Влад Якушев, автор "По наглій штабній морді": Найстрашніше в армії – це підкорятися дураку

Малювання стендів, підмітання землі за танком і десятки довідок з будь-якого приводу - це не з "Бравого солдата Швейка", а про українську армію і її фірмові ідіотизми, що завдають шкоди війську більше, ніж російська пропаганда

Depo.Війна
23 листопада 2017 12:16
ФОТО: depo.ua

Основні джерела цих ідіотизмів – численні перевіряльники, які приїжджають з тилу у бойові частини і чіпляються до будь-чого: від кольору нігтів бухгалтера, до кута, під яким закріплено багор на протипожежному стенді. В результаті - кілька військових позбавлені премії, на підрозділі замість допомоги з Києва – нові красиві стенди, а перевірка повертається писати звіт про усунені недоліки. Боєздатність підрозділу від цього дійсно підвищується – бо бажання вбивати посилюється в рази.

Після чергової такої перевірки Влад Якушев і написав свою знамениту статтю "По наглій штабній морді". Про те, як проводяться і у що виливаються недобросовісні перевірки бойових частин. Він закликав військових повідомляти його про неадекватну поведінку перевіряльників і пообіцяв останнім, якщо вони не вгамуються, то через півроку почнуть ставати зірками Інтернету.

Якушев - екс-начальник прес-служби 14-ї окремої механізованої бригади ОК "Захід", лейтенант, а в цивільному житті – в'їдливий журналіст. Він потрапив на війну у п'ятій хвилі, міг стати командиром розвідвзводу, але прес-служба "відбила" його у розвідки в свої лави.

"А-а, твою мать, я тебе дам спецназ. Ты что не понимаешь, что мы проигрываем информационную войну к чертовой матери?" , – вилаяв Влада по телефону керівник прес-служби ОК "Захід" Анатолій Прошин і журналіст перетворився на прес-офіцера. Служив на передовій, разом з усіма воював, возив журналістів, писав статті і відстоював права військових.

Прослуживши майже два роки Влад демобілізувався, повернувся до журналістики, але від своєї обіцянки висвітлювати кожну "наглу штабну морду" не відступився. Журналісту Depo.ua він розповів, що змінилося за цей час, чи навчилися прості бійці боротися із знахабнілими, чому перевірки стали такими як є і як це можна було б змінити.

- Коли ви вперше стикнулися з перевірками? Що це було?

- Ми вже знаходилися в АТО, я чергував по КП роти: переді мною - рації і дві камери, одна наперед будиночка, друга назад. Коло мене сидить СанСанич, замполіт роти в розтягнутій майці і їсть борщ. В нього позивний "Ураган" і він їсть з такою силою, що розлітаються бризки.

Починається бій, гупає над дахом. До нас забігають троє в касках-броніках, з нашими шевронами. Я їх не знаю, тому беру пістолет і наводжу на першого з них. Вони представляються: психологи з Києва з перевіркою, мовляв, якщо у вас є хтось, в кого неадекватна поведінка і потрібна допомога, так ось ми тут є.

Те що вони хотіли допомогти – це нормально, тому що дійсно психологічна підтримка потрібна людям.

І от вони сидять в кутку, я вже пістолет прибрав, вони питають: "А що це у вас, бій?".

СанСанич, не відриваючись від борщу відповідає: "Валять".

"А що у вас так кожен день?", - знову питають вони. Санич знову відповідає: "Та, вночі ще гірше".

"А є у вас хтось з неадекватною поведінкою?", - продовжують психологи. СанСанич каже, мовляв, ну, посидьте, зараз стріляти перестануть, пройдемося, я вам пару індивідів покажу. І тут з літньої кухні, через двір, який скрізь прострілюється (я бачу по камерах, і вони бачать по камерах) іде Міша-кухар. Він іде з величезним кухолем кави, чорної як дьоготь. Повз нього стріляють, а він іде. Заходить до нас і, не звертаючи уваги на тих трьох, звертається до СанСанича, з питанням, де в біса поділися всі ложки, нема чим каву перемішати. СанСанич втикає йому свою ложку в каву, гучно мішає і продовжує їсти борщ. Міша всідається поряд і починає пити каву.

