"Катування" немовлят та Бабин Яр: Чому довкола Хржановського розгорівся новий скандал

Ілля Хржановський – скандальний російський режисер, відомий у першу чергу в зв’язку з масштабним проєктом "Дау", що знімався понад десять років, здебільшого в Україні.  Наприкінці ж минулого року Хржановський став художнім керівником Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" у Києві, причому приїхав сюди на запрошення російських олігархів Германа Хана і Михайла Фрідмана. 

І хоча тема, чому у створенні Меморіалу у Києві вигулькнуло стільки росіян, що вирішуватимуть яким чином українцям пам’ятати історію на своїй землі, заслуговує окремого аналізу, в останні дні скандал довкола Хржановського розгорівся не через це. 

То що ж це за проєкт, ДАУ, і чого можна очікувати з меморіальним комплексом Бабин Яр від художнього керівника із подібним досвідом?

Проєкт виріс з ідеї зняти кіно про радянського вченого фізика, нобелівського лауреата Льва Ландау, але пішов далі і перетворився більше на соціальний експеримент. У Харкові задля зйомок було відбудовано прототип радянського інституту, де близько трьох років все і відбувалося. Але це були не класичні зйомки кіно – люди жили у цьому інституті, жили за радянськими правилами.

Режисер спробував відтворити радянський інститут 30-х років у всіх деталях: від спідньої білизни до зачісок. І хоча проєкт перетворився на своєрідне реаліті а прописаного сценарію не було, Хржановський контролював те, як люди під час участі у ньому виглядали, говорили і навіть, чим харчувалися, а для розвитку подій у обраному ним напрямку додавав до команди учасників, які впливали на перебіг подій. 

Доки зйомки тривали, потенційними учасниками вони сприймалися, як розвага: ще б пак, де ще знайдеш атракціон із таким повним зануренням у 30-ті роки. Тож бажаючих вистачало.

Втім, потрапивши на майданчик багато хто помічав, що таке занурення ховало у собі маніпуляції свідомістю, насильство та незвично сильний для людини 21 сторіччя контроль від владної структури (тобто, режисера).

"Мене потайки провели на заборонену територію зйомок. Я інкогніто блукала коридорами і сходами, розглядала ряджених людей і архітектурні деталі. І ось сам цей досвід занурення виявився травматичним. Там були і "Замок", і "Перетворення". Ми народжені, щоб Кафку зробити реальністю? Так. Все в цьому жахітті викликало огиду: одяг, написи, вивішена на стенді в КПП газета з анонімними доносами. Мерзенні обличчя охоронців. Але головне - радянська музика. Аудіальне насильство. Я задихалася. У всьому був запах гнилі. Відчуття, ніби хтось вліз в мій череп і колупався у звивинах мозку. Це було більше, ніж кіно. Це було Дантівське Пекло. Огидний антропологічний експеримент", – коментує один із знімальних днів учасниця проєкту Лідія Стародубцева для "Радіо.Свобода".

Справжніх, професійних акторів у проєкті фактично не було, зате справжнім було все інше: їжа, сон, секс, випивка, побої, згвалтування. Насильство учасники проекту застосовували по відношенню один до одного. Автори в це майже ніколи не втручалися.

Західна преса описувала чимало сцен насильства із ДАУ, а у французькому Le Monde їм присвячена ціла стаття.  

Втім, всі актори і знімальна група фільму підписали угоду про нерозголошення того, що відбувалося на майданчику, і могли вільно піти з проєкту. Але це дорослі. 

А в проєкті були не лише повнолітні, а і немовлята. І останній скандал із Хржановським пов’язаний саме із ними – у фільмі є суперечливі кадри з дітьми.

"Так, це кіно. Ні, на фото не манекен, дитина справжня. Так, її ніхто не питав, чи вона хоче тортур. Дитина була взята з харківського сиротинця, де за допомогою неї демонстрували кадри насилля, ілюструючи катувальний характер сталінських часів", – пише журналістка Яніна Соколова, додаючи, що частина критиків на фестивалі у Берліні та Парижі відмовилися писати рецензії на це кіно, пояснюючи це небажанням долучатися до піару фільму, який у документально художній манері демонстрував зґвалтування, приниження і садизм.

Моменти з дітьми увійшли до фільму "Дегенерація", у яких дітей з дитячих будинків Харкова задіюють у зйомках сцен із зображенням медичних дослідів.

Дитячий омбудсмен Микола Кулеба звернувся до поліції з запитом розслідувати можливе порушення прав дітей під час зйомок кінострічки у 2011 році.

Обласні прокурори ювенальної юстиції Харкова зареєстрували провадження за ст. 127 ч.2 Кримінального кодексу України (катування). Санкції статті передбачають від п’яти до десяти років позбавлення волі.

