Європейське газосховище: Як Шмигаль планує рятувати українську ГТС

Суботнє інтерв'ю українського прем'єр-міністра стосовно майбутнього газового транзиту через українську територію на перший погляд, виглядає трохи дивним.

"Контракт на (із російським "Газпромом" стосовно транзиту — ред.) сьогодні є існуючим, фактично з 2004 року він є. Ми бажаємо його продовжити і ведемо з цього приводу перемовини з нашими європейськими партнерами. Для нас ідеальним є продовження на 15 років цих умов" — заявляє Шмигаль.

Далі — більше. "Зі сторони України була зроблена відповідна пропозиція збільшити понад умови контракту. Ми готові ще до 55 млн метрів кубічних збільшити транзит. І цей надлишок ми готові транзитувати за ціною вдвічі нижче, ніж в існуючому контракті", - повідомляє прем'єр-міністр.

В ситуації, коли світові ЗМІ обговорюють, за скільки місяців розпочнеться українсько-російська війна, ці заяви виглядають цілком недоречно. Знову таки, всім відомо, що російський газогін "Північний потік-2" очікує сертифікації, яка, при всьому багатстві методів німецької бюрократії, через шість-вісім місяців, скоріше за все, завершиться.

І тоді буде йтися не про збільшення прокачки через Україну — а про збереження бодай мінімального транзиту через нашу ГТС. А спроможність української газотранспортної системи транзитувати вдвічі більші обсяги газу, ніж то є зараз, навряд чи когось цікавитиме після наступного літа.

Врешті-решт, про збільшення транзиту російського газу через Україну легко й просто говорити із європейськими партнерами. Проблема полягає в тому, що рішення у цій справі прийматиме у наявній ситуації російський "Газпром". Себто президент Росії Володимир Путін. І навряд чи це рішення сподобається Україні.

Втім, певна логіка в заявах Шмигаля існує. Оскільки паралельно з ідеєю "збільшити транзит" прем'єр-міністр додав, що Україна також вийшла з пропозицією зберігати додаткові обсяги газу для європейських країн в українських газосховищах.

Їхня місткість становить 33 мільярди кубів. Що, звичайно, ніби не так вже й багато в порівнянні з 170 мільярдами російського газу, які щороку споживає Європа. Але навіть такий "невеликий" резерв у без малого 20% річного споживання міг би помітно згладити цінові стрибки на європейському газовому ринку.

Простіше кажучи, Шмигаль пропонує Європі Україну в ролі не тільки держави-транзитера, але й держави, де європейські компанії можуть зберігати свої газові депозити — і оперативно перекачувати їх у разі потреби до ЄС. У цьому контексті пікові можливості української ГТС якраз стають важливими для оперативного переливання газу з українських сховищ у європейські.

Втім, цей блискучий план має одразу три слабких місця. Перше з яких полягає у тому, що наразі на європейському газовому ринку існує дефіцит, викликаний не спроможностями української ГТС, яких більше ніж достатньо, а небажанням (а частково — і неспроможністю) Росії забезпечити масштабні поставки газу до ЄС. І за умови дефіциту газу сховища для нього, в короткотерміновій перспективі, можуть виявитися не надто ходовим товаром.

Другою перешкодою є той факт, що російський "Газпром" зробить все можливе, щоби уникнути продажу газу європейським компаніям "з доставкою до України".

А третє слабке місце полягає в тому, що перед тим, як віддавати європейцям в оренду свої чималі підземні сховища, Україна також повинна забезпечити безперебійне постачання газу. Бо наразі, не знаючи до пуття, що буде взимку, ми закачуємо більше 20 мільярдів кубів у підземні сховища — і вільних об'ємів залишається зовсім небагато.

Втім, слід віддати належне — Шмигаль здійснив одну з перших спроб хоч якось забезпечити майбутнє української ГТС (це якщо не рахувати фантастичних прожектів "переведення труб на водень"). Є надія, що наступні будуть реалістичніші.