Закінчили стріляти, ті офіцери піднялися, сказали: "Дякуємо, до побачення". Більше вони нікуди не поїхали, а нам подзвонив комбат: "Придурки, що ви там вже натворили? Приїжджала комісія психологів, сказали – оцей ВОП знімайте повністю, вони всі неадекватні". Оце була така наша перша перевірка.

На передовій все нормально, бо розуміють, що тут не до цього. Біда від перевірок - це коли, наприклад, вивели людей з АТО на полігон. От як на прикладі нашої бригади: намети зробили, вода є, світло, підвезли дрова, є на чому готувати їсти. Ну ніби все добре, і всі задоволені, думають, ми тут трошки відпочинемо, переформатуємося, наберемо нових людей і поїдемо назад воювати.

Приїжджає з оперативного командування перевірка – розпитали, чого в нас не вистачає, чи щось влаштовує. Ми думаємо: які адекватні люди!

І тут приїжджає перевірка з Києва і починається: "А чому нема стенду протипожежної безпеки?". Командир бригади ту перевірку під руки і пити якийсь коньяк з курчатами, народ збивається з ніг, робить стенд, вішає лопатки і багри. Перевірка дивиться і виносить вирок: "А у вас багри не під тим кутом висять, ми вам зараз недоліки напишемо. І чому нема інформування? (дошки інформування, де розміщуються новини, - ред). Інтернету ні в кого нема, друкувати – папір купи за свої гроші, та й кому воно треба взагалі? Ну ок, роздрукували, повісили. Приходять знову: "От у вас два стенди, а один на два сантиметри вищий за інший..." Ну ви розумієте – вони приїхали і мають знайти якісь недоліки, бо якщо не знайдуть, з них спитають, чого вони їздили і нащо вони взагалі потрібні. І оце найгірше, що може бути – люди, які приїхали з АТО, хочуть відпочити, не треба їх замахувати ідіотизмом.

А то наших танкістів на 40 кілометрів відвели, відповідно до Мінських угод, приїхала перевірка і кажуть: "А чого у вас на танках сніг?" Ну, тому що він… іде. "Так, зняти", - кажуть.

"Ви розумієте, якщо сніг зняти, їх на полі білому буде видно", - відповідаємо.

"Накрити маскувальною сіткою. Нема? А волонтери вам нашо?", - додають.

- Як це ще плац не сказали викопати і залити асфальтом

- Такого не було, але було питання, чому бруд. "От чому в танковому батальйоні бруд?". Бо танк, проїхав, сорок тон. "А що, не можна взяти лопати, граблі і розрівняти за ним?". Це ліс – що розрівнювати? Він проїхав туди, через 40 хвилин поїде назад, і кому це в біса заважає.

От до таких перевіряльників я і обіцяв доколупуватися. Я зараз, грубо кажучи, ніхто, але можу життя зіпсувати: рити і писати, що такий-то військовослужбовець – дебіл, бо він ставить дурні задачі, задає дурні питання і йому не місце в армії.

- Можливо, він навіть розвалює армію, бо через таке ставлення нормальні військові служити і не хочуть, звільняються...

- Так, розвалює армію. Ми коли виходили з зони АТО, 80% особового складу готові були підписати контракт. Коли почали дурити з грошима, почався цей ідіотизм з перевірками, люди почали звільнятися. Вони казали: ми готові служити, але не готові грати в цирку. Мій дідусь був кадровим військовим, він нас з батьком застерігав пов'язувати життя з армією, бо є імовірність попасти до дурного керівника, а найстрашніше в армії – це підкорятися дураку.

- Чому так важко ідуть всі зміни? Їх же так багато військових прагне і готові працювати

- Багато штабних офіцерів прийшли в армію в кінці 90-х на початку 2000-х, коли всі розуміли, що повний розвал і можна безкарно красти і ще й зробити кар'єру. Коли почалася війна, вони вже були в керівниках, і треба було не імітувати процес служби, а робити по-справжньому. А щоб робити все по-справжньому, треба, по-перше, вміти, а по-друге – справді робити. А хочеться сидіти на дупі рівно і отримувати гроші.

