Вибори-2019: Що буде з оборонкою, якщо переможе Тимошенко

Майже через півтора місяці Україна дізнається прізвище людини, яка буде верховним головнокомандувачем ЗСУ наступні п'ять років

Фото – Без Табу

31 березня відбудеться перший тур виборів президента України. На вихід до другого туру претендують одразу кілька політиків, і кожен з них має власне бачення як на розвиток країни в цілому, так і на розвиток її Збройних сил.

 

Depo.ua починає серію матеріалів з метою ознайомлення читачів з наслідками для української армії вибору того, чи іншого кандидата.

 

Читайте також: Вибори-2019: Що буде з оборонкою, якщо переможе Порошенко.

 

На черзі "вічна кандидатка" – Юлія Тимошенко.

 

Що обіцяє

 

У своїй передвиборчій програмі Юлія Тимошенко сходу декларує, що "Новий Курс України – це реалістичний і сильний шлях повернення миру та окупованих територій", і що "Нова Стратегія Миру та Безпеки" є одним з п'яти напрямів змін цього національного плану. 

 

У свою чергу, "Нова Стратегія Миру та Безпеки" у Тимошенко ділиться на свої п'ять напрямів, у яких є: повернення до Будапештського Меморандуму, модернізація ЗСУ за стандартами НАТО, перепідписання з військовослужбовцями нових контрактів, реінтеграція і деокупація Криму і Донбасу, а також притягнення Росії до юридичної відповідальності з метою стягнення компенсації. При цьому, про інтеграцію і можливий вступ до НАТО у програмі Тимошенко немає жодного слова:

 

"Сильна дипломатія. Завдання української армії на сучасному етапі – стримувати агресора і нарощувати сили. Завдання української дипломатії – на чолі з Президентом – йти у наступ і домагатися колективних заходів з примусу агресора до миру і повернення Криму та Донбасу. Ми доб'ємося організації справжнього переговорного процесу та відновлення миру відповідно до Будапештського Меморандуму. Ми повернемо військово-дипломатичним шляхом мир та окуповані території Криму та Донбасу.

 

Сильна армія. Дипломатичним шляхом можна досягти лише тих цілей, для досягнення яких є достатньо воєнних можливостей. Саме тому однією з основ нашої стратегії миру і безпеки є зміцнення української армії. Ми проведемо повну модернізацію Збройних Сил України за стандартами НАТО та наростимо нашу військову потужність до рівня, що гарантує безпеку країні і кожній родині.

 

Надійне забезпечення воїна. Одразу після президентських виборів буде запроваджено новий контракт на службу в Збройних Силах України, який розроблявся на основі пропозицій тисяч військовослужбовців і який забезпечить європейський рівень умов служби для солдатів та офіцерів. Важливою частиною нового контракту буде затверджений законом мотиваційний пакет, що включає гарантоване забезпечення житлом, безоплатним медичним обслуговуванням, гідним пенсійним страхуванням та інші важливі питання, а також додаткові пільги для учасників бойових дій та членів їхніх родин.

 

Реінтеграція і відбудова звільнених від окупації територій. Деокупація і реінтеграція тимчасово окупованих територій України – не послідовні етапи, а паралельні взаємопов’язані процеси, якими необхідно займатися вже сьогодні. Нашою командою розроблено українську програму реінтеграції Криму і Донбасу, що є альтернативою сьогоднішній "мінській формулі". Головне завдання цієї програми – зруйнувати стіну страху, нерозуміння і ненависті, яка штучно зводиться між Україною і окупованими територіями. Головне завдання цієї програми – вивести мільйони людей зі стану стресу.

 

Стягнення компенсації з Росії. Ми проведемо ретельну інвентаризацію заподіяної Росією шкоди. Ми готові докласти вичерпних зусиль для притягнення Російської Федерації як держави-агресора до юридичної відповідальності. Мета таких зусиль – отримання компенсації за шкоду, заподіяну українським громадянам, українському бізнесу та українській державі. Ми захищатимемо в судових інстанціях права держави та громадян, які були порушені державою-агресором Російською Федерацією".

