ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Євробачення-2017: Гурт Monochromea про перемогу у США, 23 гітари і компліменти від "Океану Ельзи"

Українському гурту Monochromea  всього півроку, і за цей час музикантам вдалося випустити перший альбом, завоювати нагороду у США і пройти у півфінал Євробачення

Depo.
2 лютого 2017 15:00
ФОТО: depo.ua

Історія проекту почалася із зустрічі викладача музики Христини Хром'як і IT-менеджера Максима Даценка, який мріяв продюсувати власний гурт. Наразі Monochromea розриває усі шаблони шоу-бізу. Перший альбом Live on The Main Street гурт записав під час виступу на Хрещатику, а кліп "На дні" зняли у незвичному форматі, на iPhone.

Виступ Monochromea з проникливо-філософською композицією Blue Bird українці зможуть побачити вже 4 лютого, під час першого півфіналу Національного відбору Євробачення. Як стверджують музиканти, участі у конкурсі наразі приділяють максимум уваги.

Вокалістка і автор пісень Христина Хром'як і продюсер Максим Даценко в інтерв'ю Depo.ua розповіли про прорив за півроку, співробітництво з західними компаніями, закулісся талант-шоу і очікування від Євробачення.

- Христино, ви закінчили консерваторію, викладали у музичній школі. Аж потім ваші пісні почали співати учасники реаліті-шоу, інші музиканти. Як потрапили в шоу-бізнес, написали першу пісню на замовлення?

Х.Х.: - Пісні я писала з п'ятнадцяти років, хоча перші спроби були стилістично недосконалими. Але я писала і писала. І якось звернулася до друга, Степана Хмари – піаніста, з яким ми навчалися на одному курсі. Кажу: "Дивися, ось є такі пісні. Може, комусь буде цікаво". Він порозсилав знайомим співакам: виявилося, що мої композиції подобаються людям. Це був як знак: я зрозуміла, що мрії можуть справджуватися… Першу пісню віддала переможниці "X-фактору" Аїді Миколайчук. А потім запрацювало сарафанне радіо, хоча масовим сонграйтером я не стала – моя творчість для поп-жанру була не форматною. Я писала і пишу про те, що відчуваю, ділюся роздумами, а під вимоги інших підлаштовуватися мені важко і за замовні сюжети я не беруся.

Трохи більше, ніж рік тому, я зустрілася з Максимом – він запропонував писати пісні для себе і, відповідно, самій їх виконувати. Він змалював концепцію, яка мені імпонувала. Я подумала: чому б і ні.

- Як саме знайшли один одного?

Х.Х.: - - Познайомились через Facebook. Я шукала людей з інтересами у музичній індустрії, і відправляла їм записи, де я співаю і граю на фортепіано. І от, Максим відповів, що хотів би зустрітися. Відгукнувся ще один продюсер, але саме з Максимом у нас виявилося спільне бачення. Я не хочу робити легковажний матеріал, щоб бути на сцені і заробляти гроші. Прагну донести думку, знайти відгук у серцях. І в цьому Максим мене зрозумів.

- Багато зірок мислять протилежно. Мовляв, якщо ти не в форматі, популярним не станеш…

Х.Х.: - Ми вважаємо, що потенціал українського слухача набагато вищий ніж те, що йому пропонує масова поп-культура. Якщо людям давати низький сорт, вони будуть його слухати і переварювати. Але ми вважаємо, що український слухач гідний продукту високо рівня.

- Неформатні гурти часто чують відмови, наприклад, на радіо. Програмним директорам експерименти не подобаються. Вам знайома ця ситуація?

Х.Х.: - Ми більше концентруємося на Інтернеті і живих виступах, а ротація на радіо – це приємний бонус. Але ми не розсилаємо пісні по радіостанціях, вони самі на нас виходять, пропонують співпрацю.

КОНЦЕРТ СТАВ СУЦІЛЬНИМ ФОРСМАЖОРОМ

- Перший альбом ви записали у форматі live з виступу на Хрещатику, а кліп "На дні" знімали на iPhone. Це якийсь особливий концепт?

Х.Х.: - - Ми вважаємо, чим більше у тебе є про що сказати, тим менше потрібно зовнішньої мішури. Подивіться на "Океан Ельзи" – у них є музика, тексти і енергетика, і вони збирають стадіони… Кліп "На дні" ми зробили тільки удвох з Максимом, як експеримент. Там я завмираю, як фотографія, а всі інші елементи рухаються. Ідея в тому, що мить зупиняється для тебе, а життя перебуває в русі. Ми розуміли, що це не буде кліп для телеканалів. Але ми його зняли, і нам сподобалося. І не тільки нам…

Що ж до концерту, це був суцільний форсмажор. Ми приїхали на місце виступу – а це Хрещатик, проїжджа частина. І тут бачимо, що його не перекрили. А у нас все прибуло – апаратура, камери. Зрештою, поставили сцену і зіграли концерт під стінами моєї альма-матер, консерваторії. Це було символічно: там зустрілося моє минуле і теперішнє з майбутнім… А потім ми послухали запис, усе було зіграно добре. Вирішили: чому б не зробити альбом. Це була наша перша заявка про себе, далі працюватимемо над студійними платівками.

- Заради проекту ви залишили постійну роботу. Це було важке рішення?

Х.Х.: - У мене був щільний графік – 17 учнів і 40 годин викладання на тиждень. Я не могла вільно розпоряджатися часом, займатися творчістю. Прощання видалося важким: на останньому уроці були дуже зворушливі моменти, навіть сльози. Але ми досі спілкуємося і з дітьми, і з батьками. Приємно, що любов до музики у дітей розвивається. Для мене це важливо: я завжди старалася, застосовувала нестандартний підхід. Це був мій внутрішній протест проти нудної системи, в якій діти вчаться музиці через силу. Тож у мене були свої розробки – способи зацікавити дитину. Втім, викладацьку діяльність повністю не закинула, працюю на фрілансі.

М.Д.: - У мене ж проект існував у думках до того, як ми зустрілися з Христиною. Я намагався взаємодіяти з іншими музикантами, але паралельно працював в IT. Але коли познайомився з Христиною, зрозумів: це саме те, що я шукав. Тоді я наважився кинути роботу, адже інколи гурт забирає 16 годин на день. У нас з Христиною плюс-мінус одна історія. Ми залишили рідні гавані і сконцентрувалися на музиці. Адже я бачив купу історій, коли круті музиканти загубили талант на своїй роботі…

- Максиме, IT і музика – дуже різні сфери. У Вас були якісь нечекані моменти, розриви шаблону?

М.Д.: - Для мене було новиною, скільки у музикантів інфантилізму… Але з Христиною не так: вона, наприклад, завжди приїздить на зустріч за півгодини.

НЕ ЇЗДИТИ НА РОСІЮ – ПОЗИЦІЯ РЕЛІГІЙНА

- Чому вирішили взяти участь у Євробаченні? Здавалося б – доволі попсовий конкурс…

- М.Д.: Так, у нас досі живі стереотипи, шо Євробачення – попсовий конкурс для домогосподарок. Але якось нам нагадали, що минулого року у фіналі нацвідбору з поп-груп були лише "НеАнгели", всі інші - плюс-мінус альтернатива. І це надихає: уявлення про те, що українська публіка розуміє лише кашу з М1, відходить в минуле. Люди можуть сприймати набагато розумнішу музику.

- Кому з конкурсантів симпатизуєте?

М.Д.: - Тут у нас з Христиною симпатії збігаються – це Laliko і Panivalkova, а ще – дуже подобається пісня гурту LETAY.

- Минулоріч розгорівся скандал через виступи Sunsay на Росії. Як вважаєте, чи може взагалі співак, який їздить до країни агресора, представляти країну на Євробаченні?

Х.Х.: - Питання двояке. Ми, наприклад, співаємо українською і на Росію їхати не плануємо, доки така обстановка. Але судити такі речі я не беруся.

М.Д.: - В цьому питанні у нас позиція трохи релігійна. За цього режиму ми туди не поїдемо. Але, наскільки я знаю, навіть під час півфіналів у одного з учасників (ROZHDEN – ред.) концерт у Москві. Ну що ж: правилам це не суперечить.

ПЕРШИЙ КРОК ДО "ГРЕММІ"

- Розкажіть, як ви здобули американську нагороду AkademiaMusicAwards. Їздили за нагородою у США?

М.Д.: - Надіслали заявку на конкурс, і несподівано для себе перемогли в одній з номінацій. А ще, ця ж пісня Watching me стала півфіналістом Song of the Year. Насправді, порівняно з "Греммі"Akademia Music Awards – це маленький конкурс, орієнтований на відкриття нових імен. Хоча деякі його лауреати пізніше здобули "Греммі" (посміхається). За нагородою вирішили не їхати, хоча нас і запрошували. Затрати на логістику перевищують користь.

- Від західних компаній ще не було пропозицій про співпрацю?

М.Д.: - Реліз пісні Blue Bird, з якою будемо виступати на Євробаченні, зробив грецький лейбл. Вони самі до нас звернулися з такою пропозицією.

Х.Х.: - А ще віденська студія сказала, що хоче безкоштовно зробити mix&mastering пісні Watching Me. Це вже щось для гурту, який існує півроку. У нас доволі швидкий темп, і це вселяє оптимізм.

- Плануєте залишатися в Україні, чи підкоряти інші ринки?

М.Д.: - Планів піти з України немає, а от вийти за межі нашої країни хотіли б. Більше всього задивляємось на британський ринок. Але Україна завжди залишатиметься домом. Тобто, наш дім – Україна, а не світ.

СУДДІ МЕНІ ВІДМОВИЛИ, АЛЕ В ЕФІР Я ПОТРАПИЛА

- Христино, наскільки я знаю, раніше ви пробували свої сили в талант-шоу…

Х.Х.: - Я прийшла туди, побившись об заклад. Той же Женя Хмара постійно говорив: тобі треба співати, йди, ти переможеш. І от, я піддалася. Це був п'ятий сезон X-Factor, прослуховування ще до телеефірів. Я співала Земфіру, і мені відмовили. Пам'ятаю, тоді зітхнула з полегшенням. Але вийшло так, що в цьому п'ятому сезоні мене запросили бути піаністкою у номері Діми Бабака. Я про себе посміхалася: хочете ви чи ні, а в прямий ефір я потрапила.

- Як на таких шоу усе насправді: мабуть, набагато жорсткіше, ніж бачать телеглядачі?

М.Д.: - Насправді викривлення можуть бути в обидва боки. Я провів третій сезон "Голосу країни" за лаштунками. І впевнився в тому, що коли нарізають інтерв'ю, з людини взагалі можуть зробити що-завгодно. Наприклад, один доброзичливий хлопець на екрані виглядав страшенним снобом. Людям ставлять одні і ті самі питання, доки не отримають ту відповідь, яка потрібна медійникам.

- Участь у телешоу – радше мінус чи плюс для кар'єри музиканта?

М.Д.: - Гірше після цього точно не стане. Якщо у тебе є матеріал, своє бачення, є, що сказати людям, це буде корисно. Але деякі думають, що заспівають кавери, а потім їх буде любити вся країна. Насправді ж вони цікаві лише під час змагань. Слухати кавери на концерти не підуть, хіба що замовлять на корпоратив, але заплатять не так вже й багато. Ніякого поштовху кар'єрі це не дасть. Бо це взагалі не кар'єра.

- Серед своїх улюблених музикантів ви називаєте Святослава Вакарчука. Ви знайомі особисто?

Х.Х.: - Особисто ні, але я виросла на Земфірі і "Океані Ельзи". Їхні тексти, музика залишили свій відбиток. Це саме те нешаблонне мислення, яке мене завжди манило.

М.Д.: - А я знайомий.

- Компліменти від Вакарчука щодо проекту вже отримували?

М.Д.: - Від самого Вакарчука – ще ні. Ми бачимось рідко, його немає у Facebook. Але Денис Дудко (бас-гітарист О.Е.) був на нашому концерті і дав невеличке відеоінтерв'ю. Сказав, що йому сподобалося. Тож можна сказати, від Дудка вже отримували (сміється).

ПІСЛЯ ТРАГЕДІЇ ТВОРЧІСТЬ ДОПОМАГАЄ ПРОБИТИ БРОНЮ

- Христино, ви пишете пісні не тільки для себе, але й для знайомих?

Х.Х.: - Пишу для Данііла Клягіна, який займається естрадно-оперним жанром. Цей жанр декілька років тому мені був доволі цікавий. Данііл планує виходити на міжнародну арену, у нього унікальний голос.

- Ви написали пісню SaveUkraine про події Революції Гідності, окупацію частини України для Каті Брайт. Це ваші особисті переживання,ви були на Майдані?

Х.Х.: - Активною протестувальницею я не була. Ніколи не беру участь у масових акціях, маю на ці речі свій погляд. Але я підтримую Україну. Те, що я роблю для неї – це моя творчість. Моя місія – музика, і я вважаю, що у чужу сферу заходити непотрібно. Катя Брайт хотіла актуальну політичну пісню. У мене народилася ідея, вийшов ось такий символічний проект.

- Більше політичних робіт у вас немає?

М.Д.: - Якщо ви послухаєте тексти пісень – наприклад, "Боже, вільна" – ви почуєте, що там нашарування смислів. З першого погляду, історія дівчини. Але з другого чи третього розумієш: у пісні дуже багато від того, що наразі переживає країна. Взаємодія клітин в мозку схожа на взаємодію людей у соціумі. Країна – це організм, як і людина.

Х.Х.: - Тобто відкритих політичних текстів і закликів ми не використовуємо, але свої позиції і емоції у творчості висловлюємо.

- Це продумана багатошаровість, чи потік асоціацій?

Х.Х.: - Пісня приходить сама, ти ніби підключаєшся до потоку енергії. Лише потім помічаєш усі смисли.

М.Д.: Були випадки, коли Христина писала півтори пісні на день, і конструювати смисли за такий час ніхто б не зміг.

Х.Х.: - Це залежить від емоційного фону. Коли у мене сильні переживання чи стреси, потік проривається... У кризові моменти хочеться вивільнити те, що тебе мучить. З п'ятнадцяти років життя у мене було складне, і емоції знайшли вихід у творчості.

- Що сталося, коли вам було п'ятнадцять?

Х.Х.: - Тоді загинув мій старший брат. Життя розділилося на до і після. Після цього почалися інші проблеми в сім'ї – біда не завжди об'єднує людей. У мене з'явилася закритість від світу, а творчість допомагає пробивати цю броню. Біль завжди є всередині, треба це переживати і відпускати. До речі, пісня Watching me – про найсокровенніше, це крик душі. Мабуть, тому вона зачепила багатьох людей.

М.Д.: Після цієї пісні Христину інколи доводиться приводити до тями, тому ми її ставимо в кінець.

КОЛЕКЦІЙНІ ГІТАРИ НЕ МАЮТЬ СПОЧИВАТИ У КОФРАХ

- Максиме, колись ви говорили, що берете уроки вокалу. Скоро заспіваєте?

М.Д.: - Так, брав уроки вокалу, але більше для себе. Мабуть, я можу співати, але це потребує багато часу, який зараз займають організаційні питання. Може, колись вийдемо на певний рівень, наймемо людей. Тоді Христина напише для мене щось хороше (посміхається)

Х. Х.: – Він ще й на гітарі грає, в колекції аж 23 гітари. Гітарист їх обожнює…

М.Д.: - Так, там є на чому пограти. Інструменти з 58-го року. Є декілька гітар з підписами відомих музикантів.

- І на них грають? За долю гітар не боїтеся?

М.Д.: - Навпаки, тішуся, коли вони працюють. Сам зазвичай граю лише на трьох. Інші відпочивають у кофрах. Але ж гітари створені для музики.

- Коли і де вас буде можна почути вживу?

М.Д.: - Наразі не знаємо, адже ми сконцентровані на Євробаченні. Є завдання, яке треба виконати, і ми нічого навмисне не планували. Адже для нас це не лише піар-акція. Думаємо, наша композиція може сподобатися і журі, і глядачам. Може, ми виграємо, і буде ще багато роботи.

Більше новин про пісенний конкурс Євробачення читайте на Євробачення.Depo.ua