Як тоді створити видимість роботи? Штати роздуті страшенно, треба значить проводити якісь перевірки, виїзди, зробити 48 директив до виконання і відправити у війська. Командир підрозділу отримує три аркуші того, що він має зробити, крім того, що він має воювати, кличе свого замполіта: на, роби відповідь якусь. І починають ліпити відповідь, що прийняті такі-то заходи. Це все їде назад, там формують звіт, що по наших реакціях зроблене те і те, от які ми молодці, дякуємо за медаль, служу народу України.

- Якими мають бути перевірки в бойових частинах, щоб вони приносили користь, а не розвалювали підрозділ?

- Перевірка має приїжджати і питати, яка потрібна допомога. Знову ж таки, приїжджала перевірка – замполіти...

- Це зампороси? (Зам по РОС - роботі з особовим складом )

- Так. В нас сміялися - "зам по роботі з особистим складом". Тому що так ставилися до людей. Перевірка приїхала, питають, що в нас не так, які потреби. Наш замполіт ротний СанСанич починає перераховувати потреби. Вони п'ють каву і його слухають. Санич каже: "Ви, може, хоч нотатник би дістали для вигляду, щось записали?". Хтось дістав нотатник. Санич, розуміючи, що щось не так, питає: "А як ви будете ці питання вирішувати?" Вони кажуть: "Сі зробимо звіт з нашої поїздки, передамо куди треба, там його розглянуть і ухвалять рішення".

Поки це відбудеться, пройде кілька місяців, якщо взагалі захочуть цим перейматися.

І ще в чому проблема – хороший командир для них той, якому нічого не треба. В нього наприклад не стріляє беха, а він не просить запчастини. Інакше перевірка потім саже комбригу: "Що ти за командир такий, частин не можеш дістати? Ти знаєш, що в міністерства нема. А нащо тобі волонтери?". І комбриг відповідно дзвонить комбату і скаже: "Ідіот, нащо ти взагалі те питання підіймав, я тепер цап-відбувайло".

В одній з бригад (я не буду називати, бо ніби той перевіряльник вгамувався) перевіряли жінок на наявність манікюру. Довгі нігті - зрізати, яскравий лак – змити. Це в глибокому тилу. Сидить в бухгалтерії дівчинка. Ну кому погано, що вона гарно виглядає, вона ж робить свою роботу. А ні, ми їй догану вліпимо і премії знімемо 20%.

Ще був випадок: приходить розпорядження "з метою кращого висвітлення бойового шляху бригад зробити у Фейсбуці сторінки бригад і адекватно подавати інформацію". Прес-офіцери сказали: "Яволь!". Створили сторінки і почали на них дописувати.

Після цього контррозвідники, як це називається - "работнули". Вони лазили в Інтернеті і знайшли сторінку якоїсь бригади. І написали звіт, що під час пошукових дій в Інтернеті було знайдено несанкціоновану сторінку бригади на якій, можливо, розголошується інформація про бригаду. Їхнє керівництво відреагувало: "Розібратися, хто відповідальний і покарати". Лист приходить до контррозвідника бригади, той підходить до прес-секретаря і каже, що його буде покарано за сторінку у Фейсбуці.

- Так він же її створив, бо отримав наказ

- Ну, так, отримав. А контррозвідник отримав інший: прес-офіцера покарати, сторінку знищити. В армії наказ може бути ідіотський, але ти його мусиш виконати.

Починають листуватися прес-служба і контррозвідка. Виявляється, що так, розпорядження створити сторінку було, але ніяких нормативних документів не було як її створювати, тож за це хтось має понести відповідальність. Хто - незрозуміло, бо коли писали статут взагалі не було ані прес-служб, ані Фейсбуку.

Зрештою, сторінки дозволяють залишити і вести далі. Але команда покарати також не зникла. І якщо контррозвідка не дотисне, щоб покарали того прес-офіцера, то покарають їх. І приходить контррозвідник, каже мені: "Слухай, мусимо на тебе щось написати, бо в мене буде менінгіт". А прес-секретар 10-ї бригади взагалі до цієї сторінки відношення не мав, то його попередник створив. А догану вліпили йому.

- Можна уявити, скільки паперів напишуть, щоб врегулювати створення сторінки на "Фейсбуці"

- Документацію треба максимально спрощувати. З ротного – це людина, яка безпосередньо керує боєм - треба взагалі паперову роботу максимально знімати, бо в нього нема часу воювати.

Не дарма жартують, що в нас УПА – Українська Паперова Армія. Ми коли на підрозділах питали, що їм привезти, хлопці кажуть: з їжею, з речами все добре, привезіть три пачки паперу.

- Три пачки паперу – три тисячі аркушів, на сотню людей. Це скільки ж вони пишуть?

- Що має робити офіцер по роботі з особовим складом? Спілкуватись з особовим складом, виявляти негаразди і шукати, як їх вирішити. А насправді він робить розслідування. Що таке розслідування? Був бій, військовослужбовця поранено і від зампороса вимагається розслідувати, як його було поранено. Абсурд в чому? Рота фіксує собі в журналі бойових дій: з такого-то по такий-то вівся вогонь. Медики собі фіксують, що у такий-то день було поранення, дають оцінку: бойове – не бойове. Зіставивши ці дані, маємо повну картину того, що сталося. Так? Не так. Замполіт має написати ще 3-4 аркуша, здати батальйонному замполіту, той перечитати і здати бригадному, бригадний – далі. Якщо на цьому етапі виявиться, що кома не там стоїть, або щось не в тій графі, за такою ж схемою все повернеться назад і переробляй.

От і виявляється, що замполіт спочатку ніч відстояв з усіма в окопах, а потім йому і ротному дзвонять: витрата боєприпасів, потреби, "а ти розслідування зробив?" І він після бою його весь день пише. Це моральне і фізичне виснаження просто.

- Складається таке враження, що зараз воювати важче, ніж в Другу світову...

- Набагато. Однією рукою стріляєш, а іншою звіти про це заповнюєш.

- В 2014 так само було?

- Тоді мала вестися така ж документація, але була біда і на це не звертали уваги. Проте, як тільки стабілізувалася ситуація - про це загадали. От в нас був ротний, в якого в 2014 році згоріло майно під обстрілами. А він матеріально відповідальний. І в нього до сих пір відраховують із зарплати, тому що він не зміг довести, що воно згоріло під час бою.

2014 рік багатьом в цьому сенсі відгукнувся.

Перші три хвилі мобілізації були в пеклі, до четвертої хвилі вже якось стабілізувався фронт, було важко, але напевно не настільки, як раніше. І тут прокинулися тилові здібності: як все це заповнювати, оформляти. З паперами, люди кажуть, стало ще гірше.

Я не скажу, що все погано, є дуже багато позитиву. Наприклад, раніше виводили з АТО на полігони, в намети – це те ж саме багно, тільки не стріляють, а замахують перевірками. А з того року почали виводити в казарми, це ППД в місті, ти можеш хоч з частини вийти на людей подивитися. Отримати культурний шок. По їжі, одягу переваги.

- На цьому тлі якось змінюється ситуація з перевірками?

- Зараз проблема перевірок ніби є, але завдяки журналістам дещо можна змінити. Галасу бояться, будь-який перевіряючий із своїми дурними ідеями розуміє, що це може потрапити в ЗМІ і буде нездорово.

Прес-секретарі в цьому дуже корисні. Наприклад, дзвонять мені бійці, мовляв, в нас отаке неподобство, ми готові говорити з журналістами. Набираю прес-офіцера оперативного командування, кажу, що планується кіпіш, але ви встигаєте адекватно вирішити проблему до його початку. Прес-служба може донести до керівництва, що буде галас. І на це реагують

- І дають щось?

- Дають, або дзвонять до перевіряючого і кажуть, щоб не заговорювався. Це діє

- А хлопців не карають за такий "заколот"?

- Буває таке, що намагаються карати, але якщо людина стоїть до кінця, то як правило є можливість її відстояти. Було нещодавно, що ротний якоїсь бригади хотів отримати належне майно, підняв галас, йому вкатали за це догану. Він вийшов на журналістів, про це написали, прес-служба довела це до керівника Сухопутних військ. Ротного викликали, зняли догану і видали все що треба. Але - це також абсурд, коли питаннями ротного має займатися командувач Сухопутних військ.

