Читати книги стало важко: Чи винні в цьому соцмережі

Раніше читали 1-2 книжки на тиждень, а зараз ледь опановуєте одну на місяць? Фокусуватися на завданнях стало важче, а написати великий, хай і банальний лист – тяжка праця, що займає кілька годин?

Наразі проблеми з концентрацією уваги стали поширеним явищем – про них можна як почути від знайомих, так і прочитати у соцмережах. Зокрема, тематичний пост на своїй сторінці Facebook написала екс-міністерка Освіти та науки Ганна Новосад.

"….Чотири академічні тексти, які треба було прочитати за годину і відповісти на питання, стали просто каторгою. Мозок думав про все, що завгодно, крім як намагався вдумливо прочитати і зрозуміти механізми формування… Переконана, що це наслідок ефекту нескінченного скроллінгу Fb, швидкого читання заголовків, все меншої уваги великим текстам при шаленому масиві інфи. Постійний телефон в руках деформує здатність фокусуватись і не відволікатись", – зазначає вона.

Допис набрав 1,5 тис. лайків, а у коментарях чимало людей зізналося, що відчувають приблизно те саме. 

Та чи дійсно усі ці атрибути життя багатьох із нас – вирок нашій увазі? Журналісти Depo.ua вирішили розібратися у темі, і дізнатися – чи справді ми "тупіємо" від постійного скролінгу соцмереж та що насправді стоїть за проблемою концентрації на текстах?

Усі ми трішки наркомани

"...Інженери, що розробляють соцмережі, умисне проєктують платформи так, щоб викликати звикання. Коли користувач публікує якесь повідомлення, що привертає увагу інших, мозок викидає дрібні порції дофаміну і людина потрапляє у пастку лайків, репостів та поширень…" 

Цитата із книги "Війна лайків" дослідників розвитку Інтернету П.В. Сінгера та Емерсона Т. Брукінга.

І дійсно, різні дослідження продемонстрували, що процес накопичення лайків в Facebook, Twitter, Instagram викликає активацію такого собі ланцюга винагороди. Але чому?

Щоб зрозуміти, як соціальні мережі впливають на наш мозок (та, зокрема, здатність концентруватися на великих текстах) варто трошки зануритися у нейробіологію.

Головний герой процесу – дофамін. Ця хімічна речовина, що виробляється нашим мозком, відіграє головну роль у мотивації нашої поведінки. 

Ми отримуємо "дозу" коли робимо те, що нам подобається: їмо смачну їжу, займаємося сексом та спортом. А ще – під час успішних соціальних взаємодій. Еволюційно така схема винагороджує нас за корисну поведінку і спонукає її повторювати.

У нашому мозку є чотири основні "дофамінові стежки" – зв’язки між різними частинами мозку, які виконують роль магістралей для хімічних повідомлень і називаються нейромедіаторами. Три з них вважаються нашими "шляхами винагороди", і активуються, коли ми робимо щось приємне. 

Зокрема, вони підсилюють зв'язок між певним стимулом або певною поведінкою та винагородою за гарне самопочуття. І щоразу, коли відбувається ланцюжок "реакція на стимул – вингорода", ця асоціація сильнішає завдяки процесу довготривалого потенціювання. Часто використовувані зв’язки між нейронами міцнішають, збільшується інтенсивність, з якою вони реагують на певні подразники.

Позитивні соціальні стимули теж приводять до вивільнення дофаміну, посилюючи будь-яку поведінку, яка цьому передувала. І що цікаво, задіяні будуть ті ж шляхи винагороди, як і при вживанні кокаїну. Але, звісно, реакції будуть слабшими і не завдадуть шкоди організму. 

Це цікаво: В одному екперименті на щурах психологи Джеймс Олдс і Пітер Мілнер дали гризунам можливість штучно стимулювати власні системи винагороди у мозку, натискаючи на важіль. Як повели себе тварини? Вони облишили інші заняття і почали натискати на цей важіль знову і знову, аж доки не померли від виснаження.

Тож… до чого усе це? Справа у тому, що смартфони дають нам доступ до практично необмеженої кількості соціальних стимулів – і позитивних, і негативних.

Стимулом для вивільнення дофаміну може стати текстове повідомлення від друга, вподобайка на вашому новому фото в Instagram або дописом у Facebook, смішна картинка та цікавий відеоролик. І все, що потрібно для отримання "дози", яка ховається за рингтонами та звуками сповіщень – вийняти телефон із кишені (чи де там він у вас знаходиться). До речі, саме цей алгоритм ми спостерігаємо у легендарної "собаки Павлова" – ми йдемо на звуки, що сповіщають про соціальну взаємодію так само як вона на дзвоник, який означав їжу.

Як це заважає нам читати книги?

Першочергово, соціальні мережі та постійні сповіщення на телефоні створюють шалений відволікаючий фактор – і ви не можете просто так взяти, і не подивитися, що ж там вам надіслали – тут задіюються вищеописаний процес "нагороди", активізується бажання комунікації а ще виникає "страх втрати" – у даному випадку, якоїсь нагальної інформації. 

Але навіть вимкнувши сповіщення та закинувши телефон на шафу, аби нарешті прочитати книгу, ви можете помітити, що рука все ще тягнеться до кишені? Але чому так відбувається?

Процес читання книги (чи іншого великого тексту, наприклад, цієї статті) сам по собі не змінився, як і не змінилася сама наша здатність концентруватися на тексті, якщо ми говоримо про самі можливості мозку (так, в інтернеті є дані щодо зміни "середньої тривалості уваги", втім це не підтверджено жодним дослідженням).

Але наші очікування, як споживачів інформації – змінилися. Адже загалом наші споживацькі сподівання формуються на основі досвіду використання схожих продуктів. 

Грубо кажучи, якщо я активно користуюся соціальними мережами (сюди ж можна навести і новинну стрічку ЗМІ), то товстенький роман чи навіть науково-популярна книга просто не відповідатимуть моїм очікуванням щодо інтерактивності, винагороди для мозку (бо ж найлегший спосіб отримати дофамін – зайти у Facebook, еге ж?) та потреби у спілкуванні. Ось вам і пориви до стрічки соцмереж під час прочитання навіть цікавої для вас книги – вона просто не здатна забезпечити вам "дозу".

Спосіб читання

До інтернет-епохи наш мозок читав в основному лінійним чином - один ієрогліф на стіні веде до наступного, за однією сторінкою книги йде інша. Звісно, до тексту у такому випадку могли додаватися супровідні картинки, втім, мова тут йде про досить малу кількість відволікаючих чинників. Цей же тип читання сприяє гарному рівню запам’ятовування інформації.

Але в інтернеті все інакше. Тут ми маємо справу з шаленою кількістю інформаційного наповнення: гіперпосилання, відео, зображення, інтерактивні елементи.

І наш мозок – по своїй суті біологічний комп’ютер, – аби впоратися і обробити усю цю інформацію, починає її структуризацію: формує ярлики, сканує, шукає ключові слова. Процес супроводжує  швидка прокрутка тексту. 

Це нелінійне читання, і деякі науковці вважають, що, враховуючи його повсюдність у багатьох людей цей стиль  починає "перекидатися" далеко за межі всесвітньої павутини. У тому числі – на читання книжок.

В результаті там, де ми очікуємо глибокого занурення у потік слів, починаємо помічати дивні речі: частина слів ніби проходять повз наші очі, ми чіпляємося за якісь ключі і можемо пропускати навіть певні сюжетні повороти та цілі смислові структури. Тому і змушені повертатися до них знову і знову.

Звичайно, ми в жодному разі не можемо говорити, що нелінійне читання – це кепсько, навіть навпаки. Цей тип допомагає нам відшукувати ключову інформацію у великих текстових обсягах тоді, коли ми не маємо потреби/часу для опанування усього матеріалу. Цю статтю було написано, у тому числі, застосовуючи ці механізми.

