягом наступних місяців війни це прохання повторювалося багато разів на високих політичних майданчиках. Спочатку були обіцянки щось надати, потім окремі країни надавали системи протиповітряної оборони із власних арсеналів, що загалом було величезним плюсом, але потребувало адаптації новинок до вже діючої у нас системи ППО. Справжній зсув у цьому напрямку відбувся після шостого "Рамштайну" у жовтні 2022-го. Відтоді до нас надійшли німецькі IRIS-T, американські NASAMS 2, Hawk, французький ЗРК Crotale, британські Stormer HVM та багато іншого якісного обладнання. Зрештою українці дочекалися систем Patriot, які вже довели свою ефективність для знищення російських "Кинджалів". Та якщо з ППО ближнього радіусу ситуація помітно покращилася, то із захистом далекої дії поки не все так добре. Тут важлива складова – сучасні винищувачі.

На озброєнні України є старі радянські Су-27 і Міг-29. У них окрім власне віку, є дві важливі технічні проблеми – застарілі радари, які не працюють на великі відстані, та відсутність ракет з активним самонаведенням. Тому коли українці просили окремі дружні країни надати нам хоча б їхні Міги, які лишилися з часів СРСР, у відповідь партнери слушно зауважували: це суттєво не змінить баланс сил у небі. Щоб відбулися кардинальні зміни, потрібні літаки сучасного типу, які зможуть патрулювати наш повітряний простір, вражаючи ракетами ворожі об’єкти на відстані радіусом понад 100 км. Американський F-16 з таких літаків не лише найвідоміший у світі, бо довів свою ефективність, він ще й стоїть на озброєнні в кількох дружніх для нас країнах Європи. Які зі згоди США були не проти поділитися з Україною своїми "бойовими соколами". Ще у січні з’явилися інформація, що серед таких країн – Нідерланди. Та президент США Джо Байден ще наприкінці лютого відповів відмовою. Минуло три місяці і про передачу F-16 говорять як про доконаний факт і в Європі, і в США. Що ж змінилося, і чому давати нам ці літаки хочуть не всі партнери? Почнемо з другого питання. Виявляється, не у всіх країн НАТО вони є. Точніше, не у всіх є вільні літаки для передачі Україні.

А от відповідей на перше питання може бути кілька. Перша – останні місяці агресор, який вистріляв майже весь власний арсенал ракет далекої дальності, вдається до іншої тактики, на яку потрібно реагувати. Не заходячи в зону дії нашої ППО, путінські злочинці здійснюють пуски плануючих авіабомб. Особливо від цього страждають прифронтові території. Збити таку бомбу наявними у нас системами дуже складно. Тому краще збивати носіїв авіабомб. І балістичних ракет також. А для цього потрібні винищувачі з великим радіусом удару. Тобто, згідно з цією версією, постачання F-16 буде військовою відповіддю на зміну тактики окупаційних військ. І заодно солідним посиленням загальної системи протиповітряної оборони України. На думку військових експертів, для цього буде достатньо близько 30 американських винищувачів.

Другу відповідь шукають у подібності ситуації з наданням F-16 до іншої, з сучасними західними танками. Дати їх Україні президент Володимир Зеленський теж попросив ще у березні 2022 року. Не будемо переказувати сюжет всіх епізодів серіалу про "Леопарди" з "Абрамсами", нагадаємо лише, що "танкова коаліція" сформувалася лише після 9-го "Рамштайну" в лютому цього року. А ще у січні, коли відбувся 8-й "Рамштайн", допомога Україні танками ще лишалася у підвішеному стані. І коли народжувалася "танкова коаліція", і коли – "коаліція винищувачів" правлячі кола у США та в країнах-союзниках по НАТО знаходилися під тиском громадської думки, а повільність з наданням допомоги критикувалася як внутрішньою опозицією, так і всередині самих правлячих режимів. Приміром, надати Україні F-16 американські законодавці вимагали від Байдена ще кілька місяців назад. Але вирішальний прорив відбувся лише після засідання "Великої сімки" у Хіросімі. Вочевидь, фактором прискорення стали спільні домовленості, досягнуті на платформі G7. Тобто не йдеться про те, що Захід "передумав" не надавати нам літаки. Просто наші партнери піднімають рівень тиску на путіна поступово, очікуючи, що черговий крок, можливо, й не знадобиться.

Третя відповідь полягає у тому, що наші союзники прагнуть допомогти Україні визволити свої території, але не хочуть розвалу росії, тому щоразу, коли переходять на новий етап військової допомоги, наголошують: ця зброя не використовуватиметься по території рф. Так було з HIMARS, з танками, так зараз і з F-16. І робиться це не через страх перед божевільним путіним, а тому, що у високих кабінетах країн цивілізованого світу досі вважають цю істоту раціонально мислячою. Яка між повною катастрофою своєї країни та відступом її армії з окупованих українських земель вибере другий варіант. Складається враження, що військова допомога надається так, щоб путін почав розуміти марність своїх зусиль. Восени та взимку ворог атакував ракетами цивільну енергетичну інфраструктуру – нам допомогли комплексами ППО, які зараз діють ефективно. До путіна не дійшло і його злочинці-ракетники зачастили з "Кинджалами". Нам дали "Патріоти". Коли Україні надають танки, робиться це під очікуваний контрнаступ. І тут путіну намагаються пояснити: виводь, дурню, своїх вояк, інакше зметуть. Знову не доходить. Тепер прийшла черга винищувачів, які знищуватимуть російських льотчиків-убивць. Іншими словами, на кожен злочин кремля шукається контраргумент для ефективної оборони України. При цьому звертає на себе увагу той момент, що F-16 ще нам не дали, під час очікуваного контрнаступу його не використовуватимуть, йдеться поки про підготовку пілотів та обслуговуючого персоналу. Подивляться, наскільки путін і цього разу пробуватиме надувати щоки і піднімати ставки? А коли так, то що буде наступним у пакеті допомоги?

Нам потрібна далекобійна артилерія. HIMARS чудово проявили себе на фронті, проте ворог потроху до них пристосовується, відтягуючи штаби і склади далі, аніж дістає ця зброя. Не перший місяць Україна просить у союзників ATACMS з дальністю стрільби 300 км. Буквально недавно із-за океану знову відповіли: не надамо. Мабуть, відмовляють тому, що не на часі. А з’явиться ATACMS як наступний аргумент, після втечі окупантів до Криму. Якщо звідти чи із Чорного моря вони продовжуватимуть обстрілювати визволені ЗСУ території нашого півдня. Можна тільки мріяти про "Томагавки", але чом би й ні. Як і про запрошення до НАТО. Рік тому у наших оборонців із сучасного були тільки "Джевеліни" і "Байрактари". А в Альянсі перелякано слухали ядерні погрози путіна.