#ЯнеБоюсьПомирати: Чому флешмоб брата Найєма про смерть нагадує технологію

Як зазначає depo.ua, флешмоб став продовженням акції #ЯнеБоюсьСказати, спрямованої проти замовчування насильства. 

Автором #ЯнеБоюсьПомирати став командир взводу 122-го батальйону 81-й десантно-штурмової бригади Масі Найєм (брат відомого нардепа Мустафи Найєма). 

Непрямий заклик підтримали військові і журналісти, викладаючи в Мережу жахливі історії про смерті на війні. 

Втім, реакція на флешмоб виявилася неоднозначною. Чимало користувачів задалися питанням, навіщо розбурхувати Мережу, якщо смерті в АТО і так не замовчуються, історії загиблих бійців і так поширюються у соцмережах, а журналісти вільно видають свої матеріали. 

Більше того, дві акції - одна за одною - багатьом видалися підозрілими. Мовляв, йде надто жваво, набирає обертів за лічені години, і тому скидається на добре продуману політтехнологію. 

Тож, можливо, наразі варто чекати на появу нової політичної сили, яка помахом чарівної палички зробить жінок недоторканими для негідників, а воїнів - безсмертними. А заодно - нажене старих лідерів, які на таку "просту" річ не спромоглися. 

Журналіст Андрій Лаврик вбачає у флешмобі спробу Громадське ТБ перекрутити реальність догори ногами. Пише, мовляв, ініціатор акції Масі Найєм безпосередньо пов'язаний з каналом, а наразі цьому ЗМІ конче потрібно щось робити зі своєю репутацією. 

Деякі дівчата вважають новий флешмоб... сексизмом. Мовляв, таким чином автори акції підкреслюють: наразі люди гинуть, тож такі "дрібниці" як згвалтування - несуттєві, а на розбудову суспільства варто взагалі забити. Та й взагалі забити на будь-яку активність, доки не настануть зміни. 

Зрештою, якщо вдати, що геть не віриш у світову змову і наявність політтехнологій, все ж залишається незрозумілим, чого прагнуть ініціатори #ЯнеБоюсьПомирати. 

І якщо перша акція може спонукати жінок  сміливіше говорити про власну біду, а соціальних психологів перейти від декларацій до справ, друга видається виключно спробою загнати українців глибоко в депресію. А бійцям - навіяти страх і відчуття приреченості. 

Можливо, дійсно, до того моменту, як нові політики запропонують "єдине вірне рішення" і розвіють сум.