Зараз намагаємося підняти питання: підрозділ виводять на маневри в тил, але пункт постійної дислокації на передовій і там лишилися люди, які охороняють військове містечко, ходять в наряди, а по документам вивели всіх. І ті люди, хто залишився на передовій, не отримують доплату за перебування на передовій, при тому, що роботи в них ще більше. Оце вже не керівництво в Києві. Оце вже проблема в бригаді, тому що юристи, економісти мають зробити мільйон паперів і фізично не встигають.

Але якщо скоротити документообіг, велика кількість людей наверху, яка розгрібає ці папери, залишиться без діла і її треба буде або скоротити, або відправити на фронт. Тому іде опір зсередини, щоб нічого не спрощувалося.

- З таким документообігом і красти мабуть зручніше

- Ну от бойову тисячу (яку доплачують атовцю за день бойових дій, в яких він брав участь - ред) чому не дають? Через цю бюрократію, і ротні, які спочатку писали на бойову тисячу, просто плюнули, бо все одно не видадуть.

Там дуже хитро зроблено: коли тебе просто обстрілюють - це не бій, а обстріл. Коли в тебе стріляють і ти стріляєш, але росіяни не пішли в атаку - це також не бій, а перестрілка. Ти можеш загинути, але це не бій, тож і бойову тисячу не дають.

Коли ти стріляєш, в тебе стріляють, вони в атаку пішли і це ще все зафіксовано – це бій. Але навіть якщо це все є і документи завезено особисто в штаб, то в тебе все одно неправильно намальована схема бойового зіткнення, тому що офіційно затвердженого зразку, якою вона має бути нема.

- "А у тебе тут стрілочки не такі". "

- А які мають бути стрілочки?"

- "Невідомо, але точно не такі, перемальовуйте".

Я коли підняв цей кіпіш з бойовими тисячами, що їх неможливо отримати (за це Влада фактично відсторонили від спілкування з журналістами, проводили навіть флешмоб, - ред), нам дали по одній за один бій в кожен батальйон, щоб показати, що процес пішов.

Дочекалися, поки звільнилися всі ці люди і тепер вони вже не отримають нічого.

- А при тому вираховувати за спалене майно в них продовжили?

- Єдине, що вдалося – скасувати стягнення в десятикратному розмірі за втрачені речі. Наприклад, видають тобі бронежилет. Нормальна його собівартість – 3 тисячі гривень, але по документах - 7 500. Наприклад, був бій, на тобі загорівся бронежилет, ти його скинув, він догорів. Але в документах бій не записаний, значить його не було, а бронік ти втратив. Заплати за нього в десятикратному розмірі 75 тисяч гривень. Такі гроші людина на передовій за рік не заробляє, тоді взагалі зарплатня була до 2 тисяч гривень. І людині казали: будеш відробляти, пиши контракт на наступний рік і відраховуватимемо з зарплатні. Або звільнишся, ми на тебе до суду подамо і будеш виплачувати так.

Цю норму зняли, коли звільнялася 4-6 хвилі, а перша-третя - платили.

- Піровроку тому ви закликали військових повідомляти вам про випадки ідіотизмів і обіцяли головний біль дурним перевіряльникам, якщо вони не вгамуються. Які результати?

- Багато чого вдалося зняти простим дзвінком, мовляв, зараз приїдуть журналісти. Це дуже протвережує військових чиновників.

- Тобто більшість бійців боротися за свої права більше не боїться?

- Боїться. З десяти дзвінків троє ідуть до кінця і їхнє питання вирішується, а семеро кажуть, що їм потом начальство влаштує пекло, або на іншу посаду переведуть і там влаштує. Це найстрашніше, коли хлопці дзвонять, простять допомогти, але анонімно, бо вони боїмося. Якщо люди не хочуть воювати за себе самі, за них нема можливості воювати.

Фото зі сторінки Влада Якушева в "Фейсбуці"

Читайте також: За лікарняний – в дезертири, за запізнення – в тюрму: Жорстокі покарання в українській армії

Більше новин про події в зоні АТО читайте на Depo.Війна