Крім того, провадження будуть вести за ч.3 ст. 300 (ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства й жорстокості) КК України.

Згодом видання Главком опублікувало заяву організаторів знімального процесу на території України – компанії Феномен-Україна. Її глава  Христина Волошина в офіційному зверненні до дитячого омбудсмена зазначила, що опікуни дітей перебували на знімальному майданчику, а всі дії були узгоджені з органами опіки. У заяві також йдеться, що жодного впливу на дітей реквізитом або модельними копіями наукових і медичних приладів здійснено не було, а зйомка тривала не більше двох годин.

Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр", художнім керівником якого є режисер ДАУ, також зреагував: пресслужба центру відмовилася давати оцінку фільмам та методам, якими вони створені, проте чекатимуть на розслідування та висновки відповідної експертизи, якщо така буде призначена.

"Ми впевнені, що будь-яке насилля неприпустиме: ні в минулі часи, ні тепер. Свобода та гідність людини, її життя та її права є найвищими цінностями. Меморіальний центр захищав і захищатиме ці цінності і сповідує їх в своїй діяльності. Водночас наголошуємо, що всі звинувачення, які лунають зараз на адресу Іллі Хржановського, зроблені на підставі емоцій та суб’єктивних думок, побудованих на здогадках і припущеннях. Ми вважаємо, що остаточні рішення варто приймати після об’єктивних висновків правоохоронних органів", — зазначили у заяві. 

Тим не менш, експертка експертка з нейропсихології Олена Самойленко про сцени із немовлятами пише наступне:

"В сцені з немовлятами важкі почуття героїв-немовлят передавались через справжні почуття "акторів-немовлят". Які не могли довго дивитись в камеру і "дати знак оператору, що не можуть більше зніматись", — пише Самойленко. 

Вона додає, що глядачі фільму "Дегенерація" можуть не знати, але діти не плачуть просто так.

"Вони плачуть, коли голодно, боляче, простір навколо здається загрозливим, коли страшно. Вони впевнені, якщо подразник не зникне - то вони помруть. Це глобальний страх, який допомагає людині виживати і кликати на допомогу. Не можна так просто взяти і вдарити по немовляті досвідом фрустрації, думаючи, що нічого не буде. Не можна змушувати дітей довго кричати в кадрі навіть з дозволу батьків, адже батьки можуть не знати нюансів дитячої нейропсихології та неврології", – додає пані Олена.

Але незважаючи на етичні питання із дітьми, скандал довкола проєкту став платформою для поновлення полеміки щодо Бабиного Яру і те, як має розвиватися проєкт. 

Зокрема, ідея Хржановського про перейменування і редизайн станції метро Дорогожичі – власне, на "Бабин Яр" викликала скептичну реакцію у багатьох критиків. Експерти сумнівалися, чи дійсно команада розуміє проєкт теми, яку вони мають розкрити. Простори пам’яті зазвичай створюються як місця, де людина зупиняється і рефлексує над минулим. Це потребує зосередженості і занурення. 

"Глядач має заходити в ці простори з доброї волі і з бажанням щось зрозуміти, з повагою до подій, яким меморіал присвячений, і цінностей, які він транслює. Така взаємодія між меморіалом і його відвідувачем просто неможлива в транзитному просторі станції метро, який перетворить пам’ять про Голокост на буденний перелік об’єктів, банальне тло повсякденного життя містян", – пише історикиня Юлія Скубицька для LB.

До того ж, за оцінкою Юлії, автор ДАУ не займає етичної позиції щодо насильства, а радше занурює в нього себе та інших, демонструючи, як далеко людина може зайти у відповідних обставинах.

"Це, і факт того, що Хржановський працював з симуляцією в режимі реального часу, а не з художньою формою з притаманним їй дистанціюванням (перед усім дистанціюванням учасників сцен насильства від його реалій), змушує припустити, що Хржановського цікавить цей феномен як такий. І тоді виникає питання: ми дійсно хочемо меморіал, де на першому плані буде занурення в насильство і травму на противагу їх осмисленню? Для Хржановського характерний перший підхід, для світової практики меморіальних центрів Голокосту другий. Наприклад, Меморіальний Музей Голокосту США ставить собі за мету навчання людей щодо загроз, які становить ненависть, та потреби попередження геноцидів. Це переключення оптики з фокусу на насильстві як феномені до акценту на його руйнівній природі і наслідках, на ціннісних уроках, які відвідувачі мають винести з музейної експозиції. У дуже короткому формулюванні — традиція коммеморації Голокосту пов’язана з засудженням насильницьких дій. ДАУ побудований на цих діях", – пише Скубицька.