Втім, за бажання зануритися у книгу хотілося б, щоб автоматично спрацьовував перемикач з нашого "медіа-формату" на "класику".  А так відбувається далеко не завжди.

Деякі люди помічають, що вони переглядають інформацію у книзі лише про певні аспекти так само, як вони б сканували інфопростір на моніторах у пошуках певного факту.  

Подекуди виникають проблеми із читанням довгих речень з безліччю заплутаних обертів, термінів та повних фонової інформації. У соцмережах речення зазвичай коротші і менш ємні, а довгі та складні речення, які використовують ЗМІ та інші портали, як правило, містять посилання на корисний довідковий матеріал та візуальне підкріплення для кращого розуміння: інфографіку, схематичні зображення, відеоролики.

Фактори здоров'я

Подекуди, свою нездатність із такою ж легкістю опанувати цікаву книгу або неможливість сконцентруватися на роботі не можна валити лише на діджиталізацію.

Одні лише порушення сну  та/ або хронічна втома здатні перетворити вас з когнітивно "робочої конячки" на Алісу у країні розсіяної уваги за рекордно короткі терміни.

Якщо ви помітили, що протягом певного періоду ваша загальна увага (та, можливо, пам’ять) сильно постраждала, є сенс звернутися до лікаря – це може бути симптомом цілої низки проблем із внутрішніми органами та гормонами. Крім того, проблеми із концентрацією характерні для психічних захворювань та розладів. Детальніше про те, як виглядають психічні розлади у побуті та як відрізнити норму від патології ви можете дізнатися у матеріалі "На відстані двох кроків: Як у побуті виглядають психічні розлади та що з ними робити"
 

Що з усім цим робити

Першочергово, не варто демонізувати соціальні мережі та звинувачувати їх у всіх смертних гріхах: немає жодного дослідження, яке б показало, що соціальні медіа самі по собі постійно зменшують тривалість уваги або змушують нас деградувати. Безперечно, інтернет-простір кишить такими звинуваченнями, та у більшості випадків за ними не стоїть ніякої грунтовної бази, окрім бажання людини перекласти відповідальність за власні рішення на зовнішній чинник.

Надмірне використання технологій та соцмереж саме по собі – ні добре,  ні погано. Відповідь куди тонша та більш індивідуальна у кожному випадку. Задайте собі питання:

• Скільки часу на день я використовую соцмережі?
• З якою метою?
• Які мої потреби закриває цей нескінченний скролінг потоку інформації?
• Чи можу я частково закривати ці потреби інакшим способом?
• Чим би я займалася/ займався, якби не сидів(ла) зараз у соцмережі? 

Технології пропонують нам легкодоступне відволікання, але чи відволікатися і як цим керувати – вирішувати нам самим. 

Отже, що можна зробити, якщо відчуваєте на собі вищезазначені ефекти щодо сприйняття книжок та довгих текстів у цілому?

Першочерговий очевидний крок – максимально ізолювати себе від усіх подразників на момент читання книги. Телефон можна вимкнути і дійсно кудись закинути – згодом, коли постійне читання довгих текстів знову увійде у вашу звичку, такі засоби можуть не знадобитися. Якщо читаєте книгу онлайн – визначіть проміжок часу, у який ви не відволікатиметеся, не натискатимете на жодні посилання та не реагуватимете на сповіщення і намагайтеся цього дотриматися.

По-друге, читайте повільно. А помічаючи за собою соцмережеве читання, усвідомлено повертайтеся, аби не пропустити важливих нюансів. Звичайно, такий самоконтроль під час читання книги може зменшити задоволення від самого процесу, втім дуже скоро ви почнете читати глибоко без спеціальних зусиль.

По-третє, усвідомлено зменшіть засідання у соціальних мережах. Це зручно зробити за допомогою спеціальних телефонних програм, які вираховують час, що ви витратили на той чи інший додаток у вашому смартфоні/планшеті.

Ви також можете випробувати варіант прослуховування аудіокнижок у комплекті до класичного читання – деякі дослідження припускають, що інформацію, отриману таким чином, ми можемо сприйняти краще.