Війна між "голубами миру": Що робитиме Зеленський з припиненням вогню

Зрозуміло, що перемир’я на Донбасі буде елементом політичних технологій під час місцевих виборів. Але найгірше для влади, що тепер вона власноруч створила опонентам підстави вимагати від президента подальших "мирних кроків"

Війна між "голубами миру": Що робитиме З…

Учора під стінами президентського Офісу відбулася акція, організована "Рухом проти капітуляції". Її учасники оприлюднили свої вимоги до президента Володимира Зеленського у зв’язку з початком перемир’я на Донбасі: зупинити роззброєння українського війська, а особливо на передовій протистояння російському агресору; віддати наказ знищувати ворожі сили у відповідь на обстріли українських позицій окупаційними військами; збільшити видатки на українське військо і розвиток новітніх озброєнь; забути про відновлення водопостачання в окупований Крим з території України; доки Росія не припинить збройної агресії проти України, а її окупаційні війська не залишать нашу територію, посилювати санкції проти агресора та вимагати цього ж від міжнародного співтовариства. Ці вимоги будуть у тому або іншому вигляді транслюватися націонал-патріотичними силами і під час передвиборчої кампанії. Адже там упевнені, що перемир’я буде Росією та її бойовиками зірване, і не раз.

Так само впевнені у зриві домовленостей у Мінську й проросійські сили. Тільки вони звинувачуватимуть у цьому українську владу і безпосередньо президента Зеленського, який "не хоче миру". Тобто, відмовляється йти на відверту капітуляцію, як їм хотілося б.

Що з цієї ситуації виграє президентська партія? Зараз багато експертів заявляє, що перемир’я – технологія Банкової для підвищення рейтингу "слуг". Але це твердження - поверхове. По-перше, чого б з доброго дива Путіну допомагати партії Зеленського піаритися на перемир’ї? Соціологічні опитування демонструють куди привабливіший для Росії український сценарій – повернення країни до ідеологічного та регіонального протистояння. Візьмемо останнє за часом опитування, оприлюднене вчора групою "Рейтинг". Згідно з ним, більше 60% вважають, що економічне становище в Україні погіршилось за останні півроку, чверть думають, що воно не змінилося, і лише 8% помітили покращення. При цьому у довгій динаміці відсоток тих, хто очікує покращення – падає, поряд із цим дещо зменшується і відчуття емоції надії (26%) серед населення, а розчарування залишається емоцією, яку відчувають найбільше (43%).

Падає і рівень довіри до президента, без особистого рейтингу якого рейтинг проекту "Слуга народу" мало чого вартий. Так, діяльністю Зеленського задоволені 36%, а 56% - не задоволені, йому довіряє 41%, не довіряє 53%. Глава держави впевнено очолює президентський рейтинг з 30,2%, а на другій позиції вже закріпився Юрій Бойко з 14,4%. У Петра Порошенка 13,7%.

Це вже не перше опитування, яке демонструє падіння рейтингу влади і зростання рейтингу "ОПЗЖ" та Юрія Бойка зокрема. І це не може не влаштовувати Росію. Тому потреби покращувати показники "слуг" на місцевих виборах у неї нема. Більш того, інтерес зовсім інший – привести до складу місцевих рад якомога більше своїх агентів впливу. Без різниці, чи це партії загальнонаціональні, чи містечкові. Аби потім ці агенти впливу розтягували країну по окремих "вотчинах".

До речі, згідно з цим же дослідженням половина опитаних схиляється до того, аби підтримати на місцевих виборах саме місцеву партію, навіть якщо вона буде балотуватися лише в одній області, натомість майже 30% мають намір голосувати за відому національну політичну силу. Ще один чудовий сигнал Москві: зростає недовіра виборців до загальнонаціональних проектів, а, отже, і до центральної влади загалом.

По-друге, незалежно від того, триватиме перемир’я чи бойовики його активно зриватимуть, усі учасники виборів вимагатимуть від Зеленського робити наступні кроки. І ось тут криється головна проблема для влади, адже, згідно з опитуванням, кількість громадян, яка заради припинення військового конфлікту згодна надати ОРДЛО особливий статус (тобто, підтримують російський сценарій), і тих, хто проти будь-яких статусів для окупованих територій та проти поступок їм – приблизно рівна. Під час активної фази передвиборчої кампанії президенту чи його спікерам по темі війни і миру, доведеться оприлюднити свій подальший план. Але чи є він, велике питання.

Пан Олексій Резніков і не тільки він, проводять лінію на перегляд Мінських угод. Категорично проти цього Москва. Можна скільки завгодно лаяти ці угоди, проте наші західні партнери – реалісти і тому триматимуться Мінська до кінця. Бо іншого варіанта, на який би погодилися всі, нема. Це, фактично, глухий кут, з якого можна вийти або відмовившись від реінтеграції тимчасово окупованих територій (але не від них самих), або погодитися на російський сценарій: вибори в органи самоуправління – амністія бойовиків і місцева "народна міліція" - особливий статус. На цьому в історії України можна буде ставити жирну крапку.

Чи можливий третій шлях, і чи є хоча б його контури? Нинішнє перемир’я лише прискорює для влади час "Ч", коли доведеться показувати суспільству її план. Або продовжувати старі пісні про миротворців, яких не буде, про участь в улагодженні конфлікту підписантів Будапештського меморандуму, бо цього також не буде. Всі варіанти нестимуть рейтингові втрати. У той же час із наближенням дня голосування у медіа-просторі будуть з’являтися альтернативні "мирні плани". В якості політтехнології інших учасників перегонів. Байдуже, будуть їх авторами великі партії, чи дрібні.

Приміром, колишній нардеп Андрій Сенченко в інтерв’ю "Главкому" розповів про свій мирний план "Мінськ мінус" - без Російської Федерації та її маріонеток на Донбасі. Для цього, каже Сенченко, потрібно європейським партнерам запропонувати програму реінтеграції Донбасу і Криму. "Ця програма реінтеграції повинна бути зрозумілою, в першу чергу, людям з обох боків лінії фронту, вона повинна бути логічною, такою, щоб європейці не змогли її заперечити і відкинути", каже екс-депутат. І додає: пропозиції готові, вони вже були на столі у президента.

Може, й гарний план. Проте це нагадало іншого політичного діяча, Анатолія Гриценка. Ще у 2018 році той активно піарив якийсь "мирний план", розроблений міжнародною групою, до складу якої входили і росіяни. І цей план, за словами Гриценка, вже на столі у Порошенка, Путіна, Трампа, Макрона і Меркель. Тобто, виборець мав зрозуміти: насправді є вихід, тільки оці п’ятеро (точніше, наш "п’ятий") блокують чудові мирні ініціативи. Дарма, що їхні деталі так і залишилися таємницею для суспільства. А, може, і для вище названої п’ятірки лідерів держав.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"