На відстані двох кроків: Як у побуті виглядають психічні розлади та що з ними робити

Втім, реальність набагато ближча, і часто – тиха та майже непомітна сторонньому оку. Зіткнутися із психічним розладом може будь-хто – на власному досвіді, чи на досвіді близьких та рідних.

Без яскравих проявів, поступово нарощуючи свою міць, вони починають руйнувати людину та її життя зсередини – нав’язливі думки, тривога та пригнічення забирають левову частку сил та не дають можливості будувати своє життя так, як би нам того хотілося.

І зараз, у часи пандемії, коли усі ми пережили ізоляцію, а нині спостерігаємо зростаючі показники захворюваності та чуємо кепські новини з-поза кожного кутка, ми стали особливо вразливі перед проблемами психічного здоров’я. Але з ними можна і потрібно ефективно працювати.

Аби познайомити вас ближче із цією проблематикою, журналісти Depo.ua поговорили з психіатром та психотерапевтом Євгеном Тичковським. У нашому матеріалі ви знайдете відповіді на такі запитання:

Як зрозуміти різницю між нормою та патологією? 

Коли час звернутися до фахівця?

Кого саме врешті обрати – психіатра, психотерапевта чи психолога?

Ми також на прикладах розглянемо, як у побутовому житті можуть виглядати ті та інші розлади, і до кого із ними йти. (Усі герої нашого матеріалу вигадані і відповідають певній клінічній картині).

"Робот" Сергій

Сергію 31 рік, і останні два місяці він почувається відверто кепсько: постійна слабкість, сонливість та втомлюваність стали його постійними супутниками. Прокидатися вранці йому вкрай важко, доповзти до ванної кімнати почистити зуби – вже подвиг, приготувати собі сніданок – місія неможлива. Апетит у нього з’являється, але ближче до обіду. І чим далі до вечора, тим відносно краще він почувається. Але час тягнеться напрочуд довго.

Подекуди у чоловіка є відчуття "робота" – він на "автоматі" працює, бачиться з друзями і загалом відчуває, ніби існує, а не повноцінно живе. Думки при цьому у нього самозвинувачувальні: фрази "я ні на що не здатний", "у мене немає сил", "я дуже хворий" регулярно прослизають у голові.  Інколи він застрягає в роздумах, "а нащо таке життя?", "а який у ньому сенс?". Втім, впевнений, що нічого собі не зробить.

Коментар лікаря:

"У цій картині ми, швидше за все, бачимо великий депресивний епізод, що триває протягом двох місяців. Якщо ми подивимося на нашого пацієнта зі сторони, то можемо помітити, що його верхня повіка змінила свою форму, має складку. Кутики губ ледь помітно опущені. Він, хоч і посміхається, але ця посмішка – як маска. А якщо заходить десь у приміщення, то намагається вибрати місце біля вікон, біля світла.

Якщо при цьому всьому є часті зітхання, і при розмові він часто прикладає руку до грудей, більше із зміщенням до серця – це може бути тривожним суїцидальним симптомом".

Це цікаво: За словами лікаря, люди з тривожністю у приміщенні більш схильні обирати місце біля дверей, тим часом як люди з депресією – ближче до вікон.

Що робити Сергію?

За словами пана Євгена, йому треба звернутися до лікаря-психіатра, в крайньому випадку до – клінічного психолога. Для того, аби точно з’ясувати, що відбувається з людиною, потрібне ретельне обстеження. Втім, описана картина підпадає під ознаки ендогенної депресії.

Психолог, психотерапевт чи психіатр?

За словами пана Євгена, в Україні і досі є величезна плутанина між цими спеціалістами:

"Психолог – це "на поговорити". Це спеціаліст, не лікар, який працює із психічно здоровими людьми, і може допомагати рекомендаціями у різних життєвих ситуаціях, може з'ясовувати питання емоцій, якихось взаємодій, давати певні корективні вправи на взаємодію. Мета прикладання діяльності психолога у випадках корекції стосується здебільшого поведінки, емоцій, і загалом випадків, де мова не йде про патології. 

Психотерапевт – це той, хто словом лікує. В нас у переліку професій є лікар-психотерапевт. Це лікар, який першопочатково був психіатром, або, у крайньому випадку – неврологом, і має спеціалізацію (6-ти місячна первинна спеціалізація) з психотерапії. 

Що робить лікар психотерапевт? Лікує словом, застосовуючи протокольні, визнані методи психотерапії. Визнаний метод – це той, який має доказову базу. На сьогоднішній день це когнітивно-поведінкова терапія, у деяких моментах – клінічний гіпноз.

Також зараз є багато підготовлених психотерапевтів без медичної освіти – з числа психологів або й без цієї бази. Це, наприклад, велика армія гештальт-терапевтів. 

Психіатр – це лікар, який може ставити діагнози та призначати ліки. Психіатр не обов'язково має підготовку як психотерапевт, але якщо володіє такими методами, то застосовує їх при лікуванні". 

Аліна у країні жахів

Аліні – 25 років. Вона – молода, розумна, і… дуже тривожна. Живе у постійному страху, що ось-ось може трапитися щось погане. Часто, переходячи дорогу у безпечному місці та за правилами вона думає, що зараз її зіб’є машина. Йде вночі по вулиці – очікує нападу. Коли її мама (здорова жінка у розквіті сил) не бере слухавку, її перші думки – що сталося щось дуже кепське.

І ці страхи – втрати близьких людей, за здоров’я своєї сім’ї, страх своєї смерті та подекуди навіть страх за долю країни займають величезний простір її думок. Та їхній потік вона зупинити не в силах. При цьому для оточуючих її стани можуть лишатися непомітними, якщо вона про них не говорить. Бо так, можна побачити її постійну напруженість, втім, мало хто звертає на це увагу.

Коментар лікаря:

Така симптоматика має ознаки генералізованого тривожного розладу. Для того, щоб розвинулися тривожні розлади, має бути грунт. Наприклад, тривожне виховне оточення. І не просто тривожне, а з посланнями на залякування. Умовні "Туди не ходи, там бабай. Того не роби, там чоловіки, вони тебе…", і так далі.

Крім того, у цих послань мають бути негативні підкріплення.  Наприклад, наша героїня росла в оточенні тривожних мами та бабусі. Вони, з добрими намірами звісно, застерігали: "не ходи коли виростеш вночі, бо на тебе нападе маньяк з ножем. Он у новинах показували: дівчина йшла, і на неї напали. І якби вона вночі не ходила, то з нею б не трапилося того, що з нею трапилося".  І вже людина тривожна це фіксує, бере до уваги. 

А ще у сім’ї, коли вона була дитиною, хтось міг багато або важко хворіти. І спочатку в людини на цьому грунті йде припущення – а я ж можу захворіти (або інші члени родини теж). Якщо хворіють мої родичі, то я та інші по спадковості можемо захворіти. Пацієнти часто шукають підтвердження своїм припущенням, і знаходять. За ними вже йде переконання – я хвора.

Що робити Аліні?

Генералізований тривожний розлад, серед тривожних розладів – один з найважчих у терапії. Тут потрібна фахова допомога. Першопочатково має дивитися психіатр.

Тим паче, якщо людина молода – тут ще можуть бути дебюти різних психічних захворювань.  І щоб не випустити з уваги щось важливе, варто одразу виключити складніші стани.

Якщо піти просто до психолога або навіть психотерапевта, який немає нюху на діагностику, він може пропустити основу, серйозне захворювання, натомість лікуватиме симптоми.

Якщо ж психіатр виключає відповідні стани, то тут пряма дорога до когнітивно-поведінкового терапевта – він працюватиме з поверхневими думками, з переконаннями тривожного змісту.

Де грань між нормою та патологією?

 Коли час звернутися до фахівця?

Говорячи про тривогу, до фахівця треба йти, якщо тривога переступає межу, коли ми вже не можемо з нею впоратися і фіксуємося на ній: не можемо її загасити, зменшити, керувати нею. Тоді тривога може охопити багато сфер життя, в тому числі здоров’я, і почне проявлятися фізично – зокрема, можуть бути панічні атаки.

Але також варто пам’ятати, що тривога, яку ми контролюємо – як і будь-яка інша емоція, нам потрібна. 

Вона сигналізує про небезпеку. Крім того, робить нас більш чутливими, емпатичними. В певному сенсі вона формує відповідальність і совість. Тривожна людина ліпше розуміє інших.

Щодо випадків із пригніченим станом, лікар пропонує простий підручний тест, аби зрозуміти – чи маємо ми справу з банальною втомою, чи варто насторожитися.

Візьмемо три критерії: настрій, активність (фізичну і психічну) та бажання, інтереси – наприклад, риболовля, шопінг, музичні фестивалі.

Кожен з цих показників оцінюємо за 100-бальною шкалою, де 100 – це так, як було раніше, у стані, коли ви собі подобалися. І оцінюємо, скільки від цих 100 є зараз. 

От якщо буде менше 50 по одному пункту протягом якогось часу, тим паче – якщо по кожному, варто занепокоїтись і звернутися за діагностикою.

Крім того, насторожити може різка зміна поведінки або навпаки – ходіння по колу. Наприклад, коли людину спіткають постійні невдачі у схожих ситуаціях. Наче пороблено. Тоді потрібно дивитися, що це за порочні кола, чому постійно спрацьовує такий сценарій – аналізувати це і коригувати.

Загальні симптоми, які є приводом звернутися до фахівця: порушення сну, тілесні болі незрозумілого характеру, втомлюваність, відсутність енергії, бажань.

"Лінива" Світлана

З останніми кількома пунктами зіткнулася ще одна наша уявна пацієнтка – Світлана. Дівчині 30 років, і вона постійно, хронічно відчуває втому за відсутності якихось явних фізичних патологій.  Це почало заважати їй ефективно працювати та будувати життя загалом: вона сповільнилася, а до загальної втоми часто почала додаватися нескінченна прокрастинація.

Настрій, за таких умов, у неї очікувано пригнічений. Тим часом стороннім здається, що вона просто є вкрай лінивою та безвідповідальною. 

Коментар лікаря:

Я бачу тут три кита. Перший – банальна втома. Треба дивитися, яке в неї навантаження, чи посилюється втома під кінець дня, чи немає порушення сну. "Дзвіночками" за цей варіант будуть збільшене навантаження на роботі або вдома, або ж нещодавно перенесена хвороба. 

Окрім того, тут можуть бути ознаки астенії (виснаження), може бути депресія екзогенна (триває до 1 місяця і має під собою зовнішній стимул, психотравмуючий чинник) або ендогенна ( спровокована внутрішніми змінами). Може бути професійне вигорання – це ще не розлад, але пограничний стан, і з ним потрібно працювати. Я б назвав це малою депресією.

Третє, на що треба звертати увагу – на ендокринну систему. Першочергово потрібно перевірити щитовидну залозу, бо подібну симптоматику може давати гіпофункція щитовидної залози, так званий гіпотиреоз. Тут будуть і млявість, і сонливість, і пригнічений настрій – спровоковані суто фізіологічними змінами в організмі.

Що робити Світлані?

Нашій пацієнтці першочергово – на обстеження до терапевта та ендокринолога. І якщо виявиться, що фізіологічних причин такого стану немає, тоді потрібно шукати ту ж депресію , професійне вигорання, астенію. Із цим потрібно йти до психіатра.

Психічне здоров’я та українці

За даними ВООЗ, понад 8 млн українців живуть із психічними розладами. Але чому величезна кількість із цим дійсно, просто живуть і нічого не роблять для одужання?

На думку нашого співрозмовника, люди в Україні часто неосвічені щодо питань психіки та психічних розладів, мають викривлені уявлення і не орієнтуються у межах норми-патологій.

"У нас немає психоедукації на належному рівні, психопросвіти. Люди дуже багато чого не знають про розлади, і з психосоматозами звертаються до терапевтів.

А ще в нас дуже часто побутує думка, що якщо нерви – тривога, депресія, неврози, то треба йти до невролога.  А вони, не хочу на колег говорити, але подекуди беруться не за свою справу. І в результаті пацієнт буває заляканим, дезінформованим. Грамотний спеціаліст – будь то лікар або психолог, не буде братися за чуже. Він протестує, подивиться і скерує до того, до кого потрібно", – каже пан Євген.

Антон і "жага до знань"

Антону – 35 років, за фахом – юрист. І є в нього дивна, на думку оточуючих, звичка – записувати собі у зошит будь-яке нове визначення, яке він чує. Колеги Антона, коли він щораз допитується у них про те чи інше слово та постійно гуглить, тільки дивуються – от вже ж спрагла до знань людина. Але за такою жагою у Антона стоять зовсім інші почуття.

Справа в тому, що не записавши відповідну (навіть фактично непотрібну) йому інформацію, він не зможе заспокоїтися – буде знервований, тривожний, очікуватиме чогось кепського. Єдиний спосіб вгамуватися – нарешті записати визначення у зошит.  "Все. що я почую, і про що раніше не знав – я просто змушений записувати", – скаже він на прийомі у лікаря.

Коментар лікаря: 

Цей опис підпадає під обсесивно-компульсивний розлад, де є повторювана нав’язлива думка (обсесія) та ритуальна дія, щоб її позбутися – компульсія. Прикладів може бути безліч. Один із поширених – коли людина боїться мікробів і змушена десятки разів на день мити з милом руки.

Що робити Антону?

У таких випадках однозначно – когнітивно-поведінковий терапевт. Потрібно йти по методиці 4-ох кроків Шварца, виконувати так звану експозицію – поступове наближення до стримування імпульсу. На початку роботи потрібно змінити своє ставлення до самої нав'язливої умки. Промовляти собі "Це не я так думаю. Це моя нав'язлива думка, моя обсесія, яка хоче взяти мене у полон, панувати наді мною".

Але, наголошує психіатр, якщо подібні симптоми (нав’язливі думки та ритуали) спостерігаються у підлітка, краще спочатку звернутися до лікаря. Адже у юному віці за ОКР може приховуватися серйозне психічне захворювання.

Фото: depositphotos