 

Чи реально це виконати?

 

Цікаве питання. Давайте спробуємо знайти відповідь на нього разом. По пунктах:

 

Наскільки реальним є відновлення миру відповідно до Будапештського Меморандуму? Так званого формату «Будапешт+».Погодьтесь: наївно думати, що досі цього не відбулося виключно через небажання України чи її західних партнерів. Будапештський Меморандум був порушений в односторонньому порядку Російською Федерацією, яка станом на сьогодні аж ніяк не шукає миру на Донбасі та не збирається повертати Крим.

 

Наскільки реальним є провести повну модернізацію Збройних сил України за стандартами НАТО? Абсолютно реально. Питання лише в політичній волі, часі і ресурсах.

 

Наскільки реальним є одразу після президентських виборів запровадити новий контракт для військовослужбовців ЗСУ, який, серед іншого, включатиме гарантоване забезпечення контрактника житлом? Станом на сьогодні у складі Збройних сил України служать близько 250 тисяч контрактників. От і думайте – наскільки реально забезпечити всіх їх житлом "одразу після президентських виборів".

 

Наскільки реальним буде реалізувати програму реінтеграції Криму і Донбасу, що є альтернативою сьогоднішній "мінській формулі"? Знову ж таки, в принципі – реально, питання лише в часових термінах і умовах (якщо хочете – ціні), на яких ця реінтеграція і деокупація відбудуться.

 

Наскільки реальним буде отримання від Росії компенсації за шкоду, заподіяну українським громадянам, українському бізнесу та українській державі? Як показує приклад української перемоги у Стокгольмському арбітражі – дуже навіть реально. Головне – мати до цього політичну волю.

 

Що робила у цьому напрямку раніше

 

Враховуючи те, що Юлія Тимошенко при владі була лише на посадах прем'єр-міністра (двічі: у 2005-му і 2007-2009-х роках) і депутата Верховної Ради (востаннє в 2014-2019-х роках), то й попередню діяльність її у зазначених напрямках варто розцінювати через призму компетенцій саме посад прем'єр-міністра і народного депутата.

 

Зараз Тимошенко декларує несамовиту боротьбу з Росією на всіх фронтах. Чесно кажучи, це виглядає досить кумедно на фоні діяльності Юлії Володимирівни під час перебування при владі.

 

Зокрема, в кінці 2007-го року, після другого обрання Тимошенко на пост прем'єр-міністра, тодішній президент України Віктор Ющенко ініціював листа до НАТО з проханням про надання Україні "Плану дій щодо членства" (ПДЧ). Домовленість, що Тимошенко підпише такого листа, була досягнута ще на етапі формування коаліції і в коаліційну угоду записали відповідний пункт. Але коли прийшов час оформити послання до НАТО, Тимошенко дала задній хід.

 

Далі – більше. Під час візиту до Брюсселю в січні 2008-го року Тимошенко зразу ж відмовилася брати участь у засіданні Комісії Україна-НАТО. А під час саміту в Бухаресті того ж року вона взагалі зірвала план дій щодо членства України в НАТО, порушивши директиви глави держави і заявивши, що вона "за поглиблення співпраці в рамках діалогу" замість того, щоб озвучити прописану у директиві позицію – "Україна прагне отримати ПДЧ". А вже 6-7 лютого 2009-го року Тимошенко взяла участь у Мюнхенській конференції з питань міжнародної безпеки, де прямо назвала причину, чому Україна не буде членом НАТО – бо цього не хоче Москва.

 

"У світі є країни, в тому числі в тому регіоні, який я представляю, які або не можуть, або не хочуть – і це теж нормально – вступати в НАТО. Всі ми ці країни знаємо поіменно. Очевидний приклад – Україна. Україна 14 років намагається вступити в НАТО, чітко декларуючи свої наміри, абсолютно відкрито підходячи до питання співпраці з НАТО. Але є об'єктивні речі, які за 14 років не дали зробити цей крок. По-перше, це ситуація всередині самої країни, де частина країни хотіла б бачити Україну в НАТО, частина – ні. Але є питання і вищого рівня. Це – як сприйме Росія, і як це відіб'ється на взаємодії і партнерстві Європи і Росії, якщо Україна і подібні країни рухатимуться в НАТО", – заявила Тимошенко на 45-ій Мюнхенській конференції з питань безпеки 7 лютого 2009-го року.

 

Щоправда, вже у 2017-му році Юлія Тимошенко в ефірі 112-го каналу заявила, що якби Україна була членом НАТО, то сьогодні в країні не було б війни. Сказала, і… жодним словом не обмовилась про інтеграцію до НАТО у своїй передвиборчій програмі 2019-го року.

 

Також можна згадати, що в державному бюджеті на 2005-й рік, який на ходу перекроював перший уряд Тимошенко, на оборону і безпеку було виділено лише 5,9 млрд грн (1,7% від ВВП). В бюджетах на 2008-й і 2009-й роки, які вже формував другий уряд Тимошенко, на армію було виділено 9,9 і 11,7 млрд грн (1% від ВВП). Тобто, як видно, коли Юлія Володимирівна була при владі, то вона не дуже поспішала розвивати Збройні сили України і піклуватись про військовослужбовців.

 

Що стосується стримування агресора, то тут показовим є поведінка Тимошенко на початку російської агресії проти України, коли вона під час засідання РНБО навесні 2014-го року закликала не вводити воєнний стан і не вдаватися до активних військових дій на захист Криму.

 

"Жоден так не повинен вийти з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш", – наполягала тоді Тимошенко, згідно стенограми засідання РНБО.

 

Ну і буквально на поверхні лежить послідовність голосувань Юлії Тимошенко особисто і її фракцій у Верховній Раді за антиросійські закони. Зокрема, у 2008-му році фракція БЮТ не голосувала за Постанову про засудження російської агресії проти Грузії. Під час нинішньої каденції вже сама Тимошенко з різних причин не голосувала за цілу низку антипутінських законів та постанов: 18 січня 2018-го року – Закон про деокупацію Донбасу і визнання Росію агресором та окупантом – Тимошенко не голосувала; 12 липня 2018-го року – голосування по збитому літаку МН 17 –Тимошенко була відсутня; 6 грудня 2018-го року – припинення Договору про дружбу з Росією – Тимошенко знову була відсутня.

 

Ці голосування є досить показовими в контексті потенційного виконання передвиборчої обіцянки – у міжнародних судах добитися від Росії компенсації за шкоду, заподіяну українським громадянам, українському бізнесу та українській державі. Погодьтесь: трохи нелогічно звучить така обіцянка від людини, яка досі не знаходила в собі політичної волі голосувати за антиросійські закони.

 

Чого очікувати у разі обрання президентом

 

Проаналізувавши передвиборчу програму Юлії Тимошенко, а також її попередню діяльність у відповідних напрямках, можна зробити прогноз, що вона не буде так відкрито виступати за дружбу з Росією, як це робив Янукович, але й не буде так наполегливо стукати в двері НАТО, як це робить Порошенко.

 

З огляду на останні голосування Юлії Володимирівни у Верховній Раді по антипутінським законам, вона постає все тим же "слизьким" політиком зразка себе 2008-2009-х років, який з одного боку декларує прозахідний вектор розвитку, а з іншого – використовує будь-яку зачіпку саботувати цей самий прозахідний розвиток. То чи варто сподіватись, що через півтора місяці поведінка людини докорінно зміниться, якщо вона не змінювалась десяток років до цього?

 

Таким чином, є всі підстави припускати, що у разі обрання президентом України Юлії Тимошенко, ситуація в секторі оборони і безпеки буде дуже непевною і нагадуватиме "біг на місці", або ж імітацію бурхливої діяльності без цієї самої діяльності. Адже з одного боку Юлія Володимирівна декларує одне (Путін – ворог тощо), а з іншого – як мінімум протягом останніх 11 років робить все навпаки.

 

Ну і в разі обрання президентом Тимошенко, про інтеграцію України в НАТО, швидше за все, можна буде забути. Інша справа – хто і чого очікує від потенційної президентки.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна