Професія танкіст: Комбат Скиба про монастир, сепарів і бої батальйону "Звіробій"

Петро Скиба – 53-річний полковник запасу. Танкіст. На "гражданці" – перший заступник міського голови м. Нетішин, Хмельницької області. З жовтня 2014-го по вересень 2015-го року виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей, командуючи 3-ім окремим танковим батальйоном "Звіробій". З ним ми поспілкувалися про особливості військової спеціальності "танкіст", а також про роль танків у війні на Донбасі.

- Петро Павлович, давайте від самого початку: де Вас застала ця війна?

- Війна мене застала в місті Нетішин (Хмельницька обл.) на посаді першого заступника міського голови. Як полковник запасу, я мав статус військовозобов'язаного, плюс мав певний досвід – для мене це вже третя війна. Менше з тим, жодних потуг з боку військкомату не було, щоб мене мобілізувати, тому довелося робити певні кроки в цьому напрямку самому.

- Тобто, Ви добровільно мобілізувались?

- Можна й так сказати. Спочатку я не рвався туди, бо в мене син виконував завдання в зоні бойових дій на сході України. А як син повернувся, то я увімкнув для себе зелене світло, плюс міський голова дав добро – сказав, що мій досвід там потрібен більше, аніж тут. Ситуація така була, що багато військових запасу, які мали мобілізуватися першими, поховались і не пішли на війну, а захищати Батьківщину комусь треба було.

- Наскільки я знаю, Ви займалися безпосереднім формуванням та підготовкою свого 3-го окремого танкового батальйону, більш відомого під назвою "Звіробій"?

- Фактично так. Влітку 2014-го року було прийняте рішення про формування батальйону і з початку вересня він формувався в навчальному центрі "Десна". Коли я прийняв батальйон, особовий склад вже був набраний з числа мобілізованих та здійснювався прийом техніки. Що стосується бойової підготовки, то батальйон був в цей час на етапі одиночної підготовки. Для повноцінної підготовки батальйону як бойової одиниці потрібно було ще пройти етапи злагодження екіпажів, взводів, рот шляхом виконання відповідних тактичних навчань з бойовою стрільбою зі штатного озброєння.

Я просив у вищого керівництва дати ще хоча б пару тижнів для злагодження взводів і провести тактичні навчання. Вище керівництво цього нам не дозволило, наголошуючи на тому, що завдання в зоні бойових дій доведеться виконувати одиночними танками у складі механізованих підрозділів на блок-постах та складною ситуацією, що склалася в зоні бойових дій – були значні втрати в танкових підрозділах і частинах. До того ж надходила інформація, що в районі Докучаєвська очікується прорив російських військ. Тому батальйон в терміновому порядку завантажили на платформи і двома ешелонами відправили на схід. Фактично ми встигли завершити лише пристрілку озброєння (деякі танки прямо з полігону довозилися на станцію завантаження). Навіть злагодження екіпажів як слід не було проведено.

- Що було далі?

Розвантажувалися на залізничній станції в Запорізькій області. Тут отримав наказ на переміщення в район виконання завдання в сектор "Б" і 19 жовтня, здійснивши 104-х кілометровий марш своїм ходом, батальйон прибув до села Микільське Волноваського району. Маршрут пролягав через населені пункти, які раніше підтримували сепаратистів. У всякому разі, нас так інформували офіцери штабу сектору, що прибули в батальйон. Для здійснення маршу в район бойового призначення я вибрав маршрут не той, який визначив штаб сектору (був досвід, що маршрути руху колон "зливалися" ворогу). Але практика здійснення маршу засвідчила, що побоювання щодо можливих провокацій зі сторони місцевого населення по відношенню до нас були марними. Броня є броня – ніхто з місцевих на рожен не ліз, колону не блокували. В деяких селах місцеві навіть привітно вітали нас.

Зважаючи на відсутність досвіду у командирів всіх рівнів в управлінні підрозділами мною був розроблений розклад занять з тактичної підготовки у складі взводів. Ці заняття проводилися на полі поблизу базового табору. Паралельно командири рот і взводів здійснювали рекогносцировку маршрутів виходу на вогневі рубежі і рубежі контратак в напрямку Мар'їнки, Докучаєвська і Волновахи.

- Ви виконували завдання лише в секторі "Б"?

Через десять днів, відповідно до нового наказу, батальйон здійснив 100-кілометровий марш своїм ходом в сектор "М". Цей сектор був відносно спокійнішим в порівнянні з сектором "Б". А тому була можливість паралельно з виконанням бойових завдань здійснювати бойове злагодження взводів і рот. Тут бойове злагодження здійснювалося методом виконання бойових і навчальних завдань шляхом:

- здійснення маршів на відстані 20-25 км та виходом на заплановані і незаплановані вогневі рубежі;

- виконання демонстраційних дій перед переднім краєм противника;

- виходів на вогневі рубежі та практичному ураженні противника по розвіданих цілях, які вказували командирами механізованих підрозділів, що несли службу на передньому краю;

- несення служби на блокпостах;

- практичного виконання бойових завдань з вогневої підтримки механізованих підрозділів у їх опорних пунктах.

Зазвичай, бойові завдання виконувалися у складі взводів і екіпажів. В цьому секторі лише 6 грудня відбувся бій, де застосовувалася танкова рота у складі 8 екіпажів. Командир роти капітан Куліш Ю.О. уміло застосував маневр і наніс ураження противнику силами одного взводу. Після того, як противник почав займати вогневі позиції, надіючись, що атака танків закінчилася, силами іншого взводу з флангового напряму вогнем з ходу знищив опорний пункт та позиції мінометів противника в районі тваринницької ферми поблизу села Миколаївка.

- Раніше, під час попередніх воєн, мали місце масштабні танкові битви. Яка зараз специфіка роботи танків на війні?

- В кожному секторі була своя специфіка застосування танків. В секторі "М" лінія розмежування між нами і ворогом проходила по Павлопільському водосховищу на річці Кальміус, які були непрохідними для танків (як наших, так і противника). Зона відповідальності батальйону переважала більше 30 км по фронту (північніше Маріуполь – Гранітне). Прямого контакту з бойовиками там при всьому бажанні не могло бути. У всякому разі противник свої танки, бойові машини, артилерійські установки на відстань прямого пострілу не виставляв.

- Але ж обстріли позицій ваших були?

- Обстріли наших позицій противником здійснювалися з закритих вогневих позицій з використанням захисних властивостей рельєфу місцевості, а тому тактика застосування бойових можливостей танків полягала в веденні вогню з запланованих і незапланованих вогневих рубежів (для взводів) та вогневих позицій (для окремих танків).

Найбільш активно танки застосовувалися під час або після ворожих обстрілів. Командири рот і взводів, перебуваючи на командно-спостережних пунктах механізованих підрозділів, вивчали місцевість, місця розташування опорних пунктів противника та їх вогневих точок, визначали рубежі ведення вогню, маршрути та час висування до них. Для цієї роботи долучалися також командири танків і навідники гармат (по можливості). Після узгодження питань взаємодії та вогневої підтримки з командирами механізованих підрозділів визначався час виходу на рубіж та порядок виконання завдання. Вогонь з вогневих рубежів та вогневих позицій здійснювався лише прямою наводкою. Зазвичай вогонь вівся з ходу або з місця. Під час виконання завдання командир роти або взводу з окремої, трішки віддаленої, вогневої позиції спостерігав за ходом бою, корегував ведення вогню і, у разі необхідності, підтримував стріляючі екіпажі, наносячи ураження заново виявленим цілям.

Інша тактика застосування танкових підрозділів батальйону виявилася в секторі "Б", куди батальйон передислокувався в ніч з 20 на 21 січня 2015 року, здійснивши нічний марш довжиною 190 км.

- А які це населені пункти були?

До 11 лютого батальйон виконував завдання в районі населених пунктів Піски, Водяне, Опитне, Авдіївка, 755 орлр (об'єкт "Катер" – там особисто тоді начальника Генштабу генерал Віктор Муженко перебував), Шахта Бутівка-Донецька та виконували завдання північніше злітної смуги Донецького аеропорту. Тут, окрім виходів на вогневі рубежі на загрозливих напрямках у складі взводів і рот, застосовувалася також тактика безпосереднього бойового контакту з противником при підтримці дій механізованих та аеромобільних підрозділів, що обороняли опорні пункти і відбивали атаки противника

Тобто, тут вже була зовсім інша специфіка виконання бойових завдань – прямий вогневий контакт з ворогом. Вогонь вівся як по укріпленнях, так і по конкретних видимих цілях – танках, бойових машинах, позиціях мінометів та вогневих точках противника. Про інтенсивність виконання бойових завдань свідчить те, що екіпажі танків відстрілювали по три боєкомплекти. Це при постійних обстрілах зі сторони противника. Екіпажам по декілька діб приходилося відпочивати безпосередньо в танках. Танкісти зрозуміють, що це таке.

Після 15 лютого, коли наступив режим так званого "перемир'я", танкісти батальйону займалися відпрацюванням завдань зі здійснення маршів та виходу на заплановані вогневі рубежі, рубежі контратак, навчалися веденню вогню в складі взводу і роти з застосуванням методу "танкова карусель", стрільбі з закритих вогневих позицій. Ми не мали права відкривати вогонь, хоча противник ні на день не залишав позиції на передньому краї без обстрілів. Ракети "Градів" долітали періодично і до нашого базового табору.

В цей час 3-я танкова рота безпосередньо виконувала завдання з підтримки механізованих підрозділів південніше Мар'їнки. Саме завдяки нашим танкістам вдалося її відстояти 3 червня. Хоча лаври слави забрали собі піхота і десантники, але якби не третя рота, то не знаю чия б була зараз Мар'їнка. Адже ні один танк батальйону, який обороняв це місто, під час несподіваного наступу противника не виїхав на вогневу позицію, тоді як 3-я танкова рота здійснила тактичний маневр, марш (18 км) з Новомихайлівки, зайняла вогневі позиції на вулицях міста та підтримала вогнем з гармат механізовані і десантні підрозділи. Відчувши підтримку танкістів, інші підрозділи пішли у наступ і заставили ворога відступити. Завдяки ефективному вогню екіпажу лейтенанта Пономаренко С.І. на наступний день 4 червня піхота змогла вибити ворога з будівлі міської міліції. Прикро, що в підсумкових донесеннях про моїх танкістів керівництво батальйону не згадало.

Зовсім інша тактика застосування танкістів була в секторі "С", куди батальйон передислокувався на початку липня 2015-го року. Тут на рубежі Троїцьке – Попасна – Золоте – Гірське мої танкісти виконували завдання безпосередньо на передньому краю в опорних пунктах у складі механізованих підрозділів. 11 екіпажів танків разом з піхотинцями, незважаючи на так зване перемир'я, періодично відбивали атаки диверсійно-розвідувальних груп противника на наші опорні пункти з метою перевірки їх стійкості.

Піхота танкістів оберігала, а тому маскувала їх позиції, щоб противник не виявив, і застосовувала лише у крайньому випадку. Зазвичай, при відкритті вогню з танків, противник припиняв спроби "прощупувати" нашу оборону. Решта екіпажів залишалися в резерві командувача сектору і перебували в готовності до виконання несподівано виникаючих завдань. Вони здійснювали демонстративні дії та відпрацьовували питання виходу на заплановані вогневі рубежі і рубежі контратак. Про те, що противник боявся танкістів, навіть при їх пересуванні вздовж лінії зіткнення при виконанні навчально-бойових завдань, свідчили їх панічні вигуки в радіоефір про те, що наближаються танки противника, тобто наші.

- Тепер давайте трохи з нюансами танкової справи розберемось…

- У мене в батальйоні були виключно танки Т-64Б. Екіпаж танка налічує три людини: командир танка, механік-водій і навідник. Боєкомплект танка становить 36 снарядів, 28 з яких знаходяться в механізмі заряджання, решта – в різних місцях боєукладки. Зазвичай, снаряди завантажувалися лише в механізм заряджання – в ході бою не було можливості діставати снаряд з інших місць укладки. Надія була лише на автоматику. За хвилину танк може вистріляти від 4-х до 6-ти снарядів, в залежності від темпу стрільби і навченості навідника. В секторі "М" танкісти вистрілювали від 5-ти до 12-ти снарядів протягом бою. В секторі "Б" під Донецьком, як говорив вище, бувало таке, що вистрілювали весь боєкомплект і доводилося здійснювати відхід з вогневої позиції для завантаження боєкомплекту. Під час бойових дій в районі 755 орлр (об'єкт "Катер), були дні, що екіпажі відстрілювали по противнику до трьох боєкомплектів.

- Багато техніки з ладу виходило?

- Безпосередньо за 11 місяців виконання мною завдань в зоні бойових дій батальйон втратив лише 1 танк, у капітальний ремонт відправлено 5 танків через наявність поломок, які не змогли усунути зусиллями екіпажів та спеціалістів ремонтних підрозділів. Про навантаження, яке витримували танки свідчить той факт, що за цей час замінено (по різних причинах виходу з ладу) 13 двигунів. В мирних умовах цю заміну виконують спеціалісти ремонтних батальйонів, а в нашому батальйоні це виконували екіпажі танків з залученням ремонтників взводу технічного обслуговування. Це свідчить про майстерність, в першу чергу, механіків-водіїв і ремонтників батальйону та їх почуття відповідальності за боєготовність танків. Доводилось міняти направляючі та ведучі колеса, опорні катки, бортові коробки передач, вузли і механізми системи управління вогнем, механізму заряджання, приціли. Основними причинами виходу танків з ладу були: технічний стан техніки, яка більше 25 років знаходилася на різних базах зберігання і без попередньої підготовки була передана в батальйон; тяжкі природні, кліматичні умови експлуатації; напружена бойова обстановка; ураження вогнем противника.

- З забезпеченням не було проблем?

- У мене в батальйоні а ні з пальним, а ні з боєприпасами, а ні з продуктами проблем не було. З продуктів, щоправда, переважали армійські харчі: тушонка, яйця, крупи, консерви, згущене молоко. Консервацію вже, в основному якісну, волонтери привозили. Але навіть при тому солдатському наборі харчів у нас дещо залишалось, так що ми мали змогу і дитячі садочки, школи, лікарні трохи забезпечувати та надавати допомогу самотнім пенсіонерам.

- І на завершення, місцеве населення як реагувало на вашу присутність?

- В різних місцях по різному реагувало. В Микільському, наприклад, був дуже потужний монастир і населення переважно просепарське. В Кирилівці люди нам на другий день страйк організували – боялись, що через нашу присутність їх почнуть накривати "градами". Але ми їх швидко заспокоїли, а коли ми звідти йшли, то люди вже не хотіли щоб ми їх залишали. Під Донецьком також страйк нам зробили на наступний день після прибуття. Але серед протестуючих переважно були любителі оковитої (їх по обличчю було видно), були відкриті прибічники сепарів, були й такі, які боялися, що через нашу присутність в населеному пункті їх життю загрожуватиме небезпека. Але ці конфлікти і протести вдавалося пригасити різними способами. З адекватними розмовляли і доводили необхідність нашого перебування саме в цьому селі, шукали якісь компроміси, а з особливими крикунами не церемонилися – ставили їх на місце. Найбільш відкритими були діти, вони в усіх секторах при появі танків або ж автомобілів з військовими вибігали на вулицю і зустрічали нас вигуками: "Слава Україні!" А ось дорослі більш помірковано себе вели – боялись помсти сепаратистів. Хоча, мушу сказати, прихованого спротиву і диверсій з боку місцевого населення не було.