Про український ринок, письменників-зомбі, "Агенцію незалежності" і виконувачів замовлень з Росії: Інтерв'ю з фантастом Олегом Сіліним

Журналіст Depo.ua зустрівся з письменником Олегом Сіліним у невеликому кафе у центрі Києва. Це місце давно уподобала творча еліта столиці: тепло, тихо, помірні ціни і просто в кафе можна купити Б/В книги у хорошому стані. За  "Острови поміж течій" Ґемінгвея просять п'ятнадцять гривень, "Сто років самотності" Маркеса коштують двадцять п'ять.

– Це знаменитий заклад, – каже Олег. — Тут було багато літераторів, критиків і видавців. А у 2014 збиралися письменники-патріоти і волонтерили, плели маскувальні сітки для нашої армії.

Олег Сілін - письменник і журналіст, співзасновник літературного об'єднання "Зоряна фортеця", що займається промоцією фантастики в Україні, автор двох романів і більше 30 оповідань. Входив у журі кількох літературних конкурсів, експерт "Коронації слова". Лаурет премії Європейського Співтовариства наукової фантастики "Єврокон" (2013). Працює сценаристом комп'ютерних ігор.

Про російські гроші та держзамовлення на пропаганду

Ти народився і виріс у Харкові, писав російською та для російських видавців, але потім повністю відмовився від російського ринку та мови. Чому?

- Росія розпочала війну проти моєї країни. Я не можу брати гроші у тих, хто вбиває моїх співгромадян. Для мене це неможливо. Хоча гроші на Росії, звісно, завжди були більшими. Це відверто. Але є речі, які у грошах не вимірюються. Для мене це питання моралі.

Що взагалі відбувалося у письменницькому середовищі у 2014 році, під час початку агресії Росії?

- Матюкатися можна? Якщо чесно, то у 2014 році все просто ох*їли. Думалося, ну блін, так не може бути, це я просто сплю. Ні-ні, війни не буде! А потім... Потім, коли гинули наші українські хлопці, це було шоком. Багато хто просто не розумів чи не до кінця усвідомлював, що відбувається. Все треба було якось укласти в голові. Я знаю, що дуже багато авторів у 2014 році просто перестали писати. Хтось пішов добровольцем, когось призвали, хтось волонтерив у міру сил, хтось допомагав переселенцям, а хтось просто цілодобово безперервно оновлював стрічки новин і стежив за розвитком подій у зоні АТО... У перші півроку, а може, й рік, письменникам, як і всій країні, було не до книг. Допомагали як могли: грошима, плели маскувальні сітки, діставали необхідне фронту. Але давайте чесно: це відбувалося з одного, проукраїнського боку. З іншого — у Києві були і є ідейні письменники-сепаратисти та ті, хто "поза політикою".

І як їм живеться? Де вони заробляють?

- Чудово живеться: поставили собі супутникову тарілку, дивляться російські канали, читають російські сайти... Загалом, відкололися і не перетинаються з літературними українськими процесами. Є такі, хто намагається шифруватися: працюють із російськими виданнями через підставні контори, які заводяться та реєструються в Україні. Проукраїнські автори намагаються такі речі відловлювати, знаходити. Але, знаєш, там, де є гроші, мораль часто відсутня від слова зовсім, а російські видавці завжди платили авторам набагато більше. Це одна з багатьох причин, чому до 2014 року українські літературні процеси йшли дуже мляво.

Наскільки більше платили чи платять російські видавництва?

- В рази. Чи потрібні цифри? Ок. Наприклад, 2012 року автор-дебютант на Росії міг розраховувати на дві тисячі доларів за книгу. Це без роялті. А в Україні, якщо дебютанту вдавалося отримати 500 доларів за той самий обсяг – це було вже добре. Але, окрім грошей, є ще тираж твоєї книги, що важливо для будь-якого автора, тим більше для дебютанта. Зрозуміло, що російськомовний ринок охоплює не тільки Росію. Книги російською продавалися і в Білорусі, Україні, Молдові, Казахстані, Ізраїлі, Німеччині і так далі. Це величезна машина, яка також включає систему розповсюдження. А з огляду на те, що росіяни схильні до монополізації, маленьких видавництв на Росії практично не залишилося, особливо якщо брати ті, що публікують фантастику. Наприклад, відомий російський холдинг контролює 70-75% усієї російської фантастики. Та, як будь-яка величезна корпорація, щоби вижити в російських реаліях, вони десь виконують держзамовлення на пропаганду. Це вже конвеєр, налагоджена схема. До речі, чим дорожча нафта, тим більше грошей вкладає Росія в пропаганду: зростає кількість книг про "російських рятівників світу" та іншу ахінею. І, що важливо, зростають тиражі цих "книг". Наприклад, у 2009-2010 роках, коли нафта була золотою, письменник-дебютант міг розраховувати на п'ять тисяч екземплярів, тоді як в Україні автор часто отримував книгу, у якій тираж взагалі не було вказано. Це, як ти розумієш, щоб не було прикро. Або могли вказати дві тисячі тиражу, але, на мою думку, друкували штук двісті.

Держзамовлення та російську пропаганду теж зливали українським авторам?

- Звісно. Колись я вів статистику таких авторів. Виходило у різні роки 100-150 осіб, які писали туди. Навіть більше, ті, з дозволу сказати, "письменники", що зараз сидять у так званих "ДНР" та "ЛНР" і кричать, мовляв, в Україні десятиліттями утискали російську мову, насправді каталися по всій Україні, видавали книги російською, влаштовували презентації та відвідували численні фестивалі.

Про український ринок та перспективи української фантастики

Як, за твоїми відчуттями, змінився український книжковий ринок з 2014 року?

- Ох, з чого тут почати? Давайте так: у 2011-2012 роках на величезному столичному книжковому ринку, Петрівці, нинішній Почайні, українські книги можна було купити на трьох точках. Все. Три точки, і можна було більше не шукати. Вся величезна Петрівка просто обслуговувала величезну махину російських видавців і пропагандистів. А національної системи поширення наших українських книг, окрім парочки мережевих магазинів, в Україні не було. Та й у цих магазинах треба було брати те, що дають, те, що є тут і зараз. А книгу, як тебе зацікавила, можна було чекати й рік. Зрозуміло, що зараз я говорю про цивілізований спосіб придбання книги, коли ти її купуєш, а не крадеш десь в інтернеті. Щодо сучасності – зараз український книжковий ринок переживає справжній бум. Якщо говорити конкретно про українську фантастику – зростання втричі. Наприклад, у 2011 році вийшло сорок книг українських авторів, ще сорок перекладів українською – і це було чудово. Зараз за рік виходять більш ніж сто авторів та трьохсот перекладів. І це лише у жанрі фантастики!

 

До речі, щодо перекладів чув, що деякі українські видавництва купують права на світові фантастичні бестселери у російських видавців. Як так сталося?

- Так, справді, такі історії були. Річ у тім, що тільки-но обвалився совок, виникла необхідність якось регулювати права на переклади західної літератури. Західні видавці, які не надто розуміються на ситуації, продавали права на переклад на "території СНД". Відповідно, на Росії книга виходила, а українському видавцю вже не можна було видавати цю книгу. Отже, деякі права на переклади знакових творів купували та купують у Москві. Наскільки я знаю, українських видавців коробить така ситуація, але вони дотримуються думки, що краще купити права у російської агенції та перекласти твір українською мовою, аніж зовсім не випустити книгу, залишивши безальтернативний варіант російською. Ну чи мовою оригіналу, але чи багато хто його прочитає? І якщо вибирати з двох зол менше, то, мабуть, це правильне рішення. Особливо це стосується західної, англомовної фантастики та знакових творів, які дійсно заслуговують на увагу.

Західна фантастика — провідна у світі: знімаються фільми-бестселери, книги перекладають багатьма мовами світу, тощо. Чи є шанси, що колись українська фантастика буде не гіршою?

- На Заході фантастика – це індустрія. Є попит, книжковий ринок, є ринок кіно. І в цьому конкурентному середовищі народжуються найкращі зразки світової фантастики, які потім, зокрема, екранізують. Так на Заході відбувається вже протягом багатьох десятиліть. А тепер давайте відкотимося до історії, коли на території нашої країни існував Совок зі своєю зубодробною цензурою та цензорами. Я не хочу вимальовувати повітряні замки і чудово розумію, що цензура і на Заході існує і особливо існувала в часи протистояння з СРСР, але вона була зовсім іншою! Це не радянська, не партійна цензура у стилі: "цього зображати не можна, про це ви ніколи не зможете написати і не знімайте, а ось цю ідею наполегливо просимо додати до вашого твору". Зважаючи на такий тиск, такі обмеження, як думаєте, що радянський фантаст міг, в принципі, написати, що він міг, в принципі, запропонувати західному читачу чи глядачу? Та ніх*я! Звісно, були окремі особистості, наприклад Борис Стругацький, який зміг дати людям таке собі дозволене бунтарство, щоб інженери та інтелігенція зовсім не почували себе нещасними. Але основна маса фантастики жорстко регламентувалася та підлягала цензурі. Така цензура вбила декілька поколінь українських талановитих письменників...

Не лише українських...

- Не лише. Наприклад, на Росії замість нормальних авторів з'явилася ціла когорта письменників-зомбі, які за бюджетні кошти просувають ура-російську ідею, обслуговують номенклатуру. Найгіршим є те, що деякі з них називають себе учнями Стругацького. Напевно, сам Борис Натанович був би шокований тим, що коїться з його "учнями". Але йому пощастило померти трохи раніше за розквіт цього мракобісся (Борис Стругацький помер у 2012 році, — ред ). У нас же в Україні, починаючи з 2014 року, почалися позитивні процеси, я б навіть сказав процеси становлення сучасної фантастики: з'являються нові імена, нові ідеї, нові знахідки. Ці процеси згодом можуть вивести українську фантастику на дуже високий рівень. Звісно, за умови, що буде зростати ринок, і український читач буде готовий платити за літературу.

Про заробітки в літературі та натхнення

Коли ми вже почали про гроші: яким був твій перший гонорар, на що ти його витратив?

– Якщо правильно пам'ятаю – я отримав за першу книгу близько двох тисяч доларів. Гроші я поклав на банківський рахунок, потім витягнув трохи, потім ще трохи, і раптом виявилося, що грошей нема. А за оповідання я отримував різні гонорари. Іноді це була чашка кави в кафе, часом - кілька екземплярів книги, де вийшло моє оповідання, з формулюванням на кшталт "Вибач, чувак, грошима не можемо, а книжками — будь ласка". Були, звісно, і грошові компенсації.

Не густо. На письменстві взагалі реально заробити на життя?

- Скоріше ні, ніж так. Я, наприклад, працюю наративним дизайнером (розробка історії та персонажів для комп'ютерних ігор, — ред ), до цього працював у рекламному бізнесі. Був період у моєму житті, коли письменство було моєю єдиною професією. Але виявилося, що я пишу не так швидко, як хотілося б. Точно не настільки швидко, як я витрачаю гроші. Ні, я не марнотрат, але заробити виключно письменством дуже-дуже важко і доводиться займатися купою справ, у тому числі просуванням своєї книги. По ідеї, звісно, видавництво має вкладатися в розкрутку автора та книги. Але у нас, поки ми на етапі становлення, все, на жаль, інакше. Якщо автор сам не почне крутитися, намагатися якось розворушити видавця, то видавець, як правило, сидітиме на попі рівно, а потім скаржиться, що книжки не купують. Часом видавця доводиться довго переконувати, що український автор здатен його вивести на точку беззбитковості. Але ці процеси йдуть, і я вважаю, що з кожним роком буде краще.

Нещодавно вийшла твоя книга – "Агентство Незалежності". Складно було знайти видавця для неї?

– Це збірка оповідань сучасних українських фантастів, яка присвячена 30-річчю відновлення Незалежності України. В основі ідеї лежить припущення, що наша сучасна історія, незважаючи на її складність, — найкращий варіант, оскільки гірші не реалізувалися. А не реалізувалися вони завдяки оперативникам фантастичної неурядової організації "Агенція Незалежність", які за лаштунками відвели загрози, про які ніхто так і не дізнався.

Кожен письменник взяв один рік, одну ключову подію та описав її з точки зору агентів цієї організації. І таким чином у нас вийшла збірка з 30 оповідань від 30 українських авторів про кожний із 30 років нашої історії. Окрім 2020-го, але що з ним не так, я не буду розповідати. У книжці, якщо цікаво, побачите.

Концепцію та ідею Агенціі ми з моєю дружиною Альоною вигадали у грудні 2020 року. Альона взяла на себе комунікацію з авторами та видавцем, я займався літературною частиною та написав два оповідання. Видавець – "Навчальна книга – Богдан" – повірив у нашу ідею практично відразу, ми відчували підтримку на усіх етапах підготовки книги. Менше, ніж за рік, у вересні, на Львівському Форумі видавців, ми вже презентували книгу.

Що б ти порадив молодим українським письменникам-фантастам, які теж мріють випустити свою книжку?

- Перше: беріть участь у конкурсах. Наприклад, є "Коронація слова", номінація "Української фантастики". Сама по собі участь, звісно, не є гарантією, що твою книгу опублікують, але якщо її відзначить журі — можна буде це вказати в листі видавцеві. Для видавця це дуже важливо і є маркером, що йому надіслали не черговий графоманський шлак. Можуть звернути увагу, почати читати. Другий момент – будьте готові до критики та вчіться розбиратися, де вона конструктивна, а де це просто хейтерство. Ну і найголовніше – шукайте натхнення у сім'ї, природі, хобі, але не у пляшці. На жаль, я знаю кількох українських хлопців, які подавали просто неймовірні надії, але через проблеми з алкоголем так і не закінчили свої книги і просто зникли.

Кирило Железнов, спеціально для